Купити собі трохи сексу ніколи не було проблемою в Івано-Франківську.
Журналіст Богдан Скаврон у соцмережі опублікував статтю про проституцію в Івано-Франківську, яка вийшла ще у 2007 році.
Яким було життя “нічних метеликів” та чи була розвинута проституція в Івано-Франківську у середині 2000-х років дізнаємося з публікації, передає Правда ІФ з посиланням на Версії
Знайти повію у місті завжди допоможуть швейцари готелів, бармени в ресторанах, водії таксі. Зрештою проститутки самі ловлять клієнта “на живця”, заклично голосуючи на узбіччях об’їзних доріг чи спокусливо потягуючи шампанське за столиками готельних ресторанів.
У розпал курортно-туристичного сезону “нічних метеликів” особливо багато, і цим користуються міліціянти, готуючи на цей час свої щорічні спецоперації для виявлення фактів утримання місць розпусти, сутенерства та проституції.
“Мине трохи часу і ми зовсім викорінимо проституцію в Івано-Франківську, – доволі категорично заявив репортерові ГК керівник відділу боротьби з торгівлею людьми обласного УМВС Мирослав Яковишин, а, трохи подумавши, додав: – Хоча простіше її все таки легалізувати…”.
Керівник “поліції моралі” майор Яковишин не приховує, що справжнього рівня проституції на Івано-Франківщині не знає ніхто. Щоправда, тепер уже немає таких відомих підпільних борделів, які були в Івано-Франківську декілька років тому – у помешканнях на Дністровській та Галицькій. Час від часу правоохоронці виявляють сутенерські групи, організовані переважно таксистами, які постачають “дівчат за викликом”.
Однак на місце арештованих сутенерів приходять нові, які вдаються до кращих методів конспірації та менше афішують свою діяльність. Адміністративний штраф професійних проституток не дуже лякає – 150 гривень повія відробить за менш, ніж годину (правда, дешеві шльондри буває протестують проти призначеного штрафу: “Та ви знаєте, скільки мені х… треба пересмоктати, щоб такі гроші заплатити!..”).
Розвиток туристичного бізнесу на Прикарпатті ще більше спонукає до занять проституцією, відкриваючи перед франківськими повіями нову привабливу перспективу – стати валютними “путанами”, а при нагоді вийти заміж за іноземця.
“Це прихований, латентний злочин, – говорив Мирослав Яковишин. – Ми всього знати про проституцію не можемо, про це ніхто нікому не розказує, цим ніхто не хвалиться. Але можна сказати, що порівняно зі Львовом і Одесою у нас проституток все таки менше”.
Секс на узбіччі
Остання міліцейська операція під кодовою назвою “Нічне місто” закінчилася 20 червня і тривала впродовж тижня. За цей короткий час міліціонери задокументували один факт звідництва і склали 18 адміністративних протоколів на так званих “дорожніх” проституток. Як розповів Мирослав Яковишин, повій намагалися спіймати “на гарячому” – з клієнтом.
“Ми виявили їх в різних районах області, переважно на окружних дорогах, – сказав майор Яковишин. – Вони стоять на узбіччях і заробляють гроші. Оцінюють клієнта по його зовнішності, марці його автомобіля. Соліднішому на вигляд чоловікові можуть запропонувати секс і за найвищими розцінками – 300 доларів. Здебільшого, вони з неблагополучних сімей, хтось повернувся із закордонних борделів, часто “сидять на стакані” або вживають наркотики. Публіка невисокого класу”.
На деякий час певно притихне розпуста і на відомому місці зустрічі найдешевших “шльондр” – площі біля вокзалу. Відомо, що тутешні повії дарували свою любов за 100 гривень за годину.
“Ми задокументували на Привокзальній площі факт звідництва, – розповідав Мирослав Яковишин. – Там була одна старша проститутка, через яку й відбувалося замовлення “дівчат”.
“Поїдемо в номера!”
У радянські часи, коли сексу нібито й не було, пострахом ще однієї категорії повій, готельних проституток, були перевірки паспортного режиму, яку міліція проводила спозаранку.
Тепер такі ревізії проводяться не так часто. Але готелі й надалі залишилися улюбленим місцем оплачених сексуальних утіх. Прикметно, що в цьому випадку повії часто працюють без очевидних сутенерів, користуючись співпрацею з готельною обслугою: офіціантами, барменами, швейцарами, адміністраторами та охоронцями.
