Іван Зобків, волонтер «Української Добровольчої Армії» з міста Бурштин, що на Івано-Франківщині. Волонтерити почав ще з Революції Гідності. І ось уже десятий рік з однодумцями допомагає нашим військовим наближати перемогу.
Нещодавно вкотре повернулися з чергової поїздки на фронт. А ще започаткував проєкт «Загартований війною». Хлопці роблять із ворожих гільз карти України. Мають намір влаштувати аукціон аби назбирати на нову партію дронів на передову.
Поговорили про те, чим зараз живе «волонтерський фронт», чому українці стали менше допомагати армії та що потрібно для перемоги над окупантом.
Для початку розкажи, з якого часу займаєшся волонтерством?
Почалося все з 2014 року. Тобто, починаючи з Майдану. Потім розпочалося АТО і ми зрозуміли, що допомагати треба ще більше, бо вже іде війна.
Пригадуєш свою першу поїздку на Схід?
Звичайно. Це було 22 грудня 2014 року. У Дніпропетровській області ми вже мали свою базу й почали активну діяльність. Їздили до 92-ї бригади, яка до сьогодні дислокується в Чугуєві. Вона у 2014 році тримала оборону міст Щастя, Лисичанська, Сєверодонецька. Звісно, страх був, але ми розуміли що потрібні хлопцям.
Як взагалі зароджувався волонтерський рух на Прикарпатті, адже це було новим для всіх?
З самого початку, коли наші хлопці були на Майдані, коли почалися штурми, то ми почали допомагати. На той час нас же нічого не було. Тому дівчата почали шити бронежилети, аби захиститися від Беркуту, який стріляв по наших хлопцях. Ми почали збирати продукти харчування, засоби гігієни, захисту, мінімальну форму. Адже тоді не було нічого. Все потрібно було шукати та купляти. Щоб зібрати кошти на це все – ставили скриньки по церквах, магазинах. Самі ходили зі скриньками. Ось так і починали.
Нова хвиля волонтерства-2022. Чи є якась відмінність між тим, як було в чотирнадцятому і як є зараз?
Дуже велика відмінність, тому що в чотирнадцятому році, коли почалася так звана АТО, коли прийшли перші добровольці, ми на той час розуміли, що треба було допомагати. Тут і зараз. Допомагати практично всім. І налагоджувати все практично з нуля.
Зараз все вже інакше. Бо ця війна зачепила чи не кожного другого. У когось родичі воюють, у когось лікарі на передовій, капелани. І люди згуртувалися заради одного – якнайшвидшого миру і спокою в державі. А ще – зараз є більше можливостей купити ту чи іншу потрібну штуку. Я пам’ятаю чотирнадцятий рік, 15-й. Ми придбали дві машини. Зараз ми вже пригнали понад п’ятнадцять машин. Ті самі квадрокоптери, про які на початках хлопці могли тільки мріяти. Взагалі, я вважаю, що волонтери – це другий фронт.
За понад рік повномасштабного вторгнення хвиля волонтерства спала?
Спала однозначно. Тобто, зараз в нас почалося так зване “звикання до війни”. Найбільше це розуміють ті, кого хто служить, в кого служить хтось із рідних, близьких. Тобто вони це розуміють, їх це десь болить, а в когось не служить ніхто. Це вже трошки ніби виглядає, як «моя хата скраю. Ну, не чіпають мене, то й не чіпають. Але це треба розуміти. Що це всі мають встати і робити, бо в тилу всі повинні працювати, так само як і на фронті.
Які основні потреби ЗСУ за минулий рік ви закривали?
Найбільше ми пригнали машин. Це, як на ЗСУ, так і для «Української добровольчої армії». Це ще один з добровольчих батальйонів, які є не на балансі ЗСУ. Тобто, є хлопці навіть з нашої області, які без зарплати воюють, на підтримці, волонтерів. Так само ми закривали квадрокоптери. От зараз нам вдалося по одному з проектів, який називається «Загартовані війною», завдяки меценатам, зорганізувати дванадцять пристроїв нічного бачення.
Що зараз найбільш актуальне для хлопців, чого потребують в першу чергу?
Найбільш актуальними зараз це є очі, як нічні, так і денні. Ми говоримо, як про квадрокоптери, так і про прилади нічного бачення. Вони вкрай потрібні на передовій. Бо не потрібно йти наосліп.
