Ще кілька років тому саме артилерія була однією з головних тем у матеріалах про війну. У центрі уваги опинялися постачання західних гаубиць, розвиток виробництва українських САУ «Богдана», нестача боєприпасів та підрахунки кількості артилерійських пострілів, які щодня здійснювали обидві сторони.
Саме артилерійські можливості тоді значною мірою сприймали як один із ключових показників перебігу війни. Вони були важливою темою у переговорах із союзниками та одним із головних аргументів у дискусіях про перспективи перемоги чи поразки, повідомляє УП.
Проте за останні два роки інтерес змістився в бік “дронової війни”, а головними темами стали мільйони вироблених дронів та кілометри “кілзони”. Артилерія все ще обговорюється, але більше про її закопування під землю та перехід на далекобійні боєприпаси. Тобто про рішення, які мають вберегти її від безпілотників.
Виникає логічне питання: можливо, час артилерії минув?
В українській армії так не вважають і продовжують розгортання кількох нових артилерійських бригад в Силах оборони.
Віталій Корнієнко на псевдо “Гефест” пройшов довгий шлях від командира артилерійського дивізіону до очолення власної дроново-артилерійської бригади “Ґреґіт”, яка входить до складу 2-го корпусу НГУ “Хартія”.
В інтерв’ю “Оборонці” він розповідає, як змінюється артилерія на сучасній війні та пояснює, чому великі калібри не зникнуть з поля бою. Також він оцінив перспективи нової української гармати “Марта” та висловив свою думку щодо переходу на далекобійні снаряди.
95% всіх уражень – це дрони. Але без артилерії не вийде
Як змінилася ваша війна порівняно з тим, що було на початку російського вторгнення?
Перш за все, тоді було чисте небо. Було безпечно, я через день приїздив на позиції моїх хлопців. А зараз заїхати до них – лотерея. Це треба спланувати так, щоб не виявити себе та не демаскувати саму позицію. Тому ми обмежили усі пересування.
На початку у нас та й у росіян на позиціях могло стояти по дві-три гармати. Зі сторони противника це було ще у 2023 році. Потім пішло на спад, тому що виставляєш шість гармат – і через годину шести гармат немає. Вже ніхто в чисте поле не виїжджає. Сьогодні просто так вона навіть не доїде до позиції.
Виїзд артилерійського розрахунку готується заздалегідь. Передусім на місці “розчищають” небо екіпажі зенітних дронів від ворожої розвідки. Сама ж позиція – повністю вкопаний під землю капонір, добре замасковані заїзди до нього.
Ми проводимо багато роботи, щоб арта не згоріла. Тому що кожна втрата гармати – це для нас великий біль.
Гармати збирали на позиціях для того, щоб забезпечити артилерійський вал та шквал вогню. Більше цього немає. Тож наскільки ефективна артилерія сьогодні?
Прямо артилерійський вал ми можемо створити, але що дасть тупе перекопування землі? Я краще пошлю туди 20 FPV-дронів, і вони знищать ціль. Ціна задачі – 20 тисяч доларів. Або випущу туди 200 снарядів, але коштувати це буде захмарно.
Плюс, якщо ми випустимо з гармати сотню снарядів за день, то до вечора вона навряд доживе. Тому що небо повне безпілотників, кожен постріл демаскує позицію, її виявлять і почнуть розбирати всіма засобами.
Зараз типова задача – це серія до 10 пострілів. Спочатку 3-5 снарядів на пристрілку, далі вогонь по цілі. Мінімум п’ять снарядів, кожен – мінімум 2000 доларів. От вам розуміння, скільки це коштує.
Батарея із 16 російських САУ “Мста-С” веде вогонь по українських силах у районі Ізюмського плацдарму, квітень 2022 року
У минулих війнах на артилерію припадало до половини уражених цілей. У нас же можна почути оцінки, що 70-90% втрат ворог несе від дронів.
Давай говорити чесно: 95% уражень зараз – це дрони. Але відмовитись від артилерії теж не вийде. Фокус нашої роботи змістився від ураження противника до руйнування, подавлення, зупинення дій штурмових груп, колон бронетехніки – потреба у цьому нікуди не зникла.
