Марія Харчій з подругою Ольгою відвідала звільненого з полону Сергія після карантину.
«При зустрічі спершу він обійняв мою подругу, яку добре знає, а потім довго дивився на мене перед тим, як підійти. Обійми були сильними, а сльози важко стримати. Я побачила умови його тимчасового проживання. У кімнаті він із хлопцем з Рівного, з котрим разом були в полоні. Обоє мають проблеми з пам’яттю. Проте полонені один одного самі там підбадьорювали, навіть дбали за пораненого, перев’язували його», — ділиться Марія Харчій.
З дозволу лікаря пішли погуляти містом та посиділи в кафе. Там син трохи поділився пережитим.
«Каже: «Мамо, на мені живого місця немає, жодного цілого ребра». Дуже їх катували, особливо у Росії. Коли чули українські слова, а як дізнались, що з Івано-Франківської області, то тим більше знущались з «бандерівця». Кидали миску з водою, де одна бульба плавала, а вона переверталась і син думав, чи з підлоги їсти. А коли бачили, що не прибрано, то знову били. У баню спеціально приводили швидше, поки там ще мились інші, роздягали й відправляли босих на вулицю, то аж ноги примерзали. Страшно було це все слухати…», — переповідає зі сльозами мати.
Син тепер ходить в окулярах, адже на одне око бачить 50%, на друге — на третину. Також у Сергія проблеми з пам’яттю — під час розмови раптово забував, про що говорили. Два роки воїн провів у Суходільській колонії на Луганщині, а потім перевели у Маріїнськ Кемеровської області РФ. А тиждень перед обміном — ближче до кордону, пишуть Вікна.
«Тоді вони зрозуміли, що, мабуть, будуть міняти, бо тричі на день «відгодовували» буханками хліба, щоб полонені набрали вагу. Зараз на реабілітації хлопці харчуються повноцінно вранці, в обід та вечір. Волонтери привозять багато фруктів та печива. Я приготувала йому з собою вареників з підливкою з білих грибів, м’ясо запекла, фрукти, солодощі та сигарети купила», — ділиться мама звільненого з полону.
За словами пані Марії, тепер щодня по дві години звільненим показують фото зниклих безвісти військових — можливо, хтось їх впізнає. Жінка також з собою привезла дві світлини воїнів, про долю яких хочуть дізнатися рідні.
Щодо публічної зустрічі у Долинській громаді, то Сергій категорично проти. Зараз чоловік потребує спокою та не згадування подій полону.
Історія звільнення Сергія Харчія
Народився 26 червня 1986 року. Жив у селі Оболоння Долинської громади. На сайті Міністерства внутрішніх справ України у розділі «Зниклі громадяни» йдеться про те, що військовослужбовець зник безвісти 28 травня 2022 року поблизу селища Ниркове Сіверськодонецького району Луганської області.
П’ятого лютого 2026 року з російської неволі було визволено 150 військових та 7 цивільних українців. Звільнені військовослужбовці захищали Україну на Луганському, Донецькому, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Сумському, Київському напрямках. 139 звільнених українців перебували у російській неволі з 2022 року.
Наймолодшому Захиснику виповнилося 23 роки. У полон він потрапив у 19-річному віці під час оборони Маріуполя. Російський суд незаконно засудив хлопця до «довічного ув’язнення». Вік найстаршого оборонця — 63 роки. Серед них і наш земляк, житель Калуського району Івано-Франківської області — 39-річний Сергій Харчій.
Воїн двічі був у списках на обмін, але через те, що обмінювали не всю анонсовану кількість, так і не потрапив додому. Влітку 2025 року за посередництва Туреччини мали обміняти 1000 українських полонених, серед котрих і Сергій, але, на жаль, і цього разу на обмін не потрапив, адже був в кінці списку.
