Рік знадобився прикарпатцю Івану Рубаняку, який вижив в Іловайському котлі, щоб повернутися до звичного життя. Кореспондентка Суспільного поїхала на батьківщину чоловіка у село Грамотне Верховинського району, щоб дізнатися його історію, пише Суспільне.
У 2014 Іван Рубанюк служив у батальйоні особливого призначення “Івано-Франківськ”. Спочатку потрапив у селище Старобешеве Донецької області, згодом перевели до Іловайська
Іван Рубаняк працює єгерем, будує новий дім і виховує трьох дітей. Чоловік пригадує, в 2014 році працював у міліції. На той час багато знайомих і колег Івана збиралися на фронт, бо вважали це правильним. З ними поїхав і хлопець. Служив у батальйоні особливого призначення “Івано-Франківськ”. Спочатку потрапив у селище Старобешеве Донецької області, згодом його перевели до Іловайська.
“Більшість місцевостей “зачищували”. Відвойовували своє – вулицю свою, територію свою, так би сказати, від сепаратистів”, – розповідає Іван Рубаняк.
Чоловік пригадує, що команда відходити з Іловайська була 28 серпня, але за кілька годин рішення поміняли. Колони рушили 29 серпня, але на першому ж блокпості дорогу обстрілювали.
“Сказали: “Здавайтеся”. Хлопці, всі як один, уголос не погодилися на це, на їхнє “здавайтеся”. Була команда по раціях: “До бою!” – каже ветеран.
Частина бійців змогла прорватися крізь обстріли. Команді, у якій був Іван, не пощастило. В автомобіль з боєприпасами, на якому їхали хлопці, потрапив снаряд з міномета. Хтось загинув на місці, хтось встиг застрибнути в іншу машину, а Іван з кількома бійцями відступив до так званої “зеленки”.
“Тримали бій до того часу, поки були на собі боєприпаси, автомат. Важкої зброї не було. Щоб тримати бій, більше не було боєприпасів. А москалі зайшли з двома “бехами” (БТР – ред.), якщо я не помиляюся, десь у групі 30 людей. Вони за “бехами” прикривалися, почали нас обстрілювати, а ми давали відсіч. Трималися, трималися, а тоді була команда з їхньої сторони: “Здавайтеся, ми вашим важкопораненим надамо першу медичну допомогу”, – розповідає Іван Рубаняк.
Суспільне Карпати
Як розповідає Іван, тоді не було іншого шляху, як здатися в полон
Він пригадує, що хлопці не мали іншого виходу, окрім погодитися. Так Іван та інші бійці потрапили до полону, у якому пробули близько тижня. Спочатку їх хотіли обміняти, але згодом на обмін віддавали лише важкопоранених. Іван розповідає, як вибирався з полону.
“ДНР” чи хто був, сепаратисти одним словом, перевіряли: важкопоранений чи ні. Тому хлопці клали важкопоранених наперед, а самі брали їхні бинти, нові бинти накладали хлопцям і так виходили”, – каже Іван Рубаняк.
Після визволення із полону бійців відвезли до лікарні Мєчнікова у Дніпрі. Тих, хто не мав важких травм, відпустили додому. Іван був поранений дрібними осколками. Також у чоловіка була контузія. Додому потрапив у вересні.
Суспільне Карпати
Додому Іван Рубанюк повернувся у вересні, після лікування у шпиталі
З війни чоловіка чекали матір і Вікторія – зараз дружина, тоді – знайома. Жінка пригадує, що Іван став частіше телефонувати до неї після того, як пішов на фронт.
“Мені деколи мама чоловіка казала, що “ти важче переживаєш, ніж я”. Так, я не знаю, дуже було важко. Ці бої, це все…”, – розповідає дружина Івана Рубаняка Вікторія.
Суспільне Карпати
На його повернення чекали матір і подруга Вікторія
Впродовж усього часу жінка спілкувалася із матір’ю свого майбутнього чоловіка. Від неї знала усі новини, про котел і полон дізналася також від неї. Вікторія пригадує перший дзвінок чоловіка після полону.
“Подзвонив телефон. Я почула Вані голос. Дуже зраділа, розплакалася. Я вже не пам’ятаю, скільки ми там розмовляли. Напевно, недовго, бо це ж чужий номер. Він просто взяв телефон і набрав, подзвонив”, – каже Вікторія Рубаняк.
Суспільне Карпати
Після повернення чоловіка пара швидко побралися
Після повернення чоловіка пара швидко побралася. Матір бійця Марія пригадує, що службу сина тримала у таємниці – щоб знайомі та родичі не роз’ятрювали переживання питаннями. Каже, син пішов на фронт, обманувши її.
“Я його не хотіла відпускати, але що – він мене обдурив. Приїхав раз – не переживайте, а потім другий раз я побачила, що він вже почав курити. А я вже здогадалася. Кажу, ти мені скажи правду, аби я знала, я й так молюся”, – розповідає мати бійця Марія Рубаняк.
Жінка багато молилася і намагалася не плакати. Вірила, що син повернеться. Каже, найважче було, коли від нього не було дзвінка майже тиждень.
Суспільне Карпати
Матір Марія Рубанюк розповідає, що не хотіла відпускати сина, але він її обманув і поїхав на війну
“На першу цю Богородицю я народжена. То він мене привітав, а потім каже: “Я знаю, мамо, можемо вже й не бачитися”. А я якраз ішла від церкви нашої, була всередині каплички та й кажу: “Ваню, що ти таке говориш”. Розплакалася, вийшла надвір і думаю: “Це не може бути, що би таке. Треба молитися, до Бога звертатися”. Завжди давала на Служби”, – розповідає Марія Рубаняк.
До звичного життя чоловік повертався рік: допомогли у цьому сім’я та робота. Хоча, як пригадує, спершу дуже хотілося повернутися назад, на війну. Загалом у нього було шість ротацій – це приблизно півтора року служби.
Суспільне Карпати
До звичного життя боєць повертався рік
Із 35 людей з команди Івана, шестеро загинули в Іловайську, ще восьмеро пропали безвісти.
Загалом з Прикарпаття у “котлі” загинули 13 бійців. Ще чотирьох вважають зниклими, каже начальник відділу Івано-Франківської області Міністерства у справах ветеранів України Володимир Веркалець.