Як щодо автомобілів? Вони ж на фронті, як розхідний матеріал.
Це так, але автомобілі – це наразі другорядні потреби. На даний час з цим все добре. От ремонт і техобслуговування автомобілів – ось це необхідно.
Останнім часом в інформаційному просторі «гуляє» інформація, що військовим забороняють приймати допомогу від волонтерів. Це правда?
Ні, це неправда. Ну, принаймні я з цим не стикався. Перед Великоднем побував два рази «на нулі». Це починаючи від Донецька, Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей. Ми везли дві машини – одну для ЗСУ і другу для «Української добровольчої армії». Ну й, звісно, великодні кошики. І ніхто нам не сказав, шо не можна. Це ж наші хлопці. Це нереально просто.
Як збираєте кошти на придбання необхідних речей для наших хлопців?
Це є друзі, знайомі. Це сторінки у соціальних мережах. Є волонтерський рахунок, стараємося якісь аукціони проводити. Бо розуміємо, що війна триває. Люди також вже виснажені фінансово, але допомагають.
Давай зупинимось детальніше на вашому проєкті «Карта України із ворожих гільз». Взагалі, що це? Як виникла така ідея?
Ідея виникла після сумного випадку. Мій кум, який ще з 2014 року був в АТО два рази. Потім поїхав до Польщі на заробітки. І коли почалася повномасштабна війна відразу повернувся назад воювати у свою 53 бригаду. Був сапером, тобто працював в сірій зоні. І у них так само був великий брак приладів нічного бачення. Ми якраз зібрали на нього кошти, вже і замовили. Але так сталося, що він загинув. Уночі.
І, розуміючи, через що він загинув, я поставив собі за мету купити нічних приладів щонайбільше. Потрібно було придумати як, адже вони коштує від 4 тисяч доларів. І якось, коли Василь Абрамів, будучи одним із командирів сорок шостої десантно-штурмової бригади, приїхав додому на кілька днів і привіз «подарунки». Одним із подарунків були дві великі гільзи. Від «Гіацинта» 155-й калібр, і гільза від САУ калібр 125-мм.
Мій хороший друг, керівник і засновник «Галицької кузні», художник по металу Роман Качковський, допоміг з ідеєю, що можна зробити із крупнокаліберних гільз карти України. Тобто, він є автором.
Що саме символізує так карта?
Ми хотіли показати наступ москаля на нашу країну. Тому ми розігріли й розклепали гільзу, але верхній капсуль залишили. Вона символізує окупанта. А деревна основа – це наша земля. І там, де вона випалена, там пройшов ворог. Москаль завжди залишав після себе руїни.
Скільки карт уже зроблено?
Карт ми зробили три. Одну велику, зі 155 калібру, випущену з російського «Гіацинту», нам вже вдалося реалізувати. Поки ми знімали відео про наш проєкт, знайшовся меценат, який профінансував закупівлю кількох ПНБ. Їх ми передали хлопцям у 147 бригаду. А карту подарували меценату. Ще ми зробили дві менші карти. З гільз з-під Бахмута та Соледару.
Також виготовили й кілька дзвоників, також із гільз, але з меншого калібру. Вони дуже голосні, але всі дзвенять по-різному. На кожному є бирочка УДА. Унікальні дзвіночки.
Де їх можна купити?
Ми хочемо провести аукціон, щоби побільше зібрати коштів. Зараз ціль одна – купити якнайбільше квадрокоптерів.
На останок – що хотілося б побажати українцям?
Ну, основне – це не забувати, хто ми є, що ми є, свою історію, говорити українською мовою. Ну і мусимо об’єднуватись у цей скрутний для усіх час. Ми українці і ми мусимо відігнати ворога не на сто кілометрів, а на сто років. Щоб наші діти та онуки ніколи не знали, що таке війна.
Коли закінчиться війна?
Тоді, коли кожен з нас відповість сам собі, що зробив для її завершення. Адже чимало людей і досі поводять себе так, наче війна їх не стосується.
- Реквізити за якими можна допомогти нашим добровольцям:
- Картка для благодійної допомоги: 4731219619308137 (Медвідь Н.Б.)
- Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/41YA1czoBR
- Номер картки банки: 5375 4112 0334 8219
- Контактні телефони:
- +380 97 999 2848, Іван
- +380 98 364 6554, Оля
