Після поранень прикарпатець служить у роті охорони в одному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області.
Історію військовослужбовця ТЦК, учасника бойових дій, який воював у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Сергія Винничука розповіли на сторінці Івано-Франківського ТЦК та СП.
Як зазначають, до повномасштабного вторгнення чоловік викладав у Снятинському сільськогосподарському коледжі, тому, ставши військовослужбовцем, отримав позивний «Професор».
У складі «десятки» обороняв селища Донецької області. Там отримав численні уламкові поранення. Пішовши з бойової частини, військовослужбовець вирішив продовжити службу у ТЦК та СП.
«Спочатку служив у роті охорони, а з 8 травня 2022 наш взвод відправили у 10 гірсько-штурмову бригаду. Там фактично з рот охорони при ТЦК був сформований Перший стрілецький батальйон.
Перше бойове хрещення отримали у селищі Курдюмівка. Тоді з нашої роти ніхто не загинув та не був поранений. На жаль, з суміжних загонів були й “трьохсоті”, і хлопці “на щиті”. Це були перші втрати, серйозні емоції, розуміння, що відбувається, яка орда прийшла на нашу землю. Також, воював у Берестовому, Яковлівці, Соледарі.
У бою під селом Берестове був дуже жорстокий бій. Там я вперше надавав медичну допомогу пораненим побратимам. Тоді хлопці потрапили в оточення, я їх виводив, отримав сильну контузію, але вивів всіх живими», — пригадує військовослужбовець.
Уламкове поранення Сергій Винничук отримав, коли перебував з побратимом на позиції, яку обстріляв танк. Після лікування чоловіка визнали обмежено придатним. Тепер військовослужбовець служить у ТЦК та СП.
«Люди просто не розуміють. Коли кажуть, що “ми підемо самі в ТЦК, коли ворог буде тут”, я відповідаю: “то вже буде пізно”.
Ми там воювали, зараз воюють хлопці за те, щоб тут ніколи не прилітала ворожа ракета, щоб ви тут не відчували дискомфорту у мирному житті», — наголошує Сергій Винничук.
Військовий вважає, що мобілізація потрібна, адже захисників на фронті потрібно міняти.
«Дехто по три роки сидить в окопах. Дуже складно психологічно та фізично.
Іноді я чую: “За що я буду воювати, за корумпованих прокурорів?”, то я пояснюю: Ти насамперед воюй за свою сім’ю, за свій шматочок української землі, за те, щоб сонце тут сходило, а ти вставав, хрестився та говорив українською мовою. Щоб твої діти ніколи не знали війни».
Хочу закликати усіх, хто мав би захищати нашу державу, брати у руки зброю та долучатись до війська», — підкреслює Сергій Винничук.
