За задумом, ми мали б згадати події трирічної давнини, але сьогодні я бачу більше підстав обговорити подію, яка сталася нещодавно, – відкриття Кримського мосту на окупованому півострові.
Взагалі, ідея мосту до Криму, м’яко кажучи, не нова. У 19 сторіччі його хотіли будувати англійці. Але через технічні складнощі і великий кошторис передумали. З тих же причин відкинув цей проект і улюбленець Наталії Полонської Микола ІІ.
У Другу світову німецькі війська почали будувати там переправу, але радянські їх вигнали й уже самі завершили будівництво. В результаті з’явився залізничний міст, який простояв 101 день і не зміг пережити першу ж зиму, коли лід з Азовського моря поплив разом з частиною його опор у Чорне.
Перший залізничний міст до Криму простояв 101 день
Радянська влада пізніших часів знову відмовилась від проекту. Ідея будувати міст, що стоятиме на мулястому дні, з якого періодично б’ють брудові вулкани, а неподалік є стики тектонічних плит – здалася безглуздою навіть радянським інженерам, які час від часу грішили розвертанням річок та іншими масштабними проектами без ознак здорового ґлузду.
Логістичний, військовий та політичний сенс у цьому мості був завжди.
З економічної точки зору, міст дає можливість скоротити довжину шляху з південної Росії до Європи на півтисячі кілометрів. Це б здешевило логістику і дало можливість для поглиблення економічних зв’язків Краснодарського краю не лише з країнами Кавказу. Але надвисокі ризики та собівартість робили подібний проект нерентабельним. Тому проекти мосту відкладали аж до тих пір, коли політична та військова складові не взяли гору над економікою та здоровим ґлуздом.
Назву мосту росіяни обирали шляхом голосування. Його хотіли назвати то Керченським, то Ввічливим, але вирішили назвати Кримським. Кримський міст має довжину 19 кілометрів, перетинає Керченську протоку і проходить по острову Тузла. Острову, де якихось 15 років тому ми могли вперше тримати збройний конфлікт з Росією.
Справа у тому, що колись Тузла була косою, але потужний шторм розмив іі початок, ізолювавши і перетворивши частину коси на острів. Після того радянська Росія передала Тузлу разом з Кримом Україні. А через 49 років іще відносно молодий президент Росії вирішив, що йому зручніше вважати, що Тузла – це таки коса і вперше взявся відновлювати “історичну справедливість” у наших водах. Тоді росіяни нагнали техніку та почали косу відновлювати, але не дійшовши 100 метрів до острова змушені були зупинитись під страхом того, що наші прикордонники і військові просто відкриють вогонь.
Острів Тузла
Тоді конфлікт владнають президенти. За чутками, однією з головних причин тієї дурнуватої активності стане острах Путіна, що ми можемо пустити до Азовського моря кораблі НАТО, а президент Кучма переконає його, що цього не буде і навіть підпише з Росією договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.
Після цього будівництво мосту знову повернеться у політичну площину, і через два місяці після свого обрання президентом України Віктор Янукович підпише угоду про будівництво мосту через Керченську протоку. Той проект теж ляже у шухляду, з якої Янукович під тиском росіян змушений буде дістати її уже під час Майдану у грудні 2013-го. Тоді він підпише міжурядову угоду про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу. Через два місяці Віктор Федорович втече з країни, а Росія захопить Крим. І навіть не чекаючи офіційного оформлення анексії, Путін видасть наказ розробити проект мосту. Ну а далі історія буде доволі типовою.
Кошторис проекту виросте з 50 мільярдів рублів до понад 250 через корупцію переоцінки та нові технічні забаганки. Проект зіллють близькому соратнику Путіна Аркадію Ротенбергу, якому до цього активно зливали проекти трубопроводів. Той почухає потилицю, потрапить під санкції і без належного досвіду почне будувати міст.
