У ніч проти 31 березня від травм, отриманих у бою з російськими окупантами, у шпиталі помер чотириразовий чемпіон світу з кікбоксингу та колишній депутат міської ради Івано-Франківська Віталій Мерінов.
Останнім часом 32-річний спортсмен із побратимами воював на Донбасі.
Віталій з дитинства займався спортом, у 10 років прийшов до секції боксу. Після школи вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. А у 2007 році заслужений тренер України Володимир Вострецов запропонував Мерінову взяти участь у змаганнях із кікбоксингу, які відбувалися в Ялті. Досвідчений наставник побачив у високому та цілеспрямованому хлопцеві потенціал – і не помилився.
Віталій одразу став переможцем кримського турніру, після чого зробив успішну кар’єру в кікбоксингу, чотири рази ставши чемпіоном світу. Однак і в боксі йому є чим пишатися. Ставав найкращим в Україні та дійшов до фіналу першості Європи, здобувши звання майстра спорту.
Також на рахунку Мерінова – титул чемпіона України з універсального бою та перемога на турнірі з рукопашного бою на Кубок президента України. До того ж він встигав грати в регбі за місцеву команду. “Перемагає той, хто вміє піднятися”, – вважав спортсмен.
У 2010 році Віталій почав працювати тренером у СДЮШОР з боксу ФСТ “Україна”, а через два роки відкрив спортивний клуб “СПЗ”, вихованці якого ставали чемпіонами світу та Європи з кікбоксингу та переможцями чемпіонатів України з боксу.
Паралельно з виступами та тренуваннями Мерінов здобував вищу освіту – спочатку закінчив факультет фізичного виховання та спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а потім уже кафедру управління та бізнес-адміністрування, здобувши ступінь магістра.
Меринов мав багато ідей щодо розвитку спорту в Івано-Франківську, і в 2018 році його обрали президентом міської федерації боксу.
“Я хотів створити хороші умови для занять боксом та підтримати молодих спортсменів. Якщо вдасться здійснити те, що задумали, то в Івано-Франківську з’явиться справжня академія боксу, де юні спортсмени проходитимуть професійну підготовку у хороших умовах та під керівництвом досвідчених фахівців” – розповідав про свої плани молодий президент.
Але тільки спортом кругозір Віталія не обмежувався. Він був активним громадським діячем, членом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. А також депутатом місцевої міської ради минулого скликання.
І не просто просиджував штани у сесійній залі, а справді багато робив для Франківська, зокрема боровся з незаконною вирубкою лісу. Ініціював щомісячні програми найкращим спортсменам міста.
“У Франківську є лише кілька десятків людей, яким справді не байдуже, які постійно працювали та працюють, допомагаючи розвивати громаду, зокрема дітей, та підтримувати людей, які опинилися в скруті. Віталій був одним із них. Багато чого зробив для міста, а ще більше міг би зробити після перемоги. Але його вбили росіяни”, – відреагував на трагедію представник Української галицької партії Юрій Чабан.
Ще у 2011 році Мерінов заснував громадську організацію “Спільними зусиллями”, яка зводила дитячі та спортивні майданчики, футбольно-волейбольні поля та допомагала за можливості тим, хто цього потребував. Серед проектів організації був “Місяць милосердя” для дітей із притулків та інтернатів, приурочений до Дня Святого Миколая.
А війна проти Росії почалася для Мерінова не 2022 року. Ще в 2014-му він брав участь в АТО у складі Національної гвардії. І першого ж дня повномасштабного вторгнення, 24 лютого, знову взяв до рук зброю і подався воювати проти окупантів у складі НГУ.
Під час одного з боїв під Мар’їнкою Віталій отримав вогнепальне осколкове поранення в ногу. Перебуваючи під ворожим обстрілом, йому з товаришем довелося йти ще десь кілометр до машини, яка відвезла їх до шпиталю.
Але щойно Мерінов устиг відновитись – одразу ж повернувся на фронт, аби захищати Україну. Недаремно він був володарем найвищої нагороди спецназу – крапового берета.
