На жаль, є батьки, які безвідповідально ставляться до виховання дітей. Замість турботи та підтримки малеча щодня бачить, як близькі люди вживають алкоголь, сваряться чи навіть вчиняють насильство, а у помешканні панує хаос та антисанітарія.
У таких випадках варто чекати візиту правоохоронців і соціальних служб, які влаштовують дітей у місця, де їм надають необхідну допомогу, зокрема, медичну та психологічну. Одним з таких закладів є Івано-Франківський центр соціально-психологічної реабілітації дітей. Про його роботу «Галці» розповів керівник Василь Серденько, який працює тут вже 19 років. Починав із водія, був юристом, а тепер очільником, тож знає всі нюанси роботи тут, пише Галка.
Заклад передбачений для тимчасового перебування прикарпатців з кризових сімей віком від 3 до 18 років. Приміщення розраховані на 30 осіб, наразі є 27, але при потребі можна помістити 60 дітей. До слова, в області таких тільки два – ще один у Медині.
Спершу фахівці з’ясовують, чому дитина опинилася у центрі, збирають інформацію про сім’ю за місцем проживання, юрист записує потрібні дані, визначають її статус. Дитина проходить медичну комісію, а також готується повідомлення для соціальних служб та поліції. Після цього людині допомагають адаптуватися до нових умов та оговтатися від пережитого.
Кожен вихованець має психологічну травму, яка проявляється по-різному. Це старається усунути психологиня Аліна Касілова.
«Різні діти, але майже на першій бесіді, коли ми знайомимося, дізнаюся їхні проблеми. Є суїцидальні діти, на межі реальності та мрії, тобто не відчувають, що відбуваються, є ті, над ким вчиняють насильство у родині. Одразу не кожен може про це сказати», – розповіла вона.
«Будь-яка дитина, яка тут, це вже складна історія», – каже пан Василь. Наприклад, потрапив сюди хлопчик на 39-ому рівні гри «Синій Кит» – її учасники виконують сумнівні завдання, останнім з яких є самогубство. Справа у тому, що він жив з мамою, вони все робили разом, були друзями, а потім жінка поїхала в інше місто на роботу.
«Такий розрив для дитини був важким. Вона вважала, що її нема кому вислухати та зрозуміти. Він був агресивно налаштований. Робота з ним була важкою. Його рекомендували направити у психіатричну лікарню, але з хлопцем попрацювали належним чином і все минулося. Також спілкувалися із його мамою», – додав він.
А якось привезли трьох дітей ромської національності, які жебракували. Пізніше батьки отримали дозвіл їх забрати, а одна дівчинка втекла до центру, де, за її словами, смачна їжа, цікаво та можна вчитися. Для працівників закладу це було приємним моментом.
Відвідини рідних тут дозволяють. Йдуть батькам назустріч, адже їхні візити свідчать, що є якісь почуття до дитини. Якщо вони змінили спосіб життя, то вихованцям центру дозволяють повернутися додому. В іншому випадку – позбавляють батьківських прав та шукають нову сім’ю.
Перебувають прикарпатці у центрі від 3 до 18 місяців, залежно від ситуації. Наприклад, у центрі минулого року проходили соціально-психологічну реабілітацію 100 дітей. З них 48 повернулися у сім’ю, 7 дітей знаходяться під опікою, у прийомні сім’ї потрапили 9 вихованців.
Касілова зауважила, що з простою психологічною тривожністю справляються за місяць, але це треба підтримувати та робити корекцію. У складних випадках працюють й тоді, коли дитину забирають батьки. На жаль, не всі йдуть на контакт. Іноді вихованці повертаються у центр у гіршому стані, ніж потрапляли до цього. Найчастіше такі ситуації у сім’ях, де батьки залежні від алкоголю. Якщо з’являється нова сім’я, то допомагають сприймати нових батьків, вчать керуватись їхніми правилами. Це важко, якщо вони з’явилися тільки у 16 років.
«Буває, я прийшов до дитини. Приніс цукерки, гарно до неї говорю, то чому вона до мене така агресивна. А нічого, що дитині 15 років і вона за цей час не бачила жодної каплі добра? У сім’ї насильство, знущання, зневіра. Всі проблеми дітей – це наслідки виховання батьків. Наші діти – це наше відображення. Поганих дітей не буває. Є обставини, які дозволяють вчиняти ті чи інші вчинки. Хоча батьки ведуть аморальний спосіб життя, вживають алкоголь, діти їх люблять та сумують за ними», – зауважив Серденько.
Позитивно вплинути на майбутнє вихованців також допомагає проект «Наставництво». У його рамках небайдужі люди стають друзями для дітей із кризових сімей чи сиріт, допомагають адаптуватися у суспільстві, зробити правильний життєвий вибір, діляться знаннями, підвищують самооцінку. Курси наставництва пройшов і пан Василь, але у центрі не практикує, щоб до всіх вихованців ставитися однаково.
Про свою наставницю позитивно відгукується сором’язлива 15-річна Віка. Чому потрапила до центру розповідати не захотіла. Каже, що ходить до школи та готується до іспитів. Їй подобається проводити час із новою подругою.