Є задачі, де може справитися лише артилерія. Наприклад, зараз у нас є декілька ворожих об’єктів на Куп’янському напрямку, до яких дрони не долітають через роботу РЕБ, а повільні дрони на оптоволокні просто збивають. Що робимо? Викликаємо артилерію. На її снаряд нічого не впливає. Туман, великий вітер, сніг, зустрічний вітер у нашу сторону – артилерії однаково, вона все одно буде працювати.
Формуючи бригаду “Ґреґіт”, ви закладали концепцію дроново-артилерійського підрозділу. Що це означає на практиці?
Це наше бачення, яке нам затвердили, – артилерія і дрони в одній бригаді. Безпілотники вибивають ворожу артилерію та логістику, а наші гармати прикривають піхоту, руйнують об’єкти і роблять так, щоб противник не міг вилізти з бліндажа. Так ми нівелюємо недоліки обох засобів та посилюємо ефективність.
Наша основна робота зосереджена в смузі відповідальності корпусу. Тобто по цілях на глибині десяти кілометрів і далі вглиб ворожих позицій. Звісно, ми працюватимемо і по ближніх цілях, якщо буде запит бригади, що тримає оборону.
Окрім цього, ми переводимо логістичні місії з пікапів на наземні роботизовані комплекси. Вони вже возять боєприпаси на позиції дронарів та артилеристів, продукти та паливо для генераторів.
“Богдана” без альтернатив та що буде з “Мартою”
Яким озброєнням оснащений “Ґреґіт”?
Наш дроновий підрозділ укомплектований всіма типами дронів: від звичайних FPV до ударних крил. Артилерійські підрозділи укомплектовані нашими українськими “Богданами” різних модифікацій.
Взагалі мій підрозділ одним із перших отримував “Богдани”. Ми випробовували їх, давали відгуки на завод, за якими потім їх доопрацьовували. Зараз це хороша гармата, і я надаю перевагу саме їй. Можливо, вона не найкраща, але я дуже задоволений сервісом. Якась поломка – день-два, і гармата повертається на позицію.
Наприклад, сьогодні у нас зламалася гармата, потрібна група ремонтників від заводу. Я знаю, що вона у мене буде післязавтра. Зранку вони заїхали, в обід гармата готова. Ще день або два на те, щоб завести її на позицію. Це дуже швидко.
Якщо говорити про західних партнерів, які нам допомагають, – велика вдячність. Але поки ти отримуєш умовний датчик – гармата стоїть по півроку. А самому лізти ремонтувати не можна, тому що злетить гарантія.
САУ “Богдана”
7-а артилерійська бригада “Ґреґіт”
“Богдана” сильно змінилась за ці роки?
Так, перша серійна версія мала деякі проблеми із заряджанням, праймерами (капсуль-запалювач для пороху – ред.). Але зараз головні проблеми розв’язані.
Із останніх змін я би відзначив появу балістичного радару. Цей датчик вимірює, з якою швидкістю вилітає снаряд. І це дуже виручає під час пристрілки. Тому що якість снарядів різна, ти розраховуєш постріл по таблиці на 18 кілометрів, а він летить на 19-20 км. І ти дивишся дроном в район цілі, а прильоту навіть не видно. Снаряд просто пропав, і ти не пристрілявся. А радар дає швидкість, і ми розуміємо, куди влучить перший снаряд з похибкою у кількасот метрів. Артилеристу цього достатньо, щоб з “мавіка” побачити цей розрив та внести поправку.
САУ “Богдана”
7-а артилерійська бригада “Ґреґіт”
Ви також отримали причіпну версію гармати – “Богдану-БГ”. Як ви сприйняли перехід на причіпну артилерію?
Я сам про неї просив для своєї бригади. Вона дає різні можливості командиру для прийняття рішень. Самохідна гармата використовуються за принципом “на виклик”, і не завжди її будуть використовувати по піхоті або по якійсь будівлі. Причіпні гармати – вже вкопані на позиції та чекають команду, можуть діяти оперативно.
Самохідна зараз теж працює з капонірів, але причіпна для цього краще підходить – вона просто менша. А ще причіпна гармата набагато живучіша. Її можна пошкодити, але важко знищити – у цьому її перевага.
“Богдана-БГ” веде вогонь із закритого капоніру, 2026 рік
“Армія Медіа”
Невдовзі її має доповнити “Марта” – гармата того ж калібру, але з коротким стволом.
