Після смерті пілота Степана Тарабалки у російсько-українській війні його мати Наталія почала волонтерити. Гроші, які отримала від держави за загибель сина, жінка віддала на купівлю автомобіля для військових. Зараз збирає допомогу для ЗСУ та працює над створенням оздоровчого центру для українських бійців.
Спогадами про сина та що надихнуло її зайнятися волонтерством Наталія Тарабалка поділилася з кореспонденткою Суспільного.
Стати пілотом було мрією Степана Тарабалки, каже його мама Наталія. До своєї мети хлопець йшов поступово: спочатку закінчив Прикарпатський військово-спортивний ліцей, пізніше — Харківський національний університет Повітряних сил.
“Я написала вірш. Перший рядочок: “Ти вирішив Героєм стати, а маму спитати?” — читає Наталія.
Степан Тарабалка загинув у 29 років, десять із них пілот провів у польотах.
“Коли ми розмовляли, він ділився: “Настільки там, мамо, красиво, настільки відчуваєш простір, цю висоту, просто там відчуваєш себе, як вдома”. Я спілкувалася з людьми тепер у частині. Там кажуть, що він настільки те все детально робив — підготовку до польотів, потім — розбір польотів. Він докладно намагався кожну дрібницю розібрати”, — говорить Наталія Тарабалка.4
Після початку повномасштабної війни мама із сином спілкувалися рідко. Наталія Тарабалка каже, усе — через зайнятість Степана. Найбільше їй запам’яталася розмова із сином по відеозв’язку через тиждень після вторгнення РФ в Україну.
“Знаєте, мені не треба було слів. І йому не треба було слів. Він просто подивився на мене, я подивилася на нього і в очах побачила цей відблиск війни, це жахіття, яке відображали його очі. Я вже не питала, ні як, ні що. Я розуміла, наскільки все серйозно…”, — пригадує жінка.
Степан Тарабалка загинув у повітряному бою з окупантами 13 березня. Спочатку у ЗМІ його називали “Привидом Києва”. Однак 30 квітня Командування Повітряних сил ЗСУ на своїй Facebook-сторінці повідомило, що “Привид Києва” — збірний образ пілотів 40 бригади тактичної авіації Повітряних сил.
Зараз Наталія Тарабалка займається волонтерством — збирає запити від військових, а потім з іншими місцевими жителями формують для них допомогу.
“Те, що я зараз роблю, дає мені шанс та можливість далі жити, відчувати себе потрібною. І якщо так склалося, то хочеться бути потрібною для інших дітей, синів, батьків. Ти займаєшся тими речами, якими маєш займатися. Це, з одного боку, надихає, з іншого — ти сам проходиш якийсь такий період, що ти — не один, є багато однодумців, які підтримують та розділяють твій біль”, — ділиться Наталія Тарабалка.
Виконувач обов’язків керівника “Народної самооборони Коломийщини” Юрій Долинський возить гуманітарну допомогу на передову. З його слів, із Наталею познайомився тоді, коли жінка принесла гроші для купівлі автомобіля для військових. Він не знав, що вона — мама загиблого пілота, а гроші, які жертвує, — виплати з держбюджету за смерть сина.
“Наталія — дуже сильна та міцна жінка, яка допомагає і віддає все. Коли я їй сказав, що потрібно багато грошей і, може, не варто, вона відповіла: “Я втратила все, що мала найдорожче”, — розповідає Юрій Долинський.
Зараз Наталія Тарабалка також займається створенням на Коломийщині центру оздоровлення для військових та їхніх сімей.
“Зараз я багато спілкуюся з хлопцями, які ще у 2015 році воювали. І наскільки їм важко адаптуватися було у цьому середовищі, бо там — війна, а тут — мир. І цей перехід на підсвідомому рівні, на рівні душі — настільки важкий без підтримки, що людина в собі замикається”, — говорить жінка.
За словами Наталії, вона вже знайшла приміщення для центру в одній із громад Коломийського району та розробляє концепцію закладу.