«З наставницею Машею ми ходили на відкриття журналу. Було нудно, але потім пішли на піцу і стало весело. Вона мені подобається характером, хоча ми можемо одна одну дратувати», – зізнається дівчина.
У центрі вихованці не байдикують. Є договір із школою №17, куди діти ходять на навчання. На жаль, проблемою є те, що діти бояться освітнього закладу, бо їх викличуть до дошки, а вони чогось не знатимуть, чи напишуть з помилками контрольну. До цього вони, як правило, не вчилися. Вихователі та психологи вчать долати цей бар’єр.
«Рівень успішності досить низький, бо вони тривалий час були соціально запущені. Були випадки, що дітей довелося привчати до туалету, бо вони не знали, як ним користуватися. Але як інакше, коли батьки ніяких цінностей, крім алкоголю, не мали», – прокоментував він.
Пан Василь каже, що зазвичай до них ставляться з розумінням і не кепкують через те, що учень з притулку. Співчувають діти і колектив вчителів. Бувало, що батьки проявляли ініціативу та збирали допомогу. Також у центр запросили репетиторів з різних предметів працювати з дітьми на волонтерських засадах. На щастя, погодилося 14 вчителів.
На дозвіллі вихованці не нудьгують. Для них проводять різні майстер-класи, вчать дрібничок, які знадобляться у побуті, наприклад, застеляти ліжко, пришивати ґудзик. А під час карантину на подвір’ї центру влаштували бої сніжками. Також у вільний час вони слухають музику, дивляться фільми, відвідують театр. На щастя, їх забезпечують безкоштовними квитками. Пізнавальним для дітей був проект «Лабораторія друзів», який організував художник Євген Самборський. Діти з митцями зробили цікаву виставку. Малювати вони їздили навіть у гори.
«Цікаво відзначаємо свята, Паску. Вчимося готувати борщ і вареники. Все як у нормальній сім’ї, просто нас багато. Ми велика родина», – додав очільник центру.
Василь Серденько провів для «Галки» екскурсію приміщеннями центру. Спальні у дівчат та хлопців охайні, на ліжках стоять іграшки. Про дотримання правил гігієни тут дбають. У санвузлах для кожної дитини є підставка для власної зубної щітки. У пральні щодня є гори одягу. Діти є діти й не забруднитися важко, тому тут на них не зляться. Є кімната для відвідувачів із акваріумом. Один із коридорів та кімнату для відпочинку цікаво розфарбували франківські студенти. Також є кілька комп’ютерів, за якими охочі можуть вправлятися. Унікальною є сенсорна кімната, яких в державних закладах України нещодавно було тільки три. Її облаштували за сприяння працівників благодійного фонду «Ти – Ангел».
«Це не для захоплення, а для роботи. Тут можна працювати над собою, розслабитися, релаксувати під відповідну музику. Допомагає психотерапевт. Тут є сухий дощ – показує дитині наочно, що не треба боятися замкненого простору. Показуємо, що не треба боятися вогню», – розповів пан Василь.
Оскільки заклад закритого типу, щоб потрапити у середину, слід подзвонити у дверний дзвінок та дочекатися працівника центру. Це потрібно, адже були вдалі спроби вихованців втекти. Тут є 9 камер відеоспостереження, кількість яких планують збільшити. Це допомогає уникнути конфліктних ситуацій, адже працівники та діти стежать за своєю поведінкою, щоб потім не було соромно.
Очільник центру каже, що хоче зробити всюди ремонти та замінити меблі. Тут планують облаштувати теплицю, щоб діти і працівники могли вирощувати рослини, наприклад, салат. Також хочуть доробити дитячий майданчик. Хоча кількаразове харчування, заробітну плату, комунальні послуги оплачує держава, «кричущих» потреб не має, але допомога потрібна завжди. Наприклад, більше тисячі гривень потрібно, щоб одну дитину відправити у школу, придбати одяг та канцтовари, а вихованців центру є десятки. До слова, створили благодійний фонд «Серденько», який старається роздобути необхідне для дітей. Всі потреби описують у соцмережі. У центрі хочуть, щоб допомога була адресною і небайдужі дбали про конкретну дитину.
Прикарпатців заохочують не тільки матеріально підтримувати дітей із кризових сімей, а й забезпечувати їх належною увагою. Сусіди, далекі родичі, сільські ради, будинкові комітети можуть попередити погані наслідки ганебної поведінки батьків. Мова не тільки про психологічні травми, а й фізичні. Для цього слід не бути байдужими та повідомляти соціальні служби чи поліцію про випадки неналежного догляду за неповнолітніми.
«Колись навіть у Франківську не можна було викинути папірець від цукерки на землю. Будь-яка людина підходила і робила зауваження. Не було байдужості. Тебе виховували всі. Зараз можливо є страх, що молодь агресивна. Ми мусимо починати з себе. Хочемо, щоб було добре, було гарно. А що ми для цього робимо, окрім своєї родини? У нас нема спеціальних людей, які робили б зауваження. Так у всьому., – вважає пан Василь. -Треба на бардак звертати увагу, у тому числі на бардак у сім’ї сусідів. І мова не тільки про розміщення фото у соцмережі. Це проблема суспільства ».
Розмовляла Марія Гурецька
Фото Юрій Валько
Умови наче нічого, але чого діти такі худі? Мало кормлять?