Воїн з Івано-Франківщини на позивний Разтуман — командир мінометної батареї 102 окремої бригади територіальної оборони. Він відповідає за бойову готовність, підготовку батареї та успішне виконання завдань.
Про свій бойовий шлях, побратимство та майже два роки на фронті Разтуман розповів Суспільному.
До повномасштабного вторгнення РФ в Україну чоловік був головним інженером на підприємстві, яке виробляє круасани.
“24 лютого я збирався на роботу. Побачив, що в аеропорт прилетіло. Приїхав на роботу, побачив паніку між людьми — треба було зупинити печі. Організували повністю зупинку виробництва. Потім зібрав всю сім’ю докупки, відправив до Польщі. 25 лютого я вже прийшов до військкомату”, — пригадує Разтуман.
Свій бойовий шлях у 102 окремій бригаді військовий почав з посади старшого офіцера мінометної батареї.
“У нас був ще командир батареї, який мав досвід. З часом він втомився, як-то кажуть. Старша людина — то затяжко трохи. Так посада перейшла до мене. Так ми й воюємо”, — розповідає Разтуман.
Перші бойові виходи
Командир мінометної батареї пригадує свої перші враження від бойових виходів: “Перша команда “відкрити вогонь”, коли ти маєш все розрахувати за координатами та навести міномет, відпрацювати успішно. Спершу виглядало все дуже неприємно. Зараз ми вже звикли. Ми не помічаємо реальної війни. Обстріли, бліндажі, болото, пилюка, порохові дими — і ти брудний, немитий та невиспаний”.
З часом, каже військовий, яскраві емоції від перших бойових виходів перейшли у спокій.
“Ти знаєш, що треба все спокійно зробити. І, певна річ, дисципліна повинна бути”, — каже командир.
Історія одного бою
Разтуман пригадує бій, після якого він зрозумів, наскільки бійці готові до бойових завдань. Тоді їм поставили завдання — з виїзними мінометами висунутися за передній СП на відстані приблизно 800 метрів від позицій військових РФ.
“Ми прокинулися о 3:00, джипом переїхали до СП. Звідти з мінометом у руках та боєкомплектом перейшли через всі ці розбомблені будинки під їхніми обстрілами. Вийшли в зону і від 5:00 сиділи цілий день під сонцем, не прикриті нічим, не закопані, поки дочекалися сигналу, що можемо працювати. Відпрацювали вдало”, — розповідає командир мінометної батареї.
Повернувшись із завдання, одразу було видно фізичну та психологічну підготовку бійців, каже Разтуман.
“І було видно, хто видихається, хто втомився чекати, а хто не готовий воювати. Побачили таку ситуацію, а потім вже слабших почали підтягувати сильніші. Робилися такі розрахунки”, — додає військовий.
“Зараз ми вже просто дружна сім’я”
Як командир мінометної батареї, Разтуман відповідає не лише за бойову готовність бійців, а й за їхнє навчання, моральний стан та психологічну підготовку.
“Я маю організувати побут для своїх людей, забезпечити передусім їхню безпеку — бажано на 100%. До того ж — облаштувати наші робочі місця, тобто позиції. І, відповідно, забезпечувати боєприпасами, коригувати вогонь, переміщувати особовий склад, змінювати позиції”, — розповідає військовослужбовець.
Разтуман каже: за майже два роки війни на Запорізькому напрямку військові стали однією сім’єю.
“Коли їдеш додому, хочеться до хлопців все одно назад. Бо ми вже такі, як одна сім’я. Коли прийшли сюди, ми всі були чужими людьми, один одного практично не знали. А зараз ми вже просто дружна сім’я”, — говорить мінометник.
Про підтримку військових
Разтуман каже: ті, хто хотів допомагати військовим, ті й досі допомагають.
“От приїхав з відпустки. Одразу питання: що треба? Багато від чого відмовляюся, тому що розумію: людям теж потрібно за щось жити, і не завжди вони мають витрачати гроші на нас. Але є моменти, коли ми вже зі своїм підрозділом не можемо “витягнути”, і тоді просимо допомоги”, — розповідає військовослужбовець.
Бійцям 102 бригади допомагають волонтери.
“У мене таке враження складається, що якби не вони, то ми б тут не вижили, напевно”, — каже командир мінометної батареї.
