Наслідки спекотного й посушливого літа на Прикарпатті вже відчутні: річки стають мілкішими, земля висихає, а після спекотних днів навіть рясні дощі не завжди дарують очікуване полегшення.
Дощова вода, яка мала б поповнювати річки, спершу вбирається сухим ґрунтом. Водночас окремі річки області мають лише кілька відсотків від своєї звичної водності.
Про те, чому так сталося, наскільки серйозна ситуація та чи може подібне літо стати для Прикарпаття новою нормою, «Місто» поговорило з начальницею відділу гідрометеорологічного забезпечення Івано-Франківського обласного гідрометцентру Тетяною Атаманюк.
Все почалося ще навесні
Нинішнє маловоддя та посуха не виникли раптово в серпні. Їхні передумови почали формуватися ще навесні.
«Весна у нас була досить суха. Уже тоді було зрозуміло, що у нас водність річок досить критична», — розповідає Тетяна Атаманюк.
На початку теплого сезону водність річок області становила приблизно 40–60% від багаторічних норм. Для Прикарпаття, де вода в річках значною мірою залежить від зимових снігів і весняного танення, це був перший тривожний сигнал.
Далі ситуація тільки погіршувалася.
Червень видався сухим і теплим — температура перевищувала норму на 1,5–2,5 градуса. А опадів було значно менше, ніж потрібно. У більшості районів області в червні випало лише 47–59% місячної норми опадів. В Івано-Франківську — близько 71%.
Липень приніс трохи більше дощів, але з дуже нерівномірним їх розподілом як у часі, так і по території. Однак і він не зміг компенсувати попередній дефіцит. Через локальні зливи показники коливалися від 50 до 93% норми.
Проблема в тому, що сильний дощ може локально випасти в одному селі, але це не означає, що води стало достатньо для всієї області.
«Це все ще далі після сухої весни погіршувало гідрологічну ситуацію на річках», — пояснює метеорологиня.
Чому після зливи річка не наповнюється
На перший погляд це може здаватися дивним. Влітку на Прикарпатті були зливи, місцями досить сильні. Але чому тоді річки продовжують міліти?
Причина — пересушений ґрунт. Після тривалої відсутності опадів земля стала настільки сухою, що значна частина дощової води просто вбирається в неї.
«Практично ця посуха спричинила ґрунтову посуху. І відповідно все, що випадало в ті дні у вигляді дощів, практично всотувалося в землю. І в русло, в систему, віддавалася мінімальна кількість», — говорить Тетяна Атаманюк.
Тому навіть після злив рівень води в річках зростав ненадовго й незначно — переважно на 27–30 сантиметрів. Локально, де дощ був особливо сильним, підйом становив близько 40 сантиметрів.
Тобто вода, яку ми бачимо під час зливи на вулицях і дорогах, не обов’язково стає водою в річці. Спочатку вона має пройти через пересушену землю.
Деякі річки вже втратили майже всю воду
Станом на 17 серпня ситуація виглядає особливо тривожно на низці річок області.
Наприклад:
- Луква у Боднарові — лише 2% водності;
- Бистриця Солотвинська в Івано-Франківську — 13%;
- Дністер у Галичі — 16%;
- Ворона у Тисмениці — 19%;
- Лімниця — близько 20%;
- Сукель у Тисові — близько 20%;
- Прут у Яремчі — близько 29%.
Інакше кажучи, якщо умовно річка зазвичай по нгрмі 100% своєї характерної водності, то зараз окремі водотоки мають лише кілька десятків відсотків — а Луква взагалі лише 2%.
«Тобто, третина річок нашої області перебуває в стані маловоддя, або стрімко наближається до нього половина», — так Тетяна Атаманюк характеризує загальну картину для значної частини річок області.
Особливо низькою є водність у басейні Дністра. У басейні Прута ситуація трохи краща — приблизно 40–50%. І це теж має своє пояснення.
