Багато в Карпатах красивих місцин і поселень. Але Криворівня завжди мала в собі щось магічне, загадкове. Це відчувається щойно ви виїдете за Верховнину.
Тут витають тіні забутих предків, тут Франко знаходив пристанеще зі своїм паралічем рук, сюди по душевну мікстуру досі приїздять творчі люди.
А ми з Інформатором заманюємо розповіддю й фото з нашої подорожі, аби ви не гаяли часу в період свят і відчули на собі містику Криворівні. І розпочнемо з музею кінофільму «Тіні забутих предків.
У столітній хаті Петра і Євдокії Сорюків упродовж семи місяців проживав знаменитий кінорежисер Сергій Параджанов. То були далекі 1963-1964 роки.
Музей фільму “Тіні забутих предків” відкрили тут 2000 року.
Знімали на натурі майже цілодобово, а в рідкісні вихідні Параджанов зі знімальною групою відвідували справжні весілля та навіть похорони, аби краще вивчити й зобразити життя гуцулів.
«Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності», – ділився потім Сергій Параджанов.
Робота над кінострічкою “Тіні забутих” предків вимагала бути включеним у культуру й побут гуцулів, тому Параджанов вирішив оселитися у звичайній сільській хаті.
Так йому вдалося краще відчути колорит Гуцульщини, дізнатися традиції і насититися силою природи. Ось чому фільм вийшов настільки цікавим.
Гостював тут і оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші.
Музейна експозиція представляє речі, пов’язані з фільмом. А що екскурсію музеєм провадить далека родичка ґаздів та ще й місцевим діалектом, то радимо одразу вмикати відео, бо це варта окремого фільму.
Цікавим експонатом є весільна ґуґля, в якій був одягнений головний герой фільму Іван (Іван Миколайчук).
На стінах висять світлини з фільму. У будинку-музеї є також автентичні гуцульські одяг та предмети побутового вжитку. За окрему плату ви зможете приміряти гуцульський костюм і зробити фотографії.
Весілля Марічки з Іваном знімали у жовтні, а за сюжетом це літо. Актори мало того, що були в легкому одязі, ще й мокли під «дощем» – холодною водою з поливалок. Знімальна група теж роздяглася – на знак солідарності.
Намучилися й з кадрами у церкві. Знімали у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні. Вона була настільки красиво і багато оздоблена, що кіночиновники, які приймали фільм, назвали сцени… релігійною пропагандою. Параджанов змушений був їх перезнімати у бутафорній церкві, яку звели на кіностудії ім. Довженка.
В той час дублювали всі стрічки. Параджанов затято боровся з цим і врешті переконав совєцьких кіночиновників, що дублювання порушить аудіовізуальне сприйняття української поетики.
Перший показ відбувався 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна». На прем’єру зібралися не лише тодішні «зірки» екрану, діячі культури та мистецтва, а й дисиденти.
Подивитися фільм “Тіні забутих предків” можна прямо тут
Прем’єра почалося урочисто: на сцені фільм представили Параджанов, Миколайчук, знімальна група. А потім з глядацької зали піднявся з букетом письменник Іван Дзюба, друг Параджанова, і взяв слово: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді».
І це була правда – жахлива правда того часу. В залі тут же увімкнули сирену, аби заглушити подальший виступ Дзюби. Директор кінотеатру навіть кинувся стягувати його зі сцени.
Сам Параджанов про акцію протесту не знав, Дзюба його не попередив. У залі в цей час піднялися з місць В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус, закликаючи зробити так само усіх незгодних з політикою радянської влади.
Піднялося ще 50-60 людей, а в залі сиділо 800. Адміністрація кінотеатру швидко загасила світло й почала прем’єрний показ.
Того вечора нікого не заарештували. Дзюбу й Чорновола звільнили з роботи, Стуса – вигнали з аспірантури.
Але після скандальної прем’єри Сергію Параджанову більше не дали знімати, а потім заарештували і засудили.
«Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннеса за кількістю міжнародних кінонагород.
Фелліні, Антоніоні, Куросава – видатні режисери того часу виловлювали Параджанову своє захоплення від фільму. Анджей Вайда навіть став перед ним на коліна на знак подяки за шедевр.
Перед вірменином, який зумів зняти досі найкраще кіном про гуцулів стали б і ми.
