Про успіхи і поразки Володимира Зеленського впродовж першого року його перебування на посаді Президента України, відсутність стратегії та кадрового потенціалу у нової влади, небезпеку патримоніальної форми правління розповів в інтерв’ю для газети «Галичина» доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології ПНУ ім. В. Стефаника Василь КЛИМОНЧУК.
– Як би Ви охарактеризували діяльність Володимира Зеленського впродовж першого року його перебування на посаді Президента України?
– Рік тому В. Зеленський виграв президентські вибори, з величезним кредитом довіри – 73 відсотки виборців віддали свої голоси за нового главу держави. Це голоси не тільки за Володимира Зеленського як нового президента, а й за новий вимір суспільно-політичного життя країни, відповідь суспільства на всі негативні явища, які сформувалися в політичному процесі ще досить молодої держави. Українське суспільство втомилося від красивих обіцянок і їх невиконання попередніми владами, політичними лідерами, елітами. Як підсумок протистояння: три революції, регіональний поділ країни, анексія Криму, військова агресія Росії. За цим усім стоїть різке падіння рівня життя українців, величезна трудова міграція за кордон, виїзд молоді на навчання в більш привабливі країни, втрата соціального оптимізму. І все це на тлі стрімкого збагачення певних олігархічних груп та конкретних олігархів, які почали негативно впливати на розвиток держави.
Технологічно правильно побудована виборча кампанія В. Зеленського викликала довіру у виборців, які були протестно налаштовані проти реального стану справ у країні. Критикуючи дії попередньої влади і нічого не обіцяючи конкретно, а тільки використовуючи певні меседжі на кшталт «Зробимо їх разом», «Прийде весна – саджати будемо», «Треба тільки припинити стріляти», «Кінець епохи бідності», які носили популістичний характер, вони зуміли викликати надії у виборців на нового президента. Здобувши блискучу перемогу у виборчих перегонах і отримавши країну з дуже непростими блоками проблем, думаю, В. Зеленський зрозумів усю складність і реальність від отриманої посади.
Характеризуючи діяльність Володимира Зеленського впродовж першого року його перебування на посаді Президента неможливо однозначно оцінити позитивно чи негативно. Радше я би розділив позиції на успіхи і невдачі. Перебуваючи в певній ейфорії від успіху, а відтак отримавши більшість у парламенті, «Слуга народу» як політична сила нового президента опинилася в умовах, оптимальних для формування уряду, для важливих кадрових призначень і ухвалення законів, потрібних для поліпшення життєдіяльності країни. Однак, як засвідчили реалії політичного року перебування на посаді, цього не сталося. Я думаю, для багатьох українців і для мене особисто це не було несподіванкою. Адже відсутність у Зе-команди досвіду державного управління, будь-якої політичної діяльності, наявність натомість цілого блоку нерозв’язаних проблем від попередньої влади та геополітичних викликів стали на перешкоді добрих намірів Президента.
Дива не сталося, адже вирішення державних проблем потребує надзвичайних зусиль спільної команди на всіх рівнях вертикалі влади. Протягом року ми спостерігали кадрову перестановку на всіх рівнях влади: від Офісу Президента, прем’єр- міністра, голів адміністрацій обласних і районних рівнів, силових міністрів. Спочатку це виглядало як виконання обіцянок виборцям, а в підсумку – неможливість сформувати цілісну ефективну команду, відсутність стратегії та кадрового потенціалу у нової влади і глави держави зокрема. Слід звернути увагу на діяльність Президента у векторі зовнішньої політики, його міжнародної діяльності та найважливішого напрямку припинення війни з Росією на Сході України і визначення статусу анексованого Криму. Звичайно, це дуже складні й неоднозначні питання, які потребують детального обговорення, які мають, на мій погляд, як негативну так і позитивну оцінку в експертному середовищі та й суспільстві зокрема, потребують тривалого часу для їх вирішення і вимагають ефективних дій не тільки Президента, а й багатьох інших інституцій, міжнародних зокрема. Загалом оцінюючи діяльність Володимира Зеленського протягом року, я б назвав його роком позитивних намірів, спроб та невдач. – Які, на Вашу думку, основні досягнення і поразки Президента за час правління?
