29 січня в Україні відзначають річницю Бою під Крутами — битви, що відбулася у січні 1918 року біля залізничної станції Крути (поблизу селища Крути та села Пам’ятне), за 130 кілометрів від Києва.
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом Михайла Муравйова та загоном із чотирьох сотень київських курсантів і козаків «Вільного козацтва». Результатом бою стало призупинення просування більшовицьких військ на 4 дні та їхня затримка, що дало змогу укласти Берестейський мирний договір, яким УНР визнавалася незалежною державою.
В Україні цю дату вперше вшанували напередодні проголошення незалежності. 29 січня 1991 року в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг. На державному рівні вшановувати пам’ять Героїв Крут почали в Україні лише 2004-го.
Вперше матеріал було опубліковано на ZAXID.NET 29 січня 2019 року.
Журналісти ZAXID.NET побували у невеличкому селі на краю Волинської області, де похований єдиний учасник легендарного бою 1918 року, який побачив Україну незалежною. Матвій Данилюк прожив 103 роки і до останнього не полишав свого улюбленого заняття – риболовлі. Мешканці села Ватинець поділилися спогадами про легендарного земляка.
Дорогу до невеличкого села Ватинець часто замітає снігом. Тож і до кладовища, що розташоване на околиці села, доводиться пробиратися через кучугури та замети. Пам’ятник на могилі Матвія Данилюка барвистий, як і його насичене життя.
«То була людина-чудо, такий енергійний, такий життєлюб, сім’янин, сусід, взагалі хороша людина. Любив рибалити. Все боровся за Україну. Де б він не йшов ще тоді – за радянської влади – все казав: «Слава Україні!», – описує свого земляка родичка Матвія Данилюка Надія Головчук.
У селі його називали лагідно Дід Матвій. Довгожитель мав шану і авторитет. Та боєць усе життя беріг свою таємницю. У 1918 він у складі Київської юнацької школи ім. Богдана Хмельницького вижив у бою під Крутами.
«Те, що він брав участь у бою під Крутами, тоді, як я ще ходила в школу, то того не знала. Аж почала працювати, отоді вже цю історію почали дізнаватись. Але те, що був під Крутами, він ніколи тим не вихвалявся. У нього навіть був прапор, який він стільки років тримав зашитим у подушці», – розповіла вчителька Ватинецької школи Світлана Киричук.
Після повернення в село улюбленим заняттям діда Матвія була риболовля. Пропадав на річці Чорногузці цілими днями, а ще навчав дітлахів.
«Він любив спілкуватися з дітьми, особливо з хлопчаками, які до нього завжди бігали переймати досвід і в риболовлі, і в мисливстві», – згадує директорка Ватинецької школи Світлана Куліш.
Хати чоловіка у селі не залишилось, нащадків у селі теж немає. Але у Ватинецькій школі досі щороку згадують свого земляка.
«Багато тоді загинуло, залишилось тільки декілька чоловік, була велика різанина. Піхота, як пробралась до студентів, то багато повбивали їх. Я би, напевно, не пішов, бо злякався, але ці хлопці дуже хоробрі», – вважає учень Ватинецької школи Ігор.
«Наших було 250, а тих, хто йшов проти нас, – 6 тисяч», – ділиться знаннями учениця Ватинецької школи Марійка.
Прожив Матвій Данилюк щасливих та довгих 103 роки із дружиною Мариною, яка померла на 101 році життя. Мав трьох синів, усі воювали у Другу світову. Помер Матвій Данилюк у 1994 році. Добре, усміхнене обличчя із фото на надгробку наче свідчить – останній боєць Крут, єдиний серед бійців, таки дочекався омріяної Незалежної України.
