Народився у Росії, виріс на Івано-Франківщині та воює на Запоріжжі. Так коротко можна описати життєву географію командира роти 78 батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони, капітана Сергія Лєснікова.
У квітні 2022 року він поїхав з побратимами поїздом на війну. Щоб не покидати свою домашню улюбленицю — собаку Ліку, взяв її зі собою.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Яким був рік війни для командира роти, про побратимів, нагороду від Зеленського, а також чотирилапу подругу, Сергій Лєсніков розповів кореспондентці Суспільного, передає Правда.іф.
“Служить брат, я, сестра і мама”
Сергій Лєсніков — з багатодітної родини. Він — другий з п’яти дітей Лєснікових. Народився у Росії в 1993 році, у Кам’янськ-Уральську Свердловської області (Росія). Там тоді навчалася його матір. Згодом сім’я переїхала до Болехова на Івано-Франківщину. Сергій — виходець зі скаутської організації “Пласт”. Навчався у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї, опісля — у Національному авіаційному університеті, який закінчив у 2015 році. До великої війни боєць служив у 114 бригаді тактичної авіації. У 2021 році звільнився та підписав контракт з ТРО.
“Зараз служить вся родина. Брат після навчання пішов служити, сестра після закінчення кафедри працювала у військовій частині й потім підписала контракт, отримала звання. І мама підписала у 2016 році також контракт. Й так ми служимо. А батько своє відслужив ще в Афганістані”, — каже Сергій Лєсніков.
“Форму одягнув, сумочку зібрав та й поїхав”
“Так сталося, що повномасштабна призвала постійно служити. І не тільки мене одного. Ну що, форму одягнув, сумочку зібрав та й поїхав, — пригадує Сергій. — Поїхали бригадою на всю лінію. Ми ж поїздом їхали, а собака була таким маленьким “причепчиком”. Із самого початку. Їй тоді 8 березня виповнився один рік. А поїхали у квітні”.
Спочатку бійці підрозділу воювали на межі трьох областей: Дніпропетровської, Запорізької та Донецької. Надалі здебільшого — на Запоріжжі.
До них “рускій мір” прилетів
“У місті, в яке ми заїхали ще тоді, інфраструктура зруйнована. Десь від початку весни 2022 року там світла немає, нічого вже немає. Тобто лишилися люди або похилого віку, або ті фермери, які повинні обробляти землю. І не зважаючи на те, вони її обробляли. У них є сміливість. Не кожен би таке робив. Вони — молодці”, — розповідає Сергій.
Воїн жартує: з місцевими жителями зуміли підписати “меморандум про співпрацю”. Бійці за нагоди приносять гуманітарну допомогу, а ті ремонтують їхні автівки. Воїни багато розповідають тутешнім людям про Івано-Франківщину.
“Особливо цікаво їм було чути про наші традиції. Люди дуже хотіли побачити Різдво у Карпатах, яке воно. Про деякі традиції чули вперше. Були й такі люди, які чекали “руского міра”, але до них він вже прилетів. І вони вже зрозуміли, який він. Надіюся, усі”, — каже командир.
Ліка — “бойова собака” і радість бригади
Лабрадор Ліка разом зі своїм господарем пробула на передовій у 78 батальйоні сім місяців.
“Вона ховалася разом з нами, куди ми бігли, туди втікала й вона. Але пізніше собаки, вони навіть частіше реагували, ніж ми. Ми вже чуємо, коли вони біжать, то вже біжимо за ними. А Ліка теж мала з ким “поговорити”. Там у неї був друг — Тайсік. Вони ходили у гості одне до одного. Вона мала кому пожалітися”, — каже господар собаки.
Ліка піднімала настрій та оберігала воїнів. Хоч волонтери передавали їй корм, найбільше полюбляла їсти саме домашню їжу. Взимку Ліку евакуювали, щоб вона у безпеці народила цуценят, а Сергій продовжував воювати.
Головне ― зберегти життя побратимів
“Посада — командир роти. Обов’язків — багато. Там ціла отака сторінка, а може й дві. Але найперше — то зберегти життя й здоров’я своїх побратимів. А все решта — другорядне”, — зізнається Сергій. — Переживаємо один за одного. Не тільки я за них, але й вони за мене. І то в нас така, така трохи велика родина”.
Ми не йшли за нагородами
Під час однієї з розвідок Сергій Лєсніков врятував життя побратиму. Командир каже: тоді ворог кинув ВОГ і обоє отримали уламкове поранення. Імовірно за це, говорить, отримав нагороду з рук Президента України ― орден Богдана Хмельницького III ступеня.
“Ця нагорода… Ми за ними не йшли. Робили те, що потрібно. Йшли з побратимом у розвідку, де мали бути наші майбутні позиції. Москаль***ий дрон на нас кинув ВОГ і влучили у нас декілька уламків. Саша більше постраждав. Була схована машина, поміг залізти в неї й евакуювалися до стабілізаційного пункту. А вже там дізнався, що і в мене уламок є”, ― розповідає командир роти.
На час запису інтерв’ю Сергій проходить реабілітацію та очікує на операцію, щоб вийняти уламки з ноги.
“Ми там — як одна сім’я, а Сергій мені — як брат”
Під час розмови із Сергієм лабрадор Ліка запримітила військового Славу Костюка та поквапилася до нього.
“От є син полку, а це — донька полку”, — жартує, граючись із собакою, кулеметник 78 батальйону 102 бригади Слава Костюк. Чоловік раніше потрапив на війну, ніж Сергій. Проте згодом перевівся у його роту. За цей час довоєнна дружба укріпилася й спільним бойовим досвідом.
“Він мені — як брат. От коли його вперше поранило, сумно якось так було. Дійсно, ми там — як одна сім’я. Його цілий день “носить”, що він не завжди встигає поїсти. В принципі, там відчуття голоду немає. Кажу: “Прийди до мене, прийди”. Щось збрешу. Він прийде, вже борщу холодного наїсться, бо ні вогню палити, нічого. Наїсться, вже знаю, що шваґер поїв. Все нормально”, — зізнається Слава Костюк.
“Треба боротися!”
Сергій Лєсніков зізнається: рік війни був тяжким, і не потрібно очікувати, що надалі буде легше. Навпаки, люди повинні докласти всіх зусиль, щоб перемогти російських окупантів.
“Подивитися на гори, на річку — і воно своє. Чи приїхати на море, чи приїхати на Донбас за вугіллям на зиму. Воно так все по колу. Треба боротися, бо можна того і не побачити, не відчути”, — говорить командир роти.
А після перемоги знайти всіх внутрішніх ворогів
“Болить, що вже багато дітей не побачать закінчення війни, та не тільки дітей, але й дорослих. Але, коли ми вийдемо на свої територіальні кордони, війна ще не буде закінчена. Ще будемо виганяти всю ту нечисть, яка ще залишилася, десь осіла дуже глибоко. Але ми її знайдемо. Так, ми її знайдемо”, — завершує розмову Сергій Лєсніков.