– Якщо проаналізувати основні досягнення Президента, то варто зазначити, що попри певні промахи та критику різних опонентів, все-таки йому вдалося досягти певного успіху. З точки зору адміністративних впливів Володимиру Зеленському вдалося додати до своїх повноважень підтримку депутатської фракції «Слуга народу», що дало йому можливість замкнути на собі ще й виконавчу владу – уряд. Також позитивом вважаю лобіювання через парламент законопроєкту про позбавлення депутатської недоторканості та закону про імпічмент Президента, що було обіцяно у передвиборчій програмі і не виконувалося попередніми президентами, а тільки декларувалося. Намагання створити сприятливий інвестиційний клімат, через прийняття відповідних законів, позитивом можна вважати запуск ринку землі, враховуючи світовий досвід та національні інтереси.
Обмін полоненими вніс позитив до діяльності Володимира Зеленського, хоча останній обмін викликав жваву дискусію щодо певних персоналій. Слід зазначити, що велика увага приділялася військовому конфлікту на Донбасі і налагодженню переговорів з Росією, що в сучасних умовах практично неможливо. Перезапуск нормандського формату є власне тим пошуком компромісу щодо Донбасу. Україна зберігає євроінтеграційний вектор зовнішньої політики і продовжує співпрацю з НАТО, хоча є певні питання щодо стратегії зовнішньої політики.
Щодо поразок Президента, я би звернув увагу на промахи у кадрових питаннях, які привели до певної метушливості у призначеннях на ключові посади в країні, що є свідченням відсутності команди для управління країною, яка впливає на самостійність прийняття рішень президентом та відсутність чіткої стратегії подальших дій. Президенту не вдалося уникнути корупційних скандалів, хоча він особисто у них не потрапляв, але люди з його оточення мають певні проблеми. Скажімо, останній із тих скандалів пов’язаний із Денисом Єрмаком, братом голови ОП… Також є багато запитань до кадрових призначень глави держави, в яких фігурують його бізнесові партнери та члени їхніх родин.
Відсутність чіткої економічної політики послабила довіру інвесторів до України та створила проблему у відносинах нашої держави з МВФ. На жаль, у країні не подолано корупцію, на чому будувалася передвиборча програма Зеленського та його «Слуги…». Попри те, що державі діє цілковито сформована антикорупційна вертикаль, ніяких гучних справ, пов’язаних з хабарництвом топ-рівня не відбулося, «посадки» так і не почалися, що знову ж таки декларували у передвиборчих меседжах. Країна і надалі залишається під впливом олігархів, які контролюють фінансові, виробничі, медійні та політичні ресурси, які монополізують цілі галузі економіки.
Це все гальмує розвиток країни та обмежує самостійність Президента. Вважаю повною поразкою Президента його протистояння проросійським політичним силам, яких можна вважати колаборантами в умовах російсько-української війни. Вільні вояжі до Росії, зустрічі з Володимиром Путіним, першими посадовцями уряду, Державної Думи РФ, представниками політичних сил, все це відбувається без відповідного реагування Президента, ОП, Верховної Ради. Сюди ж можна зарахувати і реванш прихильників Антимайдану, які намагаються переписати історію Революції Гідності. – Ще будучи кандидатом на пост Президента Володимир Зеленський обіцяв привести разом з собою у владу «нові обличчя» і навіть пропонував виборцям долучитись до підбору кандидатів на високі державні посади. Як оцінюєте виконання цієї обіцянки чинним главою держави?
– Оцінюю її як невиконану повною мірою. Про відсутність кадрової політики вже згадував, як про негативне явище в управлінській діяльності Президента. Можна позитивом вважати запуск програми під умовною назвою «Соціальний ліфт», яку було запроваджено на початку каденції для відбору нижньої ланки посадовців, особливо голів РДА. На жаль, програму не було досконало завершено, і в цьому також прослідковувалась корупційна складова. – За інформацією Комітету виборців України, упродовж першого року президентства В. Зеленського понад 30 осіб, які раніше працювали в структурах «Студії Квартал 95», її дочірніх організаціях, надавали послуги компанії, співпрацювали із В. Зеленським на професійній основі, були знайомими, друзями, родичами В. Зеленського чи його оточення отримали державні посади. Із них 12 безпосередньо працювали в «Студії Квартал 95». Як оцінюєте ці кадрові призначення?