Як розповів у розмові з репортером ГК колишній готельний працівник, донедавна ніч із повією “в номерах” коштувала 50 доларів плюс по 10 доларів зацікавленим особам із готельного персоналу.
“Повії займали два-три столики в ресторані готелю і могли цілий вечір потягувати шампанське чи мінералку, – розповідав співрозмовник репортера ГК. – Часто сідали по двоє, а коли наш шеф у пориві боротьби за моральність заборонив впускати самотніх панянок, то приводили з собою з вулиці якогось мужичка за компанію. Через дві-три години, коли начальство йшло геть, вони розсідалися по залу”.
За спостереженням колишнього готельного працівника, повії ділилися на красивих і некрасивих, останні розраховували насамперед на добряче п’яних чоловіків. Майбутнього клієнта оцінювали “по столу”. Чим більше делікатесів замовляє, чим дорожчий коньяк на столі, тим він привабливіший. Знали, що простий заробітчанин навіть п’яний буде жати копійку. Перевагу надавали іноземцям.
“Іноземець і митий, і чистий, і одеколоном пахне, не грубить, завжди при валюті, якщо на жалість пробити, то підкине лишніх 10-20 баксів, – переповідав слова знайомих повій мій співрозмовник. – А наш тупий, пузатий, понти ганяє”.
Кажуть, якийсь іспанець перед тим як провести ніч із повією у франківському готелі мусив замовити ящик мінеральної води – у місті якраз на день відключили водопостачання.
“Клієнтні” дні у готельних повій бувають нечасто. Офіціанти уміли визначати удачливість проституток: чим скромніша вечеря, тим скрутніше йдуть їхні справи. Якось дійшло до того, що повії пили за столиками саму мінеральну воду і лузали насіння. Довелося робити зауваження.
До речі, між обслугою ресторану та повіями існувала таємна угода: за прихильне ставлення проститутки мали просити клієнта замовляти для себе дорогі страви й напої. Взамін обслуга підганяла їм грошовитих клієнтів.
“Повій у ресторані відразу зауважували чоловічі компанії, – розповідав співрозмовник. – Спочатку було “хі-хі, ха-ха”, потім пляшка шампанського ішла за той стіл, тоді підсідали до них, розмовляли. Бувало просили офіціантів запросити дівчину до свого столу”.
Мій співрозмовник був свідком приголомшливої “розмови” глухонімого клієнта з проституткою. Вони списали цілу салфетку діалогом, в якому знайомилися, домовлялися про ціну і місце для інтиму. У скрутні часи “готельні” не перебирали клієнтами і йшли “в номера” з першим, хто їм трапиться.
До речі, дві франківські проститутки втілили свою мрію і таки вийшли заміж за іноземців. Одна залишилася у Франківську і недавно народила двійню. Інша мешкає за кордоном, приїжджала в готель разом з чоловіком і влаштувала своїм колишнім подружкам вечірку. Кажуть місцеві повії просили її забрати їх звідси.
“Їхній спосіб життя їм подобається, вони розпущені, бувало, під кінець роботи, коли усі клієнти розійдуться, могли для обслуги простенький стриптиз станцювати, – говорив колишній готельний працівник. – Але вони усвідомлюють, що так не може тривати вічно, і мріють про свій будинок, сім’ю, добру роботу”.
Повії для еліти
Відколи у курортнi мiсцини Iвано-Франкiвщини почали навiдуватися заможнi бiзнемени та чиновники найвищого рангу, підпільні органiзатори секс-iндустрiї почали дбати i про належний рiвень “нiчних метеликiв”, якi повиннi були задовiльняти смаки елiтної клiєнтури.
Йдеться тут не тiльки про знання поз iз камасутри чи iншi вигадливi способи задовiльнити чоловiка в лiжку. Траплялося, що клієнти замовляли повiй навіть не для сексу, а просто для того, щоб побути у жiночому товариствi, поговорити на вiдстороненi теми та невинно пофлiртувати.
Вiдповiдно й повiї мусiли вмiти вести душевнi розмови про житейськi проблеми та навiть орiєнтуватися в суспiльно-полiтичному життi.
Повіями для еліти, як правило, опікуються сутенери, які мають під руками автотранспорт, щоб дiвчата на виклик оперативно обслуговували iноземних туристiв, заможних бiзнесменiв та високопосадових чиновникiв. Кілька таких груп, до яких належали насамперед місцеві таксисти, уже припинили своє існування. Однак, на їхньому місці з’являються нові. Поки існує попит – існує пропозиція.