Варто зазначити, що через санкції цей міст претендуватиме на те, що він чисто російський і збудований виключно за російськими технологіями. Насправді ж це буде не зовсім так. За декілька днів до запуску мосту Генпрокуратура Нідерландів підтвердить, що 7 компанії підозрюються в постачанні важкої техніки, яка використовувалася при будівництві, в обхід санкцій ЄС. Компаніям загрожуватимуть штрафи, а приватним особам загрожуватиме можливість сісти за ґрати на шість років.
І це тільки маленька частина судової тяганини. Скоро почнуться судові процеси проти Росії через порушення міжнародного законодавства.
Цей міст не тільки порушує наш суверенітет в питаннях Криму, він також руйнує економіку та екологію.
Справа у тому, що з роками суднобудівні компанії тільки збільшують розміри кораблів. А росіяни свідомо зробили міст недостатньо високим для проходу під ним суден класу Panamax, позбавивши українські порти – Бердянськ та Маріуполь – можливості приймати їх. Саме з цих портів у десятки країн світу ми відправляли метал та зерно. Тепер вони зможуть приймати тільки менші кораблі, а це втрати у сотні мільйонів доларів для нашої країни.
Судно класу Panamax
Ну а щодо екології, то зведений насип й опори мосту, на думку фахівців, погіршать циркуляцію води між Чорним та Азовським морями, поступово роблячи останнє більш прісним та призводячи до міграції чи вимирання частини морських видів.
Російські пропагандисти і тролі будуть дивуватися і вдавати, що не розуміють, чому міст – це погано. Спеціально для них поясню це побутовою мовою. Побудувати міст у анексований Крим – це те саме, що окупувати в квартирі сусіда туалет. Забарикадуватись у ньому. Лаятись через двері на поліцію та психіатрів і наполегливо довбати діру до своєї квартири, ламаючи труби та затоплюючи усе навколо чи то водою, чи то не зовсім.
У найкращих традиціях сталінського совку мосту будуть присвячувати пісні. Це породить ціле талант-шоу, більше схоже на концерт пацієнтів психіатрії. Виграє конкурс водій з Іваново, пісню якого заспіває Олег Газманов. Але співак, як і Йосип Кобзон, відмовиться їхати на відкриття мосту. Кобзон потім пояснить, що не погодився летіти туди некомфортабельним військовим літаком, а іншого йому не запропонували.
Тому міст відкриватиме Путін з будівельниками, і після того, як вимкнуть камери, на мості стане доволі сумно. Потік машин сильно знизиться, адже міст, який би 5 років тому міг скоротити шлях з Краснодару до Європи, був побудований, щоб вести у глухий кут окупованого Криму.
Жителі останнього, до речі, не горіли бажанням його будувати і, незважаючи на зарплати на будівництві, що знано перевищували кримські, не квапились поповнити собою ряди будівельників.
Міст був побудований на багатомільярдні дотації з кишень росіян у дотаційний анексований півострів, за який вони і так щодня платять через санкції та падіння курсу рубля. Їхньої думки ніхто уже давно не питає. Так само, як не спитає й думки кримчан.
Кримський міст
Хтось у мережі чотири роки тому пожартував, привітавши Крим з останнім в його історії референдумом, який призвів до неприхованої втрати його жителями частини конституційних прав. Колись вони мали свободу і зараз би поступово розверталися у бік Європи разом з усіма нами. Але вони зробили інший вибір – вони вибрали дешеві обіцянки, пенсії та міст. І саме той так званий референдум у Криму дав початок багаторічній кривавій війні на Донбасі, яка почалася зі зради частини кримчан.
Один з моїх улюблених письменників Жан-Поль Сартр якось написав, що зрадник, який чинить зраду, – це зрадник, який приймає себе. Тому можна сказати, що чотири роки тому частина кримчан себе прийняла у повній мірі. І мені досі цікаво: як їм зараз спиться з мостом на сході і війною на совісті.
Але щось мені підказує, що на превеликий жаль, вони мають гарний сон. А ми… А що ми? Дай бог, щоб ми змогли розгребти наслідки тих подій хоча б у межах свого покоління.