– Вважаю такі призначення як стихійні, ситуативні, без державницького підходу до управління державою. Природньо, що Президенту в команду потрібні перевірені, фахові управлінці, з якими можна здійснювати реформи, реалізовувати програму, вибудовувати стратегію. Про відсутність такої команди ми вже згадували, тому Президент звернувся до свого найближчого оточення, перевірених людей зі спільного бізнесу, їхніх родичів, друзів. Не можна дати об’єктивну оцінку всім кадровим призначенням, не знаючи ділових якостей цих управлінців. Але з точки зору політології патримоніальна форма правління в сучасних умовах може бути небезпечним явищем. – Яким є Ваше ставлення до того, що у велику політику разом із Володимиром Зеленським прийшли і кадри часів президента Януковича?
– Це негативне явище, адже в країні є достатньо молодих креативних, фахових людей, які, на мою думку, гідно можуть справитися із поставленими завданнями. – На чому ж у такому разі ґрунтується кадрова політика Зеленського?
– Я вже говорив, що кадрова політика має ситуативний, стихійний характер, відсутність команди та кадрів, яким Президент може довіряти з бажанням привести до влади нові обличчя. За рік правління ми спостерігали зміну голови ОП, прем’єр-міністра, мали аж трьох міністрів охорони здоров’я, зміну Генерального прокурора. Можливо кадрова політика Президента ґрунтується на довірі місцевих еліт, консультантів, оточення. Напевно це природнє явище для людини, у якої відсутній управлінський та політичний досвід. – Побутує думка, що Зеленський, який прийшов до влади на хвилі безпрецедентного оптимізму, завершує свій перший рік на посаді на тлі рейтингу, що швидко згасає, а разом з ним так само швидко згасають і надії на початок нового життя для країни… Чи погоджуєтеся з таким твердженням?
– Я не погоджуюсь з таким твердженням і для цього в мене є певне розуміння та бачення. Щодо рейтингу, то традиційно рейтинги політиків, особливо Президентів різко відрізнялися від початку каденції та впродовж правління. Це стосувалося і Леоніда Кучми, якому, до речі, наразі єдиному двічі вдалося обійняти дві каденції, і Віктору Ющенку, у якого на кінець каденції було всього 6 відсотків підтримки, не оминула така ж тенденція і Петра Порошенка, який 2014-го переміг у першому турі, а вже у травні 2015-го міг розраховувати на підтримку лише 32 відсотків виборців.
Щодо рейтингу чинного Президента, за даними соціологічної групи «Рейтинг», у березні за нього готові були віддати свої голоси лише 40,4 відсотків виборців. Погоджуюсь з аналітиками, які вважають, що порівнювати рейтинг потрібно не з огляду на другий тур, коли всі виборці об’єдналися проти того, хто їм не подобається, а – на перший тур, у якому Зеленський набрав 30,24 відсотка голосів. Тому катастрофи у падінні рейтингу і підтримки своїх виборців наразі немає. Також не спостерігається чіткої альтернативи від опонентів. Зростає рейтинг Бойка, Порошенка, Тимошенко, але не більше 8 – 15 відсотків. Тому можна стверджувати, що запит суспільства на нові обличчя в політиці зберігається. Щодо надій на нове життя країни підходжу помірковано, з вірою, що українське суспільство впорається з усіма викликами та негараздами, звичайно подолавши непростий шлях спільними зусиллями. – Як змінилася ситуація на Прикарпатті за час правління Зеленського?
– Особливих змін у житті Прикарпаття я не спостерігаю. Назвав би суспільно-політичну ситуацію стабільною, не дивлячись на зміну керівників ОДА, заступників, голів РДА, зміну політичної конфігурації представників у Верховній Раді. Навпаки відчувається взаємодія і співпраця ОДА з обласною радою, політичними елітами у прийнятті важливих для життєдіяльності області рішень. Щодо проблем, то вони радше загальнодержавного характеру, притаманні більшості областей України.
Оксана ПРОЦЮК
Редактор відділу газети “Галичина”