Чому Прут має більше води, ніж Дністер
Прут живиться водами високогір’я Карпат. Саме тут розташовані найвищі вершини області — Говерла, Піп Іван та інші двотисячники. У високогір’ї сніг може лежати значно довше, а його танення навесні та на початку літа додатково підтримує водність річок.
«Високогірна зона у нас найбільша — це Чорногора, і це живлення Прута», — пояснює метеорологиня.
Натомість значна частина річок басейну Дністра живиться з нижчих гірських районів, де снігова складова менша. Саме тому нині різниця між двома басейнами стала такою помітною.
До кінця серпня великого дощу не видно
Найближчими днями ситуація навряд чи різко покращиться. За прогнозом, до 25 серпня опадів, які могли б суттєво вплинути на водність річок, не очікується. І навіть якщо дощ усе ж пройде, його може бути недостатньо.
«Якщо будуть випадати 5–10 міліметрів дощу, вони абсолютно не зіграють якоїсь серйозної ролі на покращення цієї ситуації з маловоддям», — каже Тетяна Атаманюк.
Для відновлення річок після такого літа потрібні не одна-дві сильні зливи, а тривалі, рівномірні опади протягом кількох тижнів. Причому чекати їх доведеться не кілька годин, а значно довше.
А що буде у вересні?
Точно відповісти на це зараз неможливо. Але досвід останніх років не дає підстав сподіватися на те, що осінь автоматично принесе багато води.
За словами метеорологині, за останні п’ять–десять років осінні паводки на Прикарпатті були дуже рідкісними. І навіть якщо восени почнуться дощі, вони не обов’язково одразу врятують ситуацію.
«Після такого засушливого літа, після такої ґрунтової засухи треба, щоб до двох місяців ішли такі облогові опади, щоб повернутися до показників початку 2000-х років», — говорить фахівчиня.
Тобто нам потрібна не одна потужна злива, після якої вода стрімко побіжить вулицями, а спокійні, тривалі дощі, які поступово наповнять землю вологою, а річки стануть повноводними.
Посуха вже стосується не тільки річок
Для людей ця ситуація — далеко не лише про цифри на водомірному посту. Вона безпосередньо стосується тих, хто має городи, сади, поля, користується криницями або свердловинами.
Через нестачу вологи ґрунт пересихає, а людям доводиться більше поливати свої ділянки.
«У нас немає достатньої кількості води в ґрунті, люди відповідно поливають. І це все одно опускає підземні горизонти води», — пояснює Тетяна Атаманюк.
Водночас надмірний полив може створювати додаткове навантаження на підземні води.
«Люди забагато використовують води. Це нераціональне і неощадливе використання води фактично теж приводить до таких наслідків, як висихання криниць», — зазначає вона.
Однак головними причинами нинішньої ситуації фахівчиня називає все ж таки високі температури, малосніжні та безсніжні зими останніх 6 років, дефіцит опадів протягом року та посуху.
Майже 38 градусів — і це лише температура повітря
Ще один важливий елемент цьогорічного літа — аномальна спека.
6 серпня в Івано-Франківську температура піднялася до 37,8°C. Це стало новим абсолютним максимумом для міста за багаторічний період спостережень.
Попередній рекорд у 37,5°C, за даними спостережень, був зафіксований 29 червня 2026 року. Тобто за одне літо старий температурний рекорд було перевищено двічі.
При цьому важливо розуміти: офіційно температура повітря вимірюється в затінку, у спеціальній метеорологічній будці. А поверхня землі в цей час нагрівалася значно сильніше.
«Температура на ґрунті піднімалась до +55…+60°C. Уявіть собі, як виживають і що відчувають при цьому всьому живі організми при таких температурах», — говорить метеорологиня.
Саме тому небезпечно оцінювати спеку лише за цифрою на термометрі.
Найгірше — коли спека і посуха приходять разом
Окремо висока температура — це одна проблема. Окремо нестача опадів — інша. Але коли вони тривають одночасно, наслідки накопичуються.
