Людмила Тимофіїва понад 60 днів провела у бункері заводу “Азовсталь”. Повномасштабна війна розлучила всю її родину, а декілька рідних Людмили — загинули. Зараз жінка проходить реабілітацію на Прикарпатті. Про життя на “Азовсталі”, фільтраційні табори та адаптацію після пережитого Людмила розповіла кореспондентці Суспільного, передає Правда.іф.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Людмила Тимофіїва — двічі переселенка. У 2016 році жінка переїхала з Широкиного до Маріуполя. Тоді після втрати домівки пережила два інсульти, загалом їх мала чотири.
“Азовсталь” і бункер, завглибшки у чотири поверхи
24 лютого, коли російські військові почали обстрілювати будинки, жінка разом з родичами побігла до сховища на “Азовсталі”.
“Місяць ще було трішки своїх харчів. Потім почали закінчуватися, то військові нас підгодовували. Ну а так: світла ми не бачили, сонця не бачили, дуже рідко виходили назовні. Один вихід завалило — хлопці вже нічого не могли зробити”, — каже Людмила Тимофіїва.
Люди спали на піддонах, накритих бушлатами працівників “Азовсталі”, жили на глибині чотирьох поверхів. Якщо було тихо, могли на хвилину визирнути на вулицю. У бомбосховищі переховувалися й 17 дітей, наймолодшому хлопчику було чотири місяці.
“А дітки що робили: вони знайшли папірці якісь, крутили літачки, грали у війну. Вони розуміли, що війна іде, що там стріляють. Ніхто ніколи не плакав, ніхто ніколи не жалівся. Єдине, що казали: “Я — голодний”, — говорить Людмила Тимофіїва.
У підземеллі жінка разом зі своїм чоловіком прожила понад 2 місяці. З них 10 днів — під завалами після обстрілу 3-тонними бомбами.
“Ми бачили в бункері, як привезли військового, пораненого в пах. Дай Боже, щоб він живий був, рідненький. Я йому віддала покривала своєї онучки м’якеньке. Його сильно морозило, бо ще були морози, сніг. Води не було, збирали дощівку або сніг. Дуже хочеться, щоб ви цього ніколи не бачили”, — говорить Людмила Тимофіїва.
Евакуація, фільтраційні табори і реабілітація на Прикарпатті
Жінка каже, що 9 березня невістка з онукою виїхали з міста через територію ОРДЛО та Росії. Вони добралися до Німеччини та Нідерландів. Однак сама Людмила та її чоловік залишилися на заводі. У квітні здоров’я чоловіка Людмили погіршилося і він вирішив самотужки вибиратися з заводу. Вмовляння дружини не допомогли.
“Я довго не знала, живий він чи ні. Згодом через людей дізналася, що він живий, що дійшов до міста. Я не знаю подробиць, де він і як він. Отак ми розсталися. Зараз я не знаю, що з ним. Але ми усі чуємо, що газу, світла, води, їжі немає, люди бідують”, — каже жінка.
Людмила пригадує, що евакуюватися із заводу їм вдалося лише з четвертої спроби, адже під час перших трьох окупанти починали обстріл.
“Напевно, за ці два місяці я прочитала більше молитов, ніж за все життя. Сини мої були від мене далеко. Я знала, що вони на війні. Я цілими ночами читала молитви за дітей”, — пригадує Людмила Тимофіїва.
Після “Азовсталі” жінка дві доби провела у фільтраційному таборі. Там Людмила зламала руку. Увесь цей час жінка вела щоденник. Половину сторінок вирвала в таборі для фільтрації, бо боялася наслідків.
“Під час фільтрації не дозволяли ні з ким стороннім спілкуватися, лише між собою. У нас перевіряли документи, сумочки, а молодих дівчат роздягали повністю. У вбиральню пускали під супроводом”, — розповідає жінка.
Після табору Людмила через Запоріжжя дібралася до Буковелю, де пройшла психологічну реабілітацію. Зараз, каже жінка, до життя її надихають лише кілька речей: добрі люди навколо та очікування зустрічі з рідними.
