38-річний Андрій Іванюк родом з Івано-Франківщини. Ще до війни Андрій був тренером з бразильського джиу-джитсу. Перший раз пішов воювати у 2015 році. А вдруге – з самого початку повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року.
Минулої осені у Гуляйполі внаслідок попадання міни в окоп він мало не залишився без ніг.
Про це пише “Галка” з посиланням на Міністерство охорони здоровʼя України.
«Міна прилетіла нам в окоп. Нас було двоє. Я вижив, а командир залишився там…» – розповідає чоловік.
Близько трьох днів військовий лікувався у Запоріжжі, але місцеві лікарі були не готові братися за такий складний випадок. Допомогти чоловіку зумів молодий лікар у Черкасах.
У Черкасах у лікарні поранений пролежав півтора місяця, весь час його підтримувала дружина Тетяна. Андрій вважає, що йому пощастило, адже стан був надважкий: ліва стопа пробита осколком наскрізь, відкритий перелом правої гомілки, розбите ліве коліно.
Про лікаря говорить із захватом: «Рік оперує всього-на-всього, молодий чоловік, і він мене врятував! Зробив дві операції, повторну через день. Тривали вони по шість годин, перша – навіть більше. Після цього прийняли рішення: не ампутувати – будемо боротися! Дев’ять операцій по чистці було тільки. По дві на тиждень».
Далі були довгі тижні лікування та щоденні болісні процедури. Він зізнається, що як тільки чув, що їде «возик» з перев’язкою, вже настрій падав, не хотілося нічого. Але розпачу не було, був тільки біль.
«Моменти розпачу не дозволили б дійти туди, куди ми вже дійшли», – аргументує військовий.
Дружина Андрія каже, що українські медики – надзвичайні професіонали, адже вони вчаться дуже швидко та справді допомагають. Вона розповідає, що за весь час не виникало жодних проблем із лікуванням.
«За весь час лікування ми не стикалися з жодними грошовими питаннями: заплатити за операцію, імплант чи ще щось. Такого не було. Абсолютно! – запевняє Тетяна. – Хоча у нас було, якщо не помиляюся, 14 операцій і 12 вливань крові. Але фінансово нас це не стосувалося… Єдине, що нас стосувалося – це знеболення. Це була проблема. Коли ми приїхали з Черкас, ми були на морфіні. Болі були неймовірні: ні сну, ні життя».
Андрій лікується вже понад дев’ять місяців, з 15 жовтня. Перші чотири місяці взагалі лежав, тільки іноді підіймав корпус. Захисник пройшов через півтора десятка оперативних втручань та зараз проходить реабілітацію в одному з медзакладів Івано-Франківщини. Він активно займається з фізичним терапевтом та розробляє м’язи.
Лікарі зазначають, що прогрес в реабілітації Андрія – колосальний. Завдяки бажанню та волі за останні три місяці боєць швидко відновився та може переносити більше фізичних навантажень, ніж до цього. На початку лікування він пересувався виключно на милицях, а зараз вже на підлокітних милицях та може самостійно рухатися і спускатися по сходах.
Права нога захисника ще до кінця не зажила, кістка має зростися, тому на повноцінну реабілітацію ще потрібен певний час.
Однак вже зараз Андрій говорить про повернення у стрій: «Стану на ноги, Бог поможе, закінчу курси офіцерські – і назад в армію. Бо не підемо ми туди воювати, вони прийдуть сюди. А що вони можуть – ми вже бачили там…»
Своє рішення чоловік пояснює тим, що чотири роки навчався у військовому ліцеї, півтора року був на строковій службі в Криму, а відтак двічі воював.