Чим спекотніше, тим більше води випаровується. Чим сухіший ґрунт, тим більше він потребує опадів. Чим менше води в річках, тим швидше вони прогріваються та втрачають воду через випаровування.
«Це все йде, знаєте, такий ланцюжок наслідків», — каже Тетяна Атаманюк.
І цей ланцюжок стосується вже не лише природи. Він впливає на врожайність, ліси, господарство, стан річок, ґрунтові води та комфорт людей.
Чи звикатиме Прикарпаття до такого літа?
На думку метеорологині, подібні ситуації можуть повторюватися. Одна з причин — поступове глобальне потепління.
За її словами, упродовж 2000–2025 років температура в області в середньому підвищилася на 0,5–1°C. Це впливає на тривалість залягання снігового покриву та кількість води в ньому — снігозапаси, які Карпати накопичують узимку.
«Наші річки мають тало-дощове живлення. Те, що закумулювалося зимою, навесні розтає, підвищує серйозно водність», — пояснює Атаманюк.
Але снігозапаси стають усе меншими. У гірській зоні та передгір’ї сніг може випасти, але за кілька днів зникнути через відлигу. Стабільніші снігозапаси залишаються переважно у високогір’ї.
А отже, якщо зими ставатимуть теплішими, річки можуть отримувати менше води вже на старті теплого сезону.
Вода може стати головним ресурсом, який доведеться берегти
Тетяна Атаманюк вважає, що Прикарпаттю потрібно вчитися не лише боротися з наслідками посухи, а й зберігати воду тоді, коли її багато.
І тут виникає цікава проблема. Під час сильних дощів вода швидко стікає з гір, формує паводкову хвилю і може завдати шкоди. А потім, коли приходить тривалий сухий період, тієї самої води вже не вистачає.
Тому один із можливих напрямів — створення невеликих накопичувальних басейнів, які могли б затримувати частину дощової води.
«Нам треба вчитися акумулювати дощову воду під час дощових паводків», — наголошує метеорологиня.
За її задумом, це могли б бути не величезні водосховища, а система менших басейнів, розташованих каскадно вздовж річок. Вони могли б одночасно трохи стримувати паводкову хвилю та залишати частину води для подальшого використання.
Карпати теж відчувають нестачу води
Ще одна проблема — ліси. Зокрема, нестача вологи та високі температури впливають на смерекові, ялинові насадження.
«Смерека, ялина любить воду, вона акумулює і тримає велику кількість води», — пояснює Тетяна Атаманюк.
Карпатські ліси важливі не тільки тому, що це екосистема, якою ми звикли милуватися під час мандрівок. Вони виконують і своєрідну роль природної «губки»: затримують воду та допомагають пом’якшувати паводкові хвилі.
Тому зміни клімату, вирубування лісів, менша кількість снігу та тривалі посухи можуть накладатися одна на одну.
Це літо — не просто про спеку
Нинішня ситуація на Прикарпатті показує досить просту річ: вода не зникає за один день.
Спочатку була суха зима з невеликими сніговими запасами. Потім — суха весна. Далі — теплий і малодощовий червень. Потім — контрастний липень із локальними зливами, які не змогли повністю компенсувати дефіцит вологи.
І нарешті — серпень із рекордною спекою та дуже низькою водністю окремих річок.
Тому сьогодні проблема виглядає не як «річка стала трохи мілкішою».
На одних водотоках залишається лише 2–20% водності, ґрунт потерпає від нестачі вологи, людям доводиться більше поливати городи, а температура повітря вже перевищувала 37 градусів.
І, можливо, найважливіший висновок із цього літа полягає в тому, що Прикарпаттю доведеться поступово змінювати ставлення до води.
Бо якщо клімат справді стає теплішим, а періоди посухи — частішими, питання буде вже не тільки в тому, чи піде завтра дощ. Питання буде в тому, скільки води ми матимемо після нього і чи зможемо її зберегти до наступної посухи.
