Чому у час війни націоналізм в Україні став трендовим явищем, яким саме він є сьогодні, чому нині положення націоналістичної доктрини звучать з уст найвищих достойників держави, а також про важливість напрацювання ОУН щодо імперської характеристики всього московського народу, а не тільки його провідної верстви, унікальність і актуальність Декалогу українського націоналіста розповів в інтерв’ю для газети «Галичина» голова Івано-Франківської обласної ради, доктор політичних наук, професор ІФНТУНГ та Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Олександр СИЧ, передає Правда ІФ
– Пане Олександре, в одному зі своїх недавніх інтерв’ю Ви наголосили, що сьогодні націоналізм в Україні став трендовим явищем. Чому це відбулося у час війни? Чому саме націоналізм є ефективним націозахисним інструментом у цей період?
– Постараюся це пояснити, трошки заглиблюючись в наукові категорії і ризикуючи бути нудним. Нація – центральна категорія ідеології не тільки українського націоналізму, а й будь-якого. Кожен націоналізм найбільше актуалізується і активізується тоді, коли нації загрожує небезпека. Нації як спільноти людей відрізняються одна від одної ідентичністю: мовою, культурою, історією, релігією, символікою, зрештою своєю історичною землею… Якщо знівелювати таку ідентичність, то зникає і сама нація. Тому цілком закономірно, як зауважив класик націоналізмознавства, британський дослідник Ентоні Сміт, що одне з головних завдань націоналізму – це захист національної ідентичності.
Нація, як і кожна людська спільнота, потребує організації свого життя. Формою такої організації для нації є держава. Не маючи власної організації – держави, нація завжди стоїть і буде стояти перед небезпекою зникнення. Тому наявність держави або ж прагнення її мати – це та головна відмінність, яка відрізняє націю від етносу. В той час, коли етнос дозріває до усвідомлення мати власну державу, він перетворюється на націю. І тому закономірно, що другим важливим завданням націоналізму є захист держави. Спочатку домогтися її створення, а відтак захищати.
Чому затребуваним і трендовим став український націоналізм сьогодні? Тому що головні завдання, які ставлять перед собою московські агресори – це знищення нашої ідентичності й державності. Закономірно, що коли виникає небезпека для ідентичності й державності, націоналізм стає популярним, оскільки реалізовує притаманні йому завдання їхнього захисту перед московською агресією. Зверніть увагу, жодна інша ідеологія таких завдань перед собою не ставить. Націоналізм – це той наріжний камінь, який відкинули на початку 1990-х будівничі української державності. До 24 лютого минулого року націоналізм був практично переслідуваний в Українській державі, будь-які його прояви піддавалися осуду. Не могло бути й мови, щоби так, як от сьогодні, на центральних телеканалах інформаційний контент був наповнений героїкою ОУН-УПА, звучали згадки про Степана Бандеру і його висловлювання, щоби, зрештою, на тлі його портрета позував головнокомандувач української армії й т. д.
– Яким є сучасний український націоналізм, і хто його нині представляє?
– Я експромтом схарактеризував би його так – сьогоднішній український націоналізм є суспільно тотальним, більшою мірою стихійним і навіть державним.
Він тотальний або масовий тому, що почуттям національної гордості і усвідомленням себе українцями пройняте все українське суспільство. Хіба що за незначним винятком «п’ятої колони», колаборантів тощо.
Стихійний тому, що жодна існуюча націоналістична структура неспроможна увібрати суспільну тотальність цього націоналістичного відчуття у свої вузькі ряди і рамки. Зрештою, творці українського націоналізму, зокрема Степан Ленкавський, розрізняли націоналізм організований і стихійний. І стихійний завжди переважав організований. Найперше, він давніший й існував ще тоді, коли не існувало його організаційних проявів – ні сформованої ідеології, ні націоналістичних партій та й узагалі партійної системи політичної боротьби. Навіть у період дії організованого націоналізму стихійних націоналістів у суспільстві завжди було значно більше, аніж тих, хто формально належав донаціоналістичних структур. А тим більше сьогодні, коли українське суспільство змобілізувалося для відсічі московській агресії.
Державний націоналізм, тому що під час небезпеки сама держава зрозуміла потребу націоналізму і сьогодні вже окремі положення націоналістичної доктрини звучать з уст найвищих її достойників. Якщо від початку війни й донині проаналізувати щоденні промови Президента України, то з них можна виокремити багато тез, що є майже цитатами з доктринальних документів українського націоналізму. До слова, я навіть підготував спеціальну доповідь на Х Бандерівські читання про трансформацію українського націоналізму під час московсько-української війни. Її головна ідея полягає в тому, що коли доктрина націоналізму або її окремі положення стають частиною державної політики, то це означає, що держава перебирає на себе завдання націоналізму, а отже він стає державним. Вважаю, що під час війни Українська держава починає своєю політикою демонструвати реалізацію цілої низки положень доктрини українського націоналізму, тому його можна назвати державним.