У “Марти” коротша база та менша вага. Тому перевозити, закопувати та маскувати буде значно простіше. Це однозначно краще для війни.
Так, у неї ствол коротший на два метри – 39 калібрів проти 52 у “Богдани”. Але деякі високоточні снаряди працюють лише з таких гармат. Дальність пострілу у неї менша, але різниця невелика – 3-4 кілометри звичайним снарядом. І я б сказав, що у цьому питанні варто вже говорити про сам боєприпас.
“Короткі”, “довгі” та азійські снаряди
Зараз актуальна дискусія про відмову від “коротких” снарядів та перехід повністю на далекобійні зразки. Це має вивести артилерію з-під удару дронів. Що таке “короткий” снаряд та чи варто від нього відмовлятися?
“Коротким” називають 155-мм боєприпас М107. Він масовий та дешевий, його виготовляють усі наші союзники та навіть наша країна. У нас їх достатньо для ведення війни. Він точний, але його дальність це 14-18 км, залежно від пороху.
Що стосується далекобійних – це М795 та його іноземні аналоги. Він довший, важить більше та значно дорожчий. З хорошим порохом він полетить на 30 км, а з донним газогенератором ще далі. Такі снаряди та порохи до нього досить дефіцитні.
Я вважаю, що відмовлятися від М107 – це не зовсім правильна ідея. Далекобійні снаряди швидше зношують ствол, вони демаскують позицію – на далекобійному заряді з гармати вилітає такий потік вогню… Під вечір або рано вранці спалах видно за кілометри. Та й 18 км – не маленька дальність. Нехай гармата стоїть за 15 км – ще три у неї буде в запасі. Цього достатньо для роботи по піхоті на передовій.
Думаю, для більшості бригад найкращою пропорцією було б співвідношення 60% далекобійних снарядів до 40% звичайних М107.
155-мм артилерійський снаряд М107 в боєукладці самохідної установки “Богдана”, 2026 рік
7-а артилерійська бригада “Ґреґіт”
Але проблеми зі снарядами на цьому не закінчуються, враховуючи “зоопарк” із різних країн?
У нас широкий асортимент снарядів із різних країн, і ті, що йдуть із країн Заходу, – нормальні. Проте їхні аналоги виробництва кількох азійських країн… якість у них відверто погана.
Що з ними не так?
На папері вказана вага снаряду 46 кілограмів, а ми зважуємо і там 46,9 або 45,4 кг. А ці умовні півкілограма дуже впливають на те, куди він прилетить.
Ми вже не віримо у штатні таблиці до снарядів та складаємо власні під кожного виробника, зважуємо кожну партію, сортуємо їх по вазі так, щоб між “купками” була невелика різниця, і воно летіло більш-менш кучно. Я не можу так допустити помилок, щоб воно полетіло на 2 км, а там будуть сидіти хлопці з піхоти.
Додам, що снарядів однієї з країн наші артилеристи взагалі побоюються. Були випадки, що вони відривали дульне гальмо або взагалі розривали ствол. Коли розриває ствол – це дуже погано.
Ми нещодавно писали про виготовлення першої української 105-мм гаубиці L119. Чи є зараз потреба у ще одній гарматі, враховуючи меншу дальність?
Я працював “стоп’ятками” на Серебрянці, на харківському напрямку. Противник по перехопленнях вважав, що це міномет, і шукав його в п’яти-шести кілометрах. А гаубиця стояла на восьми-дев’яти і била на 10-12 км. Полум’я майже немає, лише трохи пилу. Прилітає – і ворог навіть звуку пострілу не чує. Компактна, легка, її можна возити на пікапі. Тому так, вона була б корисною.
Хотілося б розвивати і 203-мм артилерію, навіщо відходити від цього калібру? Наші “Піони” стріляють здоровим 100-кілограмовим снарядом, який пробиває мінімум два поверхи будівлі або бліндаж. І при тому він більш-менш точний. Коли такі гармати працюють по ворогу – йому не позаздриш.
Та й в цілому я вважаю, що нам потрібна конкуренція. Зараз “Богдана” розвивається в умовах війни – і це добре. Але через кілька років усе може піти на спад. Будуть випускати ту саму систему без суттєвих оновлень, бо немає причин розвиватись. А війна на місці не стоїть.
