Командир роти оперативного призначення 50 полку імені полковника Семена Височана Нацгвардії України Юрій Гапончук на псевдо Гапон неодноразово брав участь в ООС.
Велику війну боєць також зустрів на сході України. Юрій воював у Мар’їнці на Донеччині, а також мав бойовий виїзд на Луганщину. Під час виконання завдання військовий підірвався на міні й зараз проходить реабілітацію. Після поранення йому ампутували стопу.
Своєю історією Юрій Гапончук поділився із Суспільним.
Початок великої війни
Юрій Гапончук пригадує: незадовго до повномасштабного вторгнення рф в Україну з його бойової частини вивезли зброю, техніку та цінні документи, адже військові були впевнені, що почнеться велика війна.
“Так склалося, що частина мого підрозділу була вже на виїзді на Сході. Це були Волноваха, Степне та Солодке Донецької області. Під час виїзду зазнали втрат. Втрати невеликі, але були. Завдяки офіцерам, які правильно здійснювали управління групи, вдалося уникнути великих втрат”, — пригадує військовослужбовець.
Щоб допомогти побратимам, Юрій Гапончук разом з нацгвардійцями у березні 2022 року поїхали у Мар’їнку на Донеччину.
“Там був мій перший бій. Зі мною поїхали бійці не тільки з оперативного підрозділу, а й з конвойних, які не вміли й не знали, як користуватися гранатометом або кулеметом. П’ятеро моїх хлопців зникли безвісти й дотепер немає жодної згадки про них”, — розповідає командир роти оперативного призначення.
Коли командир бере до рук зброю, він перестає бути командиром
Бойовий досвід Юрія Гапончука розпочався зі звання солдата, коли він підписав контракт із добровольчим батальйоном “Крук”.
Згодом боєць навчався на сержанта. А три роки тому Юрію запропонували стати командиром свого підрозділу. Боєць каже: багато офіцерів відмовлялися, а він погодився без жодних сумнівів.
“Для чого мені йти на іншу посаду, якщо це — моє? У мене є підрозділ, у мене є люди. А люди — це найкраще, що може бути під час служби”, — говорить нацгвардієць.
Боєць на псевдо Гапон каже: неправильно, коли командир бере до рук зброю, адже тоді він перестає бути командиром. Але додає: якщо треба відбити атаку — потрібно стріляти.
“Треба було взяти в руки РПГ і стріляти з нього — здійснювати декілька пострілів, щоб відбити атаку. Трошки “придушити” вогонь противника”, — розповідає військовий.
Після цього випадку командир роти оперативного призначення більше зброю до рук не брав і з автомата не стріляв. Лише віддавав накази.
“Хлопці бачать, що командир — разом з ними на позиції, разом здійснює евакуацію, надає домедичну допомогу і під час боїв правильно керує. Там не треба ніякої мотивації. Вони готові йти вперед і робити все, що скаже командир”, — говорить Юрій Гапончук.
На думку Гапона, російським військовим не вдалося захопити Київ завдяки правильно ухваленим рішенням командирів.
“Все йшло до того, що через два-три тижні росіяни будуть у Франківську. Від цих новин волосся дибки ставало, не зважаючи на те, що військовий розуміє, що таке може бути. Це — війна. Чесно? Думав, що у м***алів буде сильніша армія і вони це зроблять. Не знаю, чи це просто сталося диво, чи вони такі тупі”, — каже Юрій Гапончук.
Поранення та ампутація стопи
Під час бойового виїзду в Луганську область Юрій Гапончук підірвався на міні.
“Був сильний артилерійський обстріл. Було рішення поспішити й знайти укриття, залишити машину, тому що її було видно з неба. У темряві у лісі міну “пелюстку”, так би мовити, я не побачив. Відірвало. Нічого не зробиш”, — пригадує Юрій Гапончук.
Після поранення військовому ампутували стопу. Зараз нацгвардієць проходить реабілітацію та чекає на протезування.
