Карпатські ґердани — обов’язкові аксесуари й обереги гуцулів. У липні 2023 року їх внесли до переліку немайнової, культурної спадщини України.
Про те, що символізують візерунки на ґерданах, яку мають історію та як їх створюють, майстрині з Косова розповіли Суспільному, передає Правда ІФ
Історію виникнення карпатського ґердана членкиня Косівського осередку “Союз українок” Анна Богдан досліджує десятки років. Жінка зібрала колекцію із найдавніших екземплярів. Вона каже: мало не у кожному гірському селі ґердани — унікальні.
“Як тільки у горах народжувалася дівчинка, вже одразу бабця сідала і залежно від того, які в дитини очі та волосся, робила для неї ґердан”, — розповідає Анна Богдан.
У давнину, пояснює жінка, ґердан слугував не лише прикрасою, але й оберегом. Матеріали для їхнього виготовлення були коштовними й дефіцитними. За бісером, говорить майстриня, чоловіки їздили кіньми у Чехію. Купуючи, його вимірювали наперстками.
“Раніше робили на кінському волосі, бо не мали на чому — голки спеціальної не було, нитки — теж. Тому видумували, що могли. Я дивуюся тій наполегливості, впертості тої гуцулки, яка сиділа біля вікна і по одній намистині нанизувала на нитку”, — говорить Анна Богдан.
Майстриня з виготовлення ґерданів Марія Чулак каже: для створення ескізу та виготовлення однієї прикраси їй потрібно приблизно два місяці. Адже кожен орнамент на ґердані має своє особливе значення.
“Ромб — це символ достатку, сімейного щастя, добробуту. Хрест усередині — це, як оберіг. Дубовий листок символізує здоров’я. Зустрічаються трикутники, які можуть повітря означати, квадрат є символом родючості землі”, — пояснює Марія Чулак.
Свій перший виріб Марія Чулак створила у сім років. Жінка є майстринею із виготовлення ґерданів у третьому поколінні. Сьогодні, каже Марія, вона разом з іншими майстринями Івано-Франківщини робить усе можливе, аби гуцульську прикрасу внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
“Перед нами стоїть велика робота. Нам потрібно зробити й провести багато заходів, аби ми могли передати цю спадщину наступним поколінням українців”, — говорить Чулак.
За її словами, приблизно 10 років знадобилося, аби цю гуцульську прикрасу внесли до переліку немайнової, культурної спадщини України. А ось скільки років ґердан прикрашає українок, підрахувати складно, каже Марія Чулак.
“Гердан ще описував Драгоманов. Він приїжджав до нас у Микуличин, Верховину. І там жінки ходили в тих ґерданах. Є навіть такий історичний факт, що він накупив цих прикрас, бо вони йому дуже сподобалися, і подарував Лесі Українці. Також про ґердани згадував у своїх творах Шевченко, Франко”, — розповідає Марія Чулак.
Членкиня Косівського осередку “Союзу українок” Анна Богдан каже, що карпатські ґердани з’явилися століття тому.
“Цим речам щонайменше — 100 років. Я, наприклад, дуже вдячна тим майстриням, які свої роботи нашили на тканинні стрічки. Бо нитка може перепріти, перетертися, а коли вона нашила, то добре зберігається. Оті давні ґердани мають такий вигляд, що хоч сьогодні одягай”, — говорить Анна Богдан.
Майстриня Марія Чулак каже: таке бісерне мереживо стає дедалі популярнішим. Відтак 28 серпня 2023 року у селі Прокурава Космацької громади планують провести фестиваль “Кольорові пацьорки”. На ньому організатори дійства хочуть встановити рекорд із кількості жінок у ґерданах.
