Для Надії Яців робочий день давно не закінчується тоді, коли вона знімає фартух у салоні. У неї два місця роботи в Калуші, постійні клієнти, родина і чоловік, який уже рік перебуває на війні. Але майже три роки у її житті є ще одна справа, яку вона не записує у робочий графік і за яку не бере грошей, — поїздки до поранених військових.
Надія приїжджає до лікарень у Калуші та Івано-Франківську зі своїми ножицями, машинкою, пенюаром та іншими перукарськими інструментами. Стриже тих, хто після поранень та операцій не може самостійно прийти до салону. Для когось це звичайна стрижка, а для когось — можливість хоча б на короткий час відчути себе не пацієнтом лікарні, а просто людиною, яка може привести себе до ладу, пише Місто.
«Деколи думаю: все, більше не піду. Але дзвонять, кажуть, що є хлопці — і я збираюся та йду. Бо знаю, що я цим хлопцям потрібна», — розповідає Надія.
«Я сказала: попробую»
Її волонтерська історія почалася не з великого рішення і не з організованої акції. Одного разу племінник запропонував Надії спробувати постригти поранених військових. Вона погодилася, хоча не знала, з якими ситуаціями доведеться зіткнутися.
«Він сказав, що є різні поранені, чи я зможу таке робити. Я сказала: попробую, не знаю. І я пішла з ним, почала це робити», — пригадує перукарка.
Відтоді минуло близько трьох років. За цей час вона бачила десятки й сотні військових, але точну кількість тих, кого постригла, навіть не намагається рахувати. Каже, що просто не має на це часу: працює у двох салонах, а свій вихідний часто віддає госпіталю.
У Калуші вона допомагає військовим уже кілька років. В Івано-Франківську — близько пів року. Останнім часом їздити доводиться дедалі частіше, адже кількість поранених, яких привозять на лікування та реабілітацію, значно зросла.
«Тепер дуже багато поранених наших хлопців. Дуже багато. Раніше привозили в п’ятницю, суботу, а тепер ще додатково у вівторок і середу. Дуже багато», — говорить Надія.
У лікарні перукарська робота виглядає зовсім інакше
Звичайна стрижка в салоні займає певний час і має зрозумілий порядок: клієнт сідає у крісло, майстер працює, після чого людина йде додому. У госпіталі все значно складніше. Серед пацієнтів є військові, які можуть підвестися й сісти, але є й ті, хто залишається лежачим через важкі поранення.
Тоді потрібно працювати дуже обережно, враховувати стан людини, допомагати їй після процедури привести себе до ладу. Іноді потрібні не лише перукарські навички, а й додаткові руки, щоб прибрати після стрижки, протерти чи помити інструменти, допомогти з доглядом.
«Є, що встають, що можуть сісти на крісло. А є такі лежачі, і треба провести їх до порядку після стрижки. Є різні поранення», — пояснює жінка.
Саме тому Надія зараз говорить не лише про перукарів. Вона шукає людей різних професій, які можуть хоча б час від часу приходити до поранених військових і допомагати з тим, що вміють найкраще.
«Вони деколи навіть не хочуть»
Є й інша сторона цієї роботи, про яку не розкажеш фотографією «до» і «після». Деякі військові, яких привозять до лікарень, психологічно дуже виснажені. Частину доставляють фактично безпосередньо із зони бойових дій, після важких подій та операцій. Їм може бути не до стрижки, розмов чи навіть власного вигляду.
Надія це розуміє і не намагається змусити людину. Вона може запропонувати, поговорити, почекати. За її словами, хтось погоджується одразу, а хтось спочатку відмовляється.
«Вони деколи і не хочуть. Привозять, як то кажуть, з позиції. Зразу сюди, зразу на операцію. І вони деколи такі, що не хочуть. Хтось хоче, хтось не хоче, бо вони такі в депресії», — розповідає перукарка.
Але коли людина все ж сідає або дозволяє постригти себе лежачи, після процедури часто змінюється і її настрій.
«Вони задоволені, вони пострижені. Вони зовсім інакші піднімаються, зовсім по-іншому», — каже Надія.
Для неї це один із найважливіших моментів. Адже йдеться не про зачіску як таку. Йдеться про можливість повернути людині хоча б маленьку частину звичного життя, яке війна на певний час перевернула догори дриґом.
Вона їде не лише з ножицями
За ці три роки Надія зрозуміла, що в лікарнях є величезна кількість побутових потреб, які не завжди помітні тим, хто не стикається з ними щодня. Тому вона намагається привозити військовим не лише свої інструменти. Їй передають чай, солодощі, фрукти — і все це вона бере із собою.
«Щоб з пустими руками не йти до них», — пояснює жінка.
Вона бачила, як хлопці щиро радіють навіть найпростішому гостинцю. Вафельці, банану чи пачці чаю. Бо за цим стоїть не сам продукт, а відчуття, що про них пам’ятають.
«Як даси їм гостинець, навіть вафельку, банан, вони зовсім тішаться, що про них не забувають», — розповідає Надія.
Однак зараз потреби значно ширші. Потрібні адаптивні футболки та шорти, інший зручний одяг для поранених, одноразові пелюшки, вологі серветки та засоби догляду. Деяких військових привозять без необхідних речей, а лежачим пацієнтам таких предметів потрібно особливо багато.
Надія почала розповідати про це у Facebook і TikTok, щоб залучати своїх друзів, знайомих та інших небайдужих людей. Частина речей уже надходить завдяки таким публікаціям. До допомоги долучаються її донька, друзі та знайомі, а також люди, які просто побачили її звернення в соцмережах. Проте допомога зайвою не буває, тому вона постійно в пошуку нових добрих сердець.
