Легенди Станиславова/Івано-Франківська. Пів відра компресії

Військові авіатори – це закрита каста зі своїм сленгом, традиціями й жартами.

А цю історію років 20 тому розповів один старий капітан-технік, пише Репортер.

На фото: винищувач МіГ-29 на аеродромі в Івано-Франківську

Ще з радянських часів існувала своєрідна перевірка на проф­придатність молодих техніків літаків – такий собі обряд ініціації. Рівень підготовки лейтенантів був дуже різним. Одні добре орієнтувались у складній авіатехніці, інші ж смутно уявляли, з якого боку підступитись до літака, тож їх часто розігрували.

З 1980-х на озброєнні авіаполків, що стояли у Франківську, були винищувачі МіГ-29. В день польотів усі літаки вишиковують в ряд на великому бетонному майданчику – ЦЗП (централізований заправник пальним). Під плитами проходить трубопровід, а зверху є роздавальні колонки, до яких підключають винищувачі. Навколо літаків завжди копирсається багато персоналу, під’їжджає та від’їжджає спецтехніка. Серед цього шуму-гаму старий капітан кличе молодого лейтенанта і каже: «А сходи-но до борта № 17 і попроси там пів відра компресії». Усі навколо розуміють, що компресія – це тиск у шинах, але далі працюють з серйозними обличчями.

Лейтенант бере відро, прямує куди сказали й там чемно повідом­ляє, що капітан такий-то просить пів відра компресії. Місцевий стартех миттєво орієнтується у ситуації, каже лейтенанту поставити відро під хвіст винищувача та накачати собі тої компресії рулем висоти – це така планка у хвості. Лейтенант качає, це важко, впріває, але качає. Навколо всі ледве стримують сміх.

– Але там нічого не капає! – скаржиться юний офіцер.

– Качай швидше, там, певно, повітряний корок утворився, – незворушно відповідає старший технік.

Лейтенант прискорюється, усі навколо вже ржуть вголос, нарешті шеф припиняє знущання.

«Добре, хлопче, стривай, – говорить технік. – Скажеш начальнику, що в мене компресія закінчилась. Але я чув, що на дев’ятому борті вона ще є».

Автор: Іван Бондарев