Росія продовжує регулярно обстрілювати Херсон та околиці, не рахуючись із жертвами серед цивільних. Ризикуючи власним життям, волонтери вивозять дітей із найбільш обстрілюваних місць.
До них приєдналася кореспондентка ТСН Наталія Нагорна і розповіла, як все відбувається, передає Правда.іф.
“Це була пропозиція, на яку я відразу погодилась – волонтери зібралися до найбільш обстрілюваних околиць Херсона вивозити дітей. І готові були взяти мене з собою. Ми заїхали поночі в місце, яке має назву “Притулок надії” – це підземний бункер, де нас прихистили до ранку”, – розповідає кореспондентка.
У притулку господарює Павло – він з любов’ю хвалиться кожною дрібницею: і витримає укриття майже все, і Wi-Fi без пароля, і зручності – такі тут не в кожній хаті є: “Це кухня маленька наша, це санвузол: і душ, і туалет”.
Усе розраховане на те, що будь-якої миті тут можуть сховатися місцеві мешканці.
Бункер наповнився волонтерами – зібралася досить різноманітна компанія. Зокрема, Анріс. Він – латиш. Зазвичай з дітьми займається танцями – вчить хіп-хопу.
На стіл накриває Катруся, їй допомагає актор та телеведучий Степан Казарин. Його тут всі називають Степанич.
З місцевих найпершою приходить пані Марія: “Я вже тут 5 місяців ночую”.
Жінка вирішила, що вдень порається навіть під обстрілами, але вночі треба відпочити.
Пані Марія пережила окупацію, тепер обстріли, але тут в підвалі перше про що говорить – це про перемогу: “За Україну ми! Слава Україні, Героям слава”.
У гості заїжджає староста Антонівської громади Сергій Іващенко – в його громаді наразі залишається близько семи тисяч людей, але насамперед він хвилюється про дітей.
“Дітей, на жаль, дуже багато. Може, для когось цифра близько 150 дітей це і небагато, але я рахую, що проживати у такому місті як старостинський Антонівський округ, який щодня обстрілюється і руйнується одним КАБом від 5 до 10 будинків, то я рахую, що це дуже погано, що батьки не розуміють – діти не мають піддаватися такому ризику“, – каже Сергій Іващенко.
Життя Антонівки
Зранку знімальна група ТСН зі старостою Сергієм Іващенком рушає першими – він дуже хоче показати свою Антонівку.
Антонівський старостинський округ пролягає вздовж лінії Дніпра. Будинки поруйновані, але, каже Сергій Іващенко, навіть сенсу ремонтувати нема.
“Зараз недоцільно це робити, в мене є будинки, де по чотири рази прилітало”, – каже староста.
Жаліє тутешню школу: “Наша школа довго трималась, а за останній місяць два прильоти».
Після підриву окупанатми Каховської ГЕС вода затопила вулиці. “Вода була по дах цієї зупинки”, – розповідає він.
Населений пункт Антонівка розташований найближче до лівого берега, прильоти тут постійно.
“Ми сподіваємось на те, що нам пощастить, і ми зможемо проскочити під обстрілами. На вулицях людей обмаль, але навколо одного авто збираються на ранкову каву”, – розповідає Наталія Нагорна.
“Як ви тут виживаєте?” – запитує кореспондентка.
“Потихеньку, звикли вже до обстрілів”, – відповідають місцеві мешканці.
Люди пояснюють – зазвичай ховаються вдома, але зараз мають привезти пенсію.
Волонтери і знімальна група ТСН намагаються знайти першого хлопчика, який поїде з ними. Утім, виявилося, що дитина, котра мала бути за однією адресою, опинилася за іншою.
Забрати дітей
Тим часом у спеціальному місці вже готують до відправлення капсули.
Сергій Іващенко заспокоює – це максимально безпечний транспорт: “Надійна, броньована, достатньо міцна”.
Волонтер Євген рахує, а точніше зважує – скільки малюків зможуть забрати: “1,2,3, але я ж сто кілограм, 45 десь 7-8”.
Волонтери вирішили, що дітям не можна скупчуватися – треба забирати просто з дому
“Настрій гарний, робимо гарну справу і нам її потрібно зробити”, – кажуть вони.
Першим до капсули сідає 13-річний Денис, мама переживає. “Нехай дитина поїде відпочине. Тим більше, що такі обстріли почалися сильні”, – каже жінка.
Дітей всіх заціловують і дають з собою торби з теплими речами: у Карпатах, куди вони їдуть, буде значно прохолодніше, а скільки затримаються в горах – невідомо. Волонтери вмовляють, аби діти побули там якомога довше.
Спочатку у броньованій капсулі збирається семеро дітей, одна мама і вся команда.
Діти пишуть вітання на стінах автобуса тим, хто поїде тут після них. І обіцянку – повернутися.
Також дітей забирають з Херсона, команда чекає в місті під звуки вибухів.
У меншій капсулі вже подружилися Вероніка, Дмитрик, Катруся та Ростик – говорять про господарство та осколки від снарядів. Вони співають “Червону калину”, а десь знову вибухає.
Пізніше стане відомо – в цей момент у Херсоні загинуло двоє людей – вони були братом та сестрою і прибирали біля кав’ярні родичів.
Волонтер Сергій, на псевдо Фартовий – його так прозвали, бо йому щастить виїжджати з-під обстрілів – розказує, що найскладніше це вмовити батьків погодитися і вивезти дітей.
“У Херсоні у нас перебуває більше 5,5 тисяч дітей. На жаль, частина дітей повернулася. Коли стало більш-менш спокійно, частина повернулися, бо не змогли витримати фінансові проблеми”, – розповідає заступник керівника Херсонської міської військової адміністрації Антон Єфанов.
Дорога в гори
Волонтерів чекають діти селища Комишани – там ситуація трохи краща, і їх вивезли звичайним транспортом.
Анжела дивується – невже вона зможе ходити у звичайну школу і дружити з дітьми.
“В нашу школу два рази прилетіло, там, де мій клас в сусідній клас і трошки ближче”, – розповідає дівчинка.
На всіх вже чекає великий автобус.
Дорогою команда забирає найменшого учасника експедиції – це хлопчик, йому півтора року, він виїжджає з мамою.
По дорозі видно, як горить поле після потужного вибуху.
“Наш автобус дуже поспішає – о другій дня в Одесі на дітей чекає поїзд, в останній момент вдалося домовитися про окремий вагон. Але ж в самій Одесі страшні затори. Нас зустрічають машини супроводу і ведуть – без них ми б точно не встигли. На пероні доводиться бігти – до відправлення поїзду не так багато часу, а вагон в самому кінці поїзда. Вдалося потрапити до поїзда за 10-15 хвилин до його відправлення, але головне, що всі ці діти тепер будуть у безпеці. Заради них відправку поїзда на кілька хвилин затримують, вони їдуть, а ми щасливі», – розповідає Наталія Нагорна.
Безпечне місце
Попереду більш як 17 годин дороги. О пів на сьому ранку херсонські діти вивантажуються в Яремчі – їх вже зустрічає кореспондентка ТСН з Івано-Франківська Алла Пасс. Діти веселі, сміються і зізнаються – геть не виспалися, бо побилися об заклад.
Попереду в них пригоди, в яких, ми сподіваємось не буде війни. А будуть школа, друзі, розваги. Але колись ми обов’язково знову зустрінемося у вільній українській Антонівці та Херсоні.