«Деколи приїду додому і можу плакати»
Попри три роки такої роботи, Надія не стала до цього байдужою. Вона говорить про поранених спокійно, але визнає, що бувають поїздки, після яких емоції наздоганяють уже вдома.
«Деколи подивлюся і приїду додому і можу плакати», — зізнається вона.
Особливо важко це переживати ще й тому, що її власний чоловік уже рік перебуває на війні.
Через це зустрічі з військовими для Надії мають особливу особисту вагу. Вона не приховує, що іноді відчуває страх і внутрішнє напруження. Буває, що після чергової поїздки думає, чи варто їхати наступного разу.
Але потім знову телефонує волонтерський простір, повідомляє, що зібралася певна кількість військових, яким потрібна допомога, і Надія відкладає свої справи.
Її чоловік також допомагає їй із поїздками до Івано-Франківська. Часом разом із нею їде син Андрій. Вона не змушує його, бо розуміє, що побачене в лікарні може бути психологічно непростим навіть для дорослого.
«Я його не заставляю. Коли сам хоче йти, тоді я його беру з собою», — говорить вона.
Не всі розуміють, що ми маємо бути їм вдячні
Одна з історій особливо вразила Надію. Вона розповідає про пораненого військового, який приїхав на таксі до салону під час реабілітації. Чоловік хотів постригтися, однак у салоні йому пояснили, що приймають лише за записом і тільки за гроші (хоч він і так хотів все оплатити), тому він пішов.
Для Надії ця ситуація стала болючою не через конкретний салон, а через саме відчуття дисонансу: поранена людина, яка нещодавно захищала країну, не змогла отримати найпростішу послугу навіть у своєму місті.
«Мене це дуже здивувало і засмутило», — каже вона.
Саме після таких історій Надія ще більше почала говорити про необхідність долучення місцевих майстрів.
«Я хочу, щоб із Франківська долучилися»
Надія приїжджає до Івано-Франківська з Калуша, хоча у місті працює безліч перукарів, салонів і барбершопів. Для неї дивно, що саме вона, маючи власну роботу та родину, змушена регулярно долати цю відстань, аби допомагати пораненим військовим.
«Я хочу, щоб із Франківська майстри активніше долучалися», — говорить вона.
Водночас Надія не очікує, що хтось залишить свою роботу й присвятить цьому весь час. Їй потрібні люди, які готові хоча б час від часу виділити кілька годин.
Уже є майстри, які долучилися. Зокрема, Ігор Саєв, який працює у франківському барбершопі. Він побачив дописи Надії у Facebook, зрозумів, що потрібна допомога, і запропонував свою участь.
Але коли поранених стає більше, одних рук недостатньо.
«Було б добре, щоб приходили майстри манікюру, щоб нігті пообстригали. Подологи потрібні. Тут кожен може знайти, як та чим допомогти. Головне – мати бажання», — каже Надія.
«Це треба робити від щирого серця»
Надія не приховує, що хотіла б бачити більше людей, готових допомагати системно. Не заради фотографії, не заради того, щоб один раз відзвітувати про волонтерство, а тому, що вони справді хочуть бути корисними.
«Це треба робити від щирого серця», — наголошує вона.
Для неї самої волонтерство давно стало частиною життя. Вона не рахує години, не веде статистику стрижок і не може сказати, скільки саме військових уже посадила у крісло. Просто тому, що після однієї поїздки на неї чекає наступна, а між ними — робота в салонах і домашні справи.
Надія також допомагає іншим людям, які не можуть оплатити перукарські послуги. Каже, що часто бачить по людині, коли їй важко з грошима, і тоді може оплатити стрижку власними коштами.
«Боженька дає», — просто відповідає вона, коли запитуєш, навіщо це робить.
Допомога, яка починається з професії
Можливо, найважливіше у цій історії те, що Надія не шукала способу стати волонтеркою. Вона просто використала те, що вміє найкраще. Вона перукарка — тому стриже.
Інший майстер може робити манікюр. Подолог — допомагати з доглядом за ногами. Підприємець може передати одяг. Хтось може купити одноразові пелюшки чи серветки. Хтось — привезти чай і фрукти. А хтось може просто поширити інформацію і допомогти знайти людей, які готові долучитися.
«Я б хотіла, щоб хто мав можливість, долучався, знаєте, отак, збоку пройти, щось допомогти», — говорить Надія.
Її прохання звучить дуже просто. Але за ним — сотні людей, які зараз проходять лікування після поранень, і яким потрібні не лише лікарі та медикаменти. Їм потрібне звичайне людське ставлення, турбота і можливість хоча б на кілька хвилин відчути себе не пацієнтом, а людиною, про яку хтось подбав.
Надія продовжить їздити до них. Каже, що наступна поїздка — вже найближчими днями, залежно від того, коли буде потреба.
І вона знову візьме ножиці, машинку, пенюар, можливо, чай, кілька гостинців — і поїде.
Але цього разу дуже хоче їхати не сама.
Якщо ви перукар, майстер манікюру, подолог або маєте іншу професію, якою можете бути корисними пораненим військовим, долучайтеся до ініціативи Надії. Їй потрібні додаткові руки, адже кількість поранених зростає, а потреба у простій людській турботі нікуди не зникає.
Також актуальні адаптивний одяг, футболки, шорти, одноразові пелюшки, вологі серветки та інші засоби догляду.
Надія готова координувати охочих допомогти.
Контакт для долучення: 0994912850
