Якщо піднятися з центру Делятина вверх на 600 метрів звивистою вуличкою, то одразу за приватними будинками на пагорбі відкривається неймовірна картина: понад сотню надгробків єврейського кладовища, що є одним із найбільших на Прикарпатті.
Інформатор відвідав цей некрополь і ділиться цікавими фактами та світлинами, передає Правда.іф.
Кіркути, так називають єврейські цвинтарі у західних областях Україні. Вони є культурною спадщиною громад та частиною історії нашої держави.
На кіркуті збереглось понад 100 мацев. Частину з них у радянські часи використано для прокладання дороги, а сам кіркут не був огородженим. Сьогодні навколо цієї території є огорожа, деякі мацеви повернуто на місце, а на брамі встановлено меморіальну таблицю.
Делятинський єврейський некрополь знаходиться у північній частині селища, на захід від головної дороги Н 09, що на вулиці Погрібнич. Якщоо рухатись з Коломиї до Яремче, то вуличка знаходиться ліворуч.
Від залізничної платформи Любіжня до кіркута відстань 600 метрів. Місце упокою єврейського населення огороджено новим бетонним парканом, заввишки 2 метри. Очевидно, секцій забракло по всьому периметру, довжиною близько 500 метрів і частину території обнесли сіткою-рабицею.
Представники Європейської ініціативи дослідження єврейських цвинтарів встановили приблизну кількість надгробних каменів – близько 500 уцілілих мацев, найстаріший датується 1893 роком.
Не на всіх порталах можна розібрати написи та символічні малюнки. Дощами, вітром та морозом час сточує орнаментальні та каліграфічні малюнки. У західній частині цвинтаря, розташованої на схилі яру, мацеви повалилися, мабуть, від впливу дощових та весняних вод. Дуже багато надгробків розбито, купи обрубків вказують на вандальні дії. Розкидані уламки схожі з трагічними долями умерлих, а сумна картина нагадує притчу про час збирати каміння.
У північній частині є пам’ятник у вигляді піраміди, таблички та верхньої надгробної плити на подвійному похованні немає.
Ще недавно, судячи з супутникових знімків і спиляних пеньків, цвинтар потопав у диких чагарниках. Наразі територія розчищена, молодняк випиляний, гілки винесені, звалище знищено. Але дрібне побутове сміття, сліпучі і скрипучі під ногами осколки скла доводять, що мотлох на божій ниві з’явився не сам по собі, а хтось масово довгий проміжок часу зносив сюди непотріб.
На внутрішній стороні огорожі встановлено інформаційну табличку, напис на якій виконано на східній мові. Швидше за все, єврейська організація допомогла наведенню порядку на меморіальному місці. Делятинський єврейський цвинтар розмірами більше, ніж кіркути у Надвірній та Микуличині, і йому пощастило з благодійниками.
Остання дата поховання вказана 1940 роком.
Ймовірно, у Делятині була своя майстерня для виготовлення меморіальних плит, оскільки вони відрізняються за властивостями каменю та стилем розписів від надгробків на окописьках у сусідній Надвірній та Микуличині. На могильних стелах високохудожнім різьбленням висічені епітафії, цитати з біблії та інших духовних книг. Барельєфи птахів, тварин, релігійних символів, рослинного орнаменту в зашифрованому вигляді повідомляють про особистість та характер похованих. Найчастіше зустрічається зображення лева, що уособлює юдеїв. Птах означає охоронницю домівки й зустрічається на могилах жінок.
Вцілілі пам’ятники нагадують про зниклу єврейську громаду.
ДЕЛЯТИНСЬКІ ЄВРЕЇ
Перші згадки про євреїв в Делятині датовані 1767 роком. У місті тоді проживало 87 євреїв. Це були торговці та ремісники. У XVIII ст. у районі Делятина чимало євреїв були прихильниками Саббатая Цві (1626–1676); існує навіть легенда, що лжемесія особисто відвідував сусідню Коломию. У XVIII ст. Делятин перейшов у власність до графів Потоцьких, за правління яких єврейська громада отримала більше можливостей для економічного розвитку.
У ХІХ ст. Делятин був типовим галицьким штетлом. Протягом 1869–1871 рр. тартак і млин на р. Перемиска в Делятині орендував єврейський підприємець М. Зухер, а в 1872–1874 рр. – Т. Фішель. В 1912 р. в Делятині існував єврейський млин Х. Бльоха. Відомі імена власників господарств поч. ХХ ст. – др. Яніна Бльох і Коппель Зайнфельд, котрі в Делятині збирали і продавали збіжжя. Власниками пекарні в Делятині на початку ХХ ст. були Муньо Клау і Самуель Цаудерер. В 1929 р. в Делятині функціонували 4 тартаки, власниками яких були єврейські родини: Бльохи, Фогелі, Ягри, Фрідфертіґи та Кляйни. Млином на поч. ХХ ст. володіли євреї Селіг та Мендель Коморнік. Делятинська електростанція у 30-х рр. ХХ ст. належала євреєві Шломо Бернштайнові. У 1862 р. лікарем у Делятині працював Соломон Кнопф, акушерками – Рифка Груббер та Рифка Мерл, а у 1930-х рр. лікарем на місцевому курорті був доктор медицини К. Бельштайн.