Можливо те, що я кажу, трішки пафосно, але я просто хочу показати вам, що цей міст коштував значно більше, ніж написано у його кошторисах. Кошторисах, які ми з вами ще довго і болісно приречені оплачувати.
У Другу світову німецькі війська почали будувати там переправу, але радянські їх вигнали й уже самі завершили будівництво. В результаті з’явився залізничний міст, який простояв 101 день і не зміг пережити першу ж зиму, коли лід з Азовського моря поплив разом з частиною його опор у Чорне.
Перший залізничний міст до Криму простояв 101 день
Радянська влада пізніших часів знову відмовилась від проекту. Ідея будувати міст, що стоятиме на мулястому дні, з якого періодично б’ють брудові вулкани, а неподалік є стики тектонічних плит – здалася безглуздою навіть радянським інженерам, які час від часу грішили розвертанням річок та іншими масштабними проектами без ознак здорового ґлузду.
Логістичний, військовий та політичний сенс у цьому мості був завжди.
З економічної точки зору, міст дає можливість скоротити довжину шляху з південної Росії до Європи на півтисячі кілометрів. Це б здешевило логістику і дало можливість для поглиблення економічних зв’язків Краснодарського краю не лише з країнами Кавказу. Але надвисокі ризики та собівартість робили подібний проект нерентабельним. Тому проекти мосту відкладали аж до тих пір, коли політична та військова складові не взяли гору над економікою та здоровим ґлуздом.
Назву мосту росіяни обирали шляхом голосування. Його хотіли назвати то Керченським, то Ввічливим, але вирішили назвати Кримським. Кримський міст має довжину 19 кілометрів, перетинає Керченську протоку і проходить по острову Тузла. Острову, де якихось 15 років тому ми могли вперше тримати збройний конфлікт з Росією.
Справа у тому, що колись Тузла була косою, але потужний шторм розмив іі початок, ізолювавши і перетворивши частину коси на острів. Після того радянська Росія передала Тузлу разом з Кримом Україні. А через 49 років іще відносно молодий президент Росії вирішив, що йому зручніше вважати, що Тузла – це таки коса і вперше взявся відновлювати “історичну справедливість” у наших водах. Тоді росіяни нагнали техніку та почали косу відновлювати, але не дійшовши 100 метрів до острова змушені були зупинитись під страхом того, що наші прикордонники і військові просто відкриють вогонь.
Острів Тузла
Тоді конфлікт владнають президенти. За чутками, однією з головних причин тієї дурнуватої активності стане острах Путіна, що ми можемо пустити до Азовського моря кораблі НАТО, а президент Кучма переконає його, що цього не буде і навіть підпише з Росією договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.
Після цього будівництво мосту знову повернеться у політичну площину, і через два місяці після свого обрання президентом України Віктор Янукович підпише угоду про будівництво мосту через Керченську протоку. Той проект теж ляже у шухляду, з якої Янукович під тиском росіян змушений буде дістати її уже під час Майдану у грудні 2013-го. Тоді він підпише міжурядову угоду про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу. Через два місяці Віктор Федорович втече з країни, а Росія захопить Крим. І навіть не чекаючи офіційного оформлення анексії, Путін видасть наказ розробити проект мосту. Ну а далі історія буде доволі типовою.
Кошторис проекту виросте з 50 мільярдів рублів до понад 250 через корупцію переоцінки та нові технічні забаганки. Проект зіллють близькому соратнику Путіна Аркадію Ротенбергу, якому до цього активно зливали проекти трубопроводів. Той почухає потилицю, потрапить під санкції і без належного досвіду почне будувати міст.
Варто зазначити, що через санкції цей міст претендуватиме на те, що він чисто російський і збудований виключно за російськими технологіями. Насправді ж це буде не зовсім так. За декілька днів до запуску мосту Генпрокуратура Нідерландів підтвердить, що 7 компанії підозрюються в постачанні важкої техніки, яка використовувалася при будівництві, в обхід санкцій ЄС. Компаніям загрожуватимуть штрафи, а приватним особам загрожуватиме можливість сісти за ґрати на шість років.