Хто сьогодні представляє український націоналізм? Найпростіше було б перерахувати українські націоналістичні партійні та громадські структури, які долучилися до формування військових підрозділів. Однак з огляду на вище подану характеристику таке визначення було надто вузьким і навіть некоректним. Насправді сьогодні український націоналізм представляє весь активний сегмент українського народу на фронті і в тилу. Кожен, хто не тільки усвідомлює себе українцем, а й прагне бути корисним у справі захисту української державності та національної ідентичності, є українським націоналістом.
– Недавно у кількох містах України Ви презентували перевидання двох томів збірника праць Степана Ленкавського «Український націоналізм». У чому ж проявляється сьогодні, майже через сто років, актуальність слова ідеолога ОУН – Степана Ленкавського?
– Представляв я два перші томи, на виході вже третій, а загалом заплановано чотири. Очевидно, що зібравши чотири томи праць Степана Ленкавського за декілька десятків років дослідження його життя і творчості, я міг би дуже довго говорити про різні аспекти актуальності того, що він говорив і сто, і 70, і 50років тому у різні періоди свого життя, починаючи від 1920-х і аж до своєї смерті у 1977 році. Але в контексті нинішньої московсько-української війни хотів би наголосити на тому висновку як самого Степана Ленкавського, так і ОУН загалом щодо імперської характеристики московщини – імперськими рисами володіє не тільки провідна кремлівська кліка, а й весь московський народ. Ще донедавна, до початку повномасштабної війни, такі твердження вважалися неприйнятними для публічного озвучення і сприйняття. А тих, хто їх виголошував, піддавали осуду та остракізму, звинувачуючи у пропаганді міжнаціональної ворожнечі. А сьогодні це усвідомлюють навіть на державному рівні. Треба було аж московської агресії, щоби до умів українських політиків дійшло те, що на підставі власного досвіду напрацювали ідеологи ОУН ще в 1960-70-х роках!
– На презентації творів Степана Ленкавського у Львові Ви звернули увагу, що хтось із його друзів написав, що якби Ленкавський навіть нічого більше не зробив, а тільки створив Декалог українського націоналіста, він вартує того, щоб увійти в історію України. У чому ж унікальність, актуальність і сила Декалогу?
– Насправді Декалог українського націоналіста є зразком геніальної актуальності. До часу відновлення Української державності актуальним був перший пункт Декалогу: «Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї». І я схильний його кваліфікувати, як лаконічний виклад української національної ідеї на етапі бездержавності української нації. А сьогодні не менш актуальним є його 10-й пункт: «Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української держави». Це ж треба було так геніально передбачити етапність боротьби спочатку за національне визволення, а потім за розбудову держави й для кожного етапу чітко, лаконічно й дохідливо, на рівні національної ідеї, сформулювати ціль! Поки держави немає – її треба здобувати, навіть жертвуючи життям, а коли вона є – докладати максимальних зусиль, аби вона ставала сильнішою, могутнішою і заможнішою. На прикладі Декалогу вкотре переконуєшся, що все геніальне – напрочуд просте, лаконічне і понадчасове.
Звісно, унікальність Декалогу не тільки в першому і десятому пунктах. Беріть і накладайте ті чи інші його пункти на сьогоднішню ситуацію та атмосферу українського суспільного життя. Пункт другий: «Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести твоєї нації». В умовах московської агресії і зверхнього трактування московськими верховодами української історії він сьогодні особливо актуальний. Або ж пункт четвертий: «Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба». Він стосується кожного українського воїна, який захищає Україну на фронті боротьби з московським агресором. Таким же є і пункт п’ятий: «Пімсти смерть великих лицарів».
Ті, хто кожного дня втрачає своїх побратимів, дуже гостро відчувають актуальність цих слів. І знову ж таки, в умовах московської агресії надсучасним є пункт сьомий: «Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи». Або ж пункт восьмий: «Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації». Щоправда, деякі пункти Декалогу більшою мірою стосуються підпільної діяльності. Однак і вони актуальні, бо сьогодні також існують українська партизанка і підпілля на окупованих московським ворогом територіях. От, наприклад, пункт шостий: «Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба».