“Ти розумієш, що будь-якої миті тебе можуть убити, але також розумієш, що є ще й інші цінності, за які варто боротися”, – сказав Віталій у інтерв’ю.
“Якби в Україні була партизанська війна, Віталій Мерінов був би провідником нового часу як Бандера та Коновалець. Лідер. Провідник. Патріот”, – написав про воїна Володимир Олійник.
Найстрашнішим на війні Віталій називав не перестрілку з м*скалями, мовляв, вони самі цього бояться, а безперервний ворожий артобстріл та їхні міномети.
“Особливо, коли вони через якийсь час пристрілюються, і міни падають за п’ять метрів від твого окопа. У той момент ти просиш Бога, щоб не було прильоту саме в окоп, бо тоді вже точно летиш на небо”, – розповідав у соцмережах Віталій.
В одному зі своїх останніх відео Віталій повідомив, що м*скалі розважають їх із самого ранку. Писав друзям, що, мовляв, окупанти щоранку вмикають їм свою музику, пропонуючи триразове харчування та здатися…
“Хто хоче на дискотеку, приїздіть на український Донбас”, – жартував Мерінов.
“Окупанти не в силах танками та артилерією знищити нашу позицію, тому починають використовувати саморобні дрони-камікадзе. Але Бог на нашому боці, тому два вироби, влетівши в наш бліндаж, не вибухнули”, – повідомив за п’ять днів до своєї загибелі Мерінов.
Однак чергова атака російських окупантів виявилася більш прицільною. Спортсмена було поранено. І цього разу його травми виявилися занадто серйозними. Лікарі в Дніпрі боролися за хлопця кілька днів, у нього зупинялося серце і не запікалися судини, довелося вводити у штучну кому. Але третьої ночі у шпиталі Віталій не пережив. У ніч проти 31 березня Меринова не стало.
“Лікарі у Мечникові – боги. Але вони не всесильні. З такими пораненнями важко було витягнути його з того світу. Але вони боролися… Дякую всім, хто намагався врятувати його життя”, – повідомив депутат ВР Ігор Фріс.
“Неймовірно талановитий хлопець. Чомусь була впевненість, що його кулі не візьмуть, бо Бог приготував його для розвитку нашої держави. Мала честь бути його викладачем. Хоча нерідко були випадки, коли він навчав усіх нас”, – написала на згадку про Віталія Юлія Біляк.
Вдома у Віталія залишилася дружина Віта та дворічна дочка, яку він любив.
“Неможливо знайти слова заспокоєння, коли відбувається непоправне – загибель близької людини. Ти завжди був патріотом, вольовим і надсильним. Ти перемагав і надихав багатьох своїми досягненнями та жагою до життя! Ти любив свою дочку і за найменшої можливості не розлучався з нею!” – відреагувала родичка загиблого героя Зоряна Мерінова.
Громадський активіст та член ГО “Спільними зусиллями” Микола Цівка розповів, що Віталій мріяв стати мером Івано-Франківська, а також познайомив його із майбутньою дружиною.
“Щирий, позитивний, справедливий, наставник, який віддавав усі свої сили на благо іншим, легко об’єднував людей, всю свою життєву дорогу змінював наше місто. У нього була мрія стати мером. Але навіть люди на таких посадах, маючи під рукою всі інструменти, не встигають зробити і половини того, що зробив цей чоловік за своє коротке, але насичене життя”, – зазначив Микола.
“Ти мав бути на моєму весіллі, і ми з Вікою повинні подякувати за те, що ти нас познайомив. Дякую. Віталіку, скільки ще всього мало бути… Ехх”, – гірко підсумував Микола.
“Якщо не мрієш, то, мабуть, не варто йти у той окоп”, – сказав Віталій уже під час повномасштабної війни. А в нього було багато планів та ідей після перемоги, була сім’я, якою він дорожив і не міг вчинити інакше: “Якщо ти не підеш захищати свою країну, то цей ворог може прийти в твоє місто і образити твою доньку, дружину, маму…”
