Восьмий рік збирають та возять гуманітарну допомогу на передову волонтери з Косівського району, що на Івано-Франківщині.
Більшість із них познайомилася під час Революції гідності. На початку повномасштабної війни волонтери організували штаб на подвір’ї жителя Пістиня. Як косівчани готуються напередодні поїздки на фронт, що везуть українським бійцям та звідки беруть допомогу, читайте у репортажі Суспільного.
На одному з обійсть у селі Пістинь волонтери сортують речі та продукти й завантажують їх у мікроавтобус.
“Ми відвантажуємо закрутки, крупи, олію, продукти швидкого харчування, чаї, кави, печиво. Є і дощовики, і теплі речі, термобілизна. Цей бус, кажуть, може взяти 3,5 тонни”, — говорить волонтерка Ольга Гарасим’юк.
Подвір’я Василя Максимчука слугує волонтерським хабом восьмий рік. Чоловік розповідає, що на Майдані був кухарем, тож і зараз готує їжу для бійців. Зокрема, разом з іншими волонтерами приготував м’ясні консерви та буженину з понад 100 свиней.
“Хлопці там, а ми — тут. Там — пекло, а тут — рай. Там — темрява, а тут — світло. І ми повинні це використати, і хоч би їм частку віддати. Ось приготуємо їжа, і коли вони отримають — бачитимуть, що про них не забувають, а це — дуже важливо”, — каже Василь Максимчук.
Разом з іншими волонтерами Василь Максимчук приготував м’ясні консерви та буженину з понад 100 свиней. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Дмитро Малкович під час Революції гідності отримав поранення, внаслідок якого йому ампутували ноги. Тому воювати чоловік не зміг та вирішив волонтерити від початку війни й до перемоги.
Дмитро збирає допомогу для бійців та возить її на фронт. З 2015 року це буде 42 поїздка волонтера на передову.
“Минулого разу ми зібрали гроші на автомобіль нашому Миколі Дутчаку. У нього було шість машин, але стався приліт, і всі автівки згоріли. Слава Богу, лише двоє були “трьохсоті”. З рештою все добре. Були такі моменти, що інколи важко давалося, думав: ще ця поїздка і більше не буду. Але там, коли я подивлюся у їхні очі такі світлі, де немає жодного фальшу, повертаюся і думаю, що треба знову збиратися і їхати, бо вони — в окопах, а я — вдома”, — ділиться Дмитро.
Речі, продукти й медикаменти для військових та цивільних з міст, де ведуться бойові дії, надають меценати, які живуть за кордоном та в Україні. Та найбільше допомагають жителі навколишніх сіл. Усе, що зібрали на складі, привезли з Кобак, а 100 кг гуцульського сиру — із сіл Березівського куща, каже волонтерка Ольга Гарасим’юк.
“Ми — гуцули — якісь такі зібрані. Ми можемо трохи поворкотіти, можемо трохи понарікати, але коли треба — збираємося і допомагаємо. Звичайно, треба інколи давати поштовх, доносити до людей, що насправді потрібно. Ми не можемо тут, у тилу, розслабитися ні на хвилину. Маємо працювати, бо захисники повинні відчувати, що в них є надійний тил”, — говорить волонтерка.
До великої війни Ольга з друзями 27 разів возила допомогу на передову. Після 24 лютого вона збилася з ліку, бо їздить до військових приблизно що два тижні.
“Наші вихідці з Косівщини передзвонюють чи пишуть: “Олю, а коли будеш? Ти вже виїхала?” Є, які кажуть: нам нічого не треба. Це справді тішить. Вибухи чули, стрільби чули, але з Божим благословенням завжди все вдавалося і ми щасливо поверталися”, — каже Ольга Гарасим’юк.
За три години волонтери завантажили мікроавтобус. Перед відправленням на фронт щоразу його освячують.
29 вересня Ольга та Дмитро разом з водіями повезли гуманітарну допомогу на Харківщину.