– Нещодавно Ви як голова Івано-Франківської обласної ради і голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко підписали Декларацію про спільні дії щодо створення Єврорегіону «Галичина», до складу якого мають увійти три області України – Івано-Франківська, Тернопільська та Львівська, а також Малопольське та Підкарпатське воєводства Республіки Польща. Розкажіть докладніше про цю ініціативу й зокрема чи спрямована вона на реалізацію засад економічного націоналізму?
– Єврорегіон – це європейська форма інтеграційної співпраці, до якої мають бути залучені два або більше територіальних утворень, розташованих на прикордонні європейських держав. Історично перший єврорегіон «Гронау» було створено 1958 року на німецько-нідерландському кордоні. А сьогодні, відповідно до статистичних даних, 30 європейських держав створили 70 різноманітних єврорегіонів. Якщо не враховувати українсько-московських і українсько-білоруських проєктів міжрегіональної прикордонної співпраці, то сьогодні в Україні формально зареєстровано такі єврорегіони: «Буг», «Нижній Дунай», «Карпати» і «Верхній Прут». Але реально з них діє тільки один – єврорегіон «Карпати». Якщо ми сьогодні говоримо про євроінтеграцію України і про те, що її ефективним інструментом є форма єврорегіону, то це потрібно розвивати реальними діями, а не тільки голими деклараціями.
Щодо нашої ініціативи створення єврорегіону «Галичина», то, як відомо, Галичина історично поділяється на східну і західну. Східна частина – українська, західна – польська. До української частини входять Львівська, Івано-Франківська і Тернопільські області, до польської – Малопольське та Підкарпатське воєводства. Тому з історичної точки зору ці українські і польські регіони можуть цілком органічно співпрацювати і розвивати відповідно до європейської практики такий спільний проєкт. Для цього сьогодні є всі належні підстави. Польща демонструє щодо України з огляду на її боротьбу з московською агресією винятково дружні і партнерські відносини. Тому, на нашу думку, сьогодні найвищий час такі відносини розвивати та поглиблювати на рівні прикордоння, аби спільно вибудовувати добре майбутнє і забувати прикрі сторінки минулого.
Україна динамічно рухається в напрямі європейської інтеграції. Цілком закономірно, що треба вже сьогодні напрацьовувати інструменти адаптації України до європейського співжиття. І серед таких інструментів є формат єврорегіону. Цьогоріч ми відзначаємо 1125-річчя з часу заснування Галича – міста, яке дало назву цьому історичному регіону. Все це спонукало нас такий проєкт напрацювати й ініціювати. Я дещо детальніше на цьому зупинився, оскільки сьогодні є невігласи, які, почувши про нашу ініціативу, почали вбачати в ній «прояви сепаратизму», «руку москви» тощо. Це ж треба так абсолютно не розумітися в механізмах європейського співжиття, аби такими словесними бздурами паплюжити добру і перспективну справу!
Щодо економічного націоналізму. На мою думку, економічний націоналізм – це не політична, а економічна категорія і вона собою позначає систему дій держави для захисту і посилення своїх економічних інтересів. Єврорегіон «Галичина», окрім усього іншого (налагодження міжрегіональної співпраці на прикордонні в галузі культури, науки, туризму, спорту, молоді т. п.) – це також механізм залучення коштів європейських фондів для розвитку свого регіону. І в цьому контексті ми дійсно поступаємо, виходячи із принципів економічного націоналізму. Ми вже наперед думаємо про те, як дбати про наші національні економічні інтереси в процесі європейської інтеграції. Тому цілком доречним є Ваше запитання, чи ця ініціатива стосується реалізації засад економічного націоналізму.
– Підбиваючи підсумки нашої розмови про націоналізм, які б Ви виокремили ідеологічні магніти українського націоналізму для сучасної молоді?
– Я намагаюcя розмірковувати про націоналізм системно, аби мої судження базувалися на тих чи інших фундаментальних положеннях його доктрини. А тому вважаю, що ті питання ідентичності й державності, які сьогодні актуалізували націоналізм в українському суспільстві, ще довший час залишатимуться магнітом як загалом для нього, так і для молоді зокрема. Бо ж молодь потребує перспективи, а її досягнення залежить від перспектив розвитку власної національної держави. Адже без неї ми зникнемо в глобальному людському румовищі. А без збереження своєї ідентичності втратимо себе в ньому, як оригінальна людська спільнота. Світ не цікавий, коли він причесаний під одну сіру людську гребінку. Натомість він цікавий оригінальними самовиявами. У глобальному полі людських спільнот Україна також цікава своєю неповторністю, своєю оригінальною ідентичністю. Це не тільки магніт для українців, а й та унікальна торгова пропозиція, якою Україна може зацікавити світ.
