Наша перемога – тільки питання часу!
З коломиянином Ігорем спілкуємося телефоном під час короткої паузи між боями. Під час перебування «на нулі» зв’язку нема. Розмовляємо недовго, звук з того боку постійно рветься
Вражає спокійний, впевнений голос мого співрозмовника. Ігор разом зі своїми побратимами на передовій захищають кожного з нас і всю Україну від російських окупантів.
До війни Ігор вивчав економіку у Львівській політехніці. На військовій кафедрі став офіцером запасу. На східних кордонах України тривала операція об’єднаних сил, багато знайомих воювали, тож вирішив вступити у Академію сухопутних військ, щоб вдосконалити свій військовий фах. Батьки підтримали сина.
24 лютого Ігор якраз збирався їхати з Коломиї у Львів: починалася сесія. О п’ятій ранку вибухи розділили життя на «до» і «після». Тривога за рідних змусила подбати про речі першої необхідності, продукти, автомобіль – аби бути готовими до розвитку будь-яких сценаріїв, передає Правда ІФ з посиланням на 102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщина
Перша половина першого дня війни минула у приготуваннях. А потім Ігор пішов до військкомату. Йому сказали, що в першу чергу беруть людей із бойовим досвідом. Батькам про свій похід не розповів, аби не хвилювалися. Через два дні зателефонували з військкомату. Мусив уже сказати про це батькам, на восьму ранку з речами був на місці. Оскільки мав економічну освіту, його призначили бухгалтером у батальйоні. Певний час допомагав у відділі кадрів. Згодом його призначили командиром взводу, підвищили військове звання.
Першого вересня минуло рівно півроку, як нас мобілізували, – розповідає Ігор. – За винятком перших двох навчальних тижнів, весь час – у зоні активних бойових дій. Київщина, Слов’янський напрямок, інші складні ділянки фронту. Наші воїни надзвичайно вмотивовані. З такою силою духу нас жоден ворог не здолає.
Дуже цінною є для наших захисників волонтерська допомога. Ігор каже, що коломийські волонтери роблять для воїнів дуже багато. Маскувальні сітки, різні речі, продукти, солодощі, амуніція – далеко не повний перелік усього, що доставляють бійцям наші волонтери. Особливе зворушення викликають дитячі малюнки, обереги, освячені щирими дитячими душами.
– Під час короткої відпустки в Коломиї я приходив у волонтерські центри, дякував усім, хто нам допомагає. На календарі осінь, а наші волонтери уже готуються до зими, починають збір теплих речей, цікавляться нашими потребами. Це для нас усіх безмежно важливо. На фронті така турбота сприймається по особливому. Б’ємо ворога усією країною, єдиним фронтом: і ті, хто на передовій, і ті, хто тримає надійний тил.
Розмовляю із 24-річним бійцем, і відчуваю його не за віком життєву мудрість. Невипадково Ігорю довірили командувати взводом, де всі воїни молодші за нього (30 – 50 років).
– Це моя справжня бойова сім’я, – зізнається молодий командир. – Я завжди можу на них покластися, ми розуміємо один одного з пів слова. Були різні випадки, небезпека дихала в обличчя, але кожен виконував поставлені завдання чітко і сумлінно. Ми тут як рідні брати, підтримуємо один одного, бережемо, мотивуємо. З такими воїнами бити ворога пліч-о-пліч – честь!
Наостанок запитую в Ігоря, яким він уявляє для себе той переможний день, про який ми всі мріємо.
– Найбільше хочу зустрітися з батьками, з рідними, обійняти їх. Хочу бачити щасливі посмішки своїх побратимів. Наша перемога – безумовна, це тільки питання часу. Ми боремося за свою землю, за нами – всі сили добра, і наша велика перемога щодня на день ближче…
Розмовляла Валентина Близнюк.
(Газета «Вільний Голос»)
За проявлену особисту мужність, самовідданість та стійкість при виконанні бойових завдань Ігор нагороджений медаллю “За хоробрість в бою”.