Місто мало дві дерев’яні божниці, одна з яких стояла біля ринку (обидві споруди знищено за німецької окупації). Серед рабинів, які служили делятинській громаді у ХІХ ст., можна згадати такі імена: Нафталі Герц Теумім, Нафталі Ерліх, Азріель Ландау, а на початку ХХ ст. (бл. 1910) – Яків Гурвіц. У 1895–1910 рр. в Делятині діяла єврейська школа, в якій у 1896 р. директором був Хаїм Бардах. У 1914 р. в єврейській школі викладали А. Фрідгабер, Е. Шехтель, М. Берляс, Х. Шехтер, М. Шульбаум.
Під час Першої світової війни багато мешканців Делятина воювали у складі австро-угорської армії. Російські війська вперше окупували Делятин 19 жовтня 1914 року. Згодом місто ще кілька разів переходило з рук до рук. У 1916 р. після наступу російських військ (т.зв. Брусиловський прорив), береги Пруту надовго стали лінією фронту. Протягом війни було знищено 80% міських споруд, переважно дерев’яних.
У ХІХ – на поч. ХХ ст. у Делятині більшість євреїв дотримувались ортодоксальних традицій. Серед місцевих хасидів найбільше було послідовників Жидачівського, Садогірського та Вижницького цадиків. Серед євреїв молодшого покоління було чимало прихильників сіонізму. Тут діяли єврейські партії та організації, зокрема «Поалей Ціон» та молодіжна «Га-Шомер га-Цаїр».
Гуляючи Делятином, варто звернути увагу на мурований дім, зведений відомим єврейським меценатом, бароном М. Гіршем. Барон і в Коломиї залишив по собі гарні споруди
ГОЛОКОСТ В ДЕЛЯТИНІ
У період Голокосту серед єврейського населення було близько 5000 жертв.
Жителі єврейської національності мали крамниці та майстерні, займалися торгівлею. Подібно до Коломиї єврейське населення до війни було чи не найбільш чисельним.
Прихід угорських та німецьких військ у червні та липні 1941 р. знаменував найтрагічніший період в історії єврейської громади Делятина. У липні 1941 р. в містечку утворено юденрат. 16 жовтня 1941 р. нацисти розстріляли 1,9 тис. євреїв. Гестапівці вночі оточили містечко і почали перевіряти документи в мешканців. Німецька влада оголосила про реєстрацію євреїв нібито для одержання землі. Коли всі зібралися, їх оточили і повели до деревообробного заводу. Там відібрали молодих людей, котрих залишили для роботи, а старших повели до урочища Вільхівці і розстріляли.
Частину євреїв розстріляли у Станіславові під час другої акції. Під час третьої акції на кладовищі Делятина було страчено 200 євреїв з Татарова. Четверта акція відбулася у березні 1942 р.; тоді було розстріляно 456 євреїв: спочатку заарештовано місцевих євреїв (майже 200 людей), а згодом привезено євреїв із сусідніх сіл та містечок. Усіх їх привезли на єврейське кладовище і вбили. 200 євреїв з Делятина та околиць наприкінці 1942 р. були депортовані в табір смерті Белжець.
П’яту акцію проведено у листопаді-грудні 1943 року. Гестапівці та солдати армії Власова вночі оточили Делятин і зчинили стрілянину. Людей, що в паніці вистрибували на вулицю, вбивали. Нацисти зібрали всіх євреїв на центральній площі містечка та жорстоко з них знущалися. Живих і мертвих євреїв завантажили на машини і вивезли до урочища Вільхівці. Під час цього побоїща загинуло 712 євреїв та 95 українців і поляків. Наприкінці 1943 р. місто було оголошене «вільним від євреїв». Єврейське майно нацисти розграбували та конфіскували. Всього упродовж 1941–1943 рр. нацисти на Делятинщині вбили понад 3 тисячі євреїв.
У березні 1944 р. радянські війська вперше зайняли Делятин, проте 19 квітня нацисти повернули собі місто. Остаточно радянська влада повернулася в містечко 26 липня 1944 року. В урочищі Вільхівці (північна частина міста) знаходиться братська могила розстріляних у 1941–1943 рр. жителів міста, переважно євреїв. Тут встановлено меморіальний знак у пам’ять про жертв із написом трьома мовами.
З 1 липня 1941 року до 1944 року Делятин був окупований гітлерівцями. Друга світова війна посіяла горе, смерть та страждання.
Свідки масового вбивства згадують, що заарештовували всіх євреїв та привозили на загибель вантажівками, а також приганяли пішки. Німецький солдат вимірював розміри могили, єврейські чоловіки копали могилу в лісі, а жінки чекали.
При цьому нацисти курили та сміялися. У Делятині було п’ять акцій зі знищення євреїв, проведених німецьким мобільним загоном та поліцією безпеки. Згідно з архівами, гетто в Делятині не було, але є свідчення розташованого в центрі одного гетто, обгородженого парканом. Закони гетто зобов’язують євреїв переселитися на певну територію, самовільний вихід із якої карався смертною карою. З тими, хто допомагав євреям ховатися або не повідомляв про подібні випадки, також жорстоко розправилися.
Використані джерела: Враження від подорожей, Делятин путівник