І це тільки маленька частина судової тяганини. Скоро почнуться судові процеси проти Росії через порушення міжнародного законодавства.
Цей міст не тільки порушує наш суверенітет в питаннях Криму, він також руйнує економіку та екологію.
Справа у тому, що з роками суднобудівні компанії тільки збільшують розміри кораблів. А росіяни свідомо зробили міст недостатньо високим для проходу під ним суден класу Panamax, позбавивши українські порти – Бердянськ та Маріуполь – можливості приймати їх. Саме з цих портів у десятки країн світу ми відправляли метал та зерно. Тепер вони зможуть приймати тільки менші кораблі, а це втрати у сотні мільйонів доларів для нашої країни.
Судно класу Panamax
Ну а щодо екології, то зведений насип й опори мосту, на думку фахівців, погіршать циркуляцію води між Чорним та Азовським морями, поступово роблячи останнє більш прісним та призводячи до міграції чи вимирання частини морських видів.
Російські пропагандисти і тролі будуть дивуватися і вдавати, що не розуміють, чому міст – це погано. Спеціально для них поясню це побутовою мовою. Побудувати міст у анексований Крим – це те саме, що окупувати в квартирі сусіда туалет. Забарикадуватись у ньому. Лаятись через двері на поліцію та психіатрів і наполегливо довбати діру до своєї квартири, ламаючи труби та затоплюючи усе навколо чи то водою, чи то не зовсім.
У найкращих традиціях сталінського совку мосту будуть присвячувати пісні. Це породить ціле талант-шоу, більше схоже на концерт пацієнтів психіатрії. Виграє конкурс водій з Іваново, пісню якого заспіває Олег Газманов. Але співак, як і Йосип Кобзон, відмовиться їхати на відкриття мосту. Кобзон потім пояснить, що не погодився летіти туди некомфортабельним військовим літаком, а іншого йому не запропонували.
Тому міст відкриватиме Путін з будівельниками, і після того, як вимкнуть камери, на мості стане доволі сумно. Потік машин сильно знизиться, адже міст, який би 5 років тому міг скоротити шлях з Краснодару до Європи, був побудований, щоб вести у глухий кут окупованого Криму.
Жителі останнього, до речі, не горіли бажанням його будувати і, незважаючи на зарплати на будівництві, що знано перевищували кримські, не квапились поповнити собою ряди будівельників.
Міст був побудований на багатомільярдні дотації з кишень росіян у дотаційний анексований півострів, за який вони і так щодня платять через санкції та падіння курсу рубля. Їхньої думки ніхто уже давно не питає. Так само, як не спитає й думки кримчан.
Кримський міст
Хтось у мережі чотири роки тому пожартував, привітавши Крим з останнім в його історії референдумом, який призвів до неприхованої втрати його жителями частини конституційних прав. Колись вони мали свободу і зараз би поступово розверталися у бік Європи разом з усіма нами. Але вони зробили інший вибір – вони вибрали дешеві обіцянки, пенсії та міст. І саме той так званий референдум у Криму дав початок багаторічній кривавій війні на Донбасі, яка почалася зі зради частини кримчан.
Один з моїх улюблених письменників Жан-Поль Сартр якось написав, що зрадник, який чинить зраду, – це зрадник, який приймає себе. Тому можна сказати, що чотири роки тому частина кримчан себе прийняла у повній мірі. І мені досі цікаво: як їм зараз спиться з мостом на сході і війною на совісті.
Але щось мені підказує, що на превеликий жаль, вони мають гарний сон. А ми… А що ми? Дай бог, щоб ми змогли розгребти наслідки тих подій хоча б у межах свого покоління.
Можливо те, що я кажу, трішки пафосно, але я просто хочу показати вам, що цей міст коштував значно більше, ніж написано у його кошторисах. Кошторисах, які ми з вами ще довго і болісно приречені оплачувати.
Автор: Віталій Дейнега
Порушена констітуція України незаконний президент Петро Порошенко дав добро на відчуждення Кріму та Донбасу
100%