Оксана з чоловіком та десятьма прийомними дітьми до повномасштабної війни жила у селі на Харківщині. Упродовж останніх двох місяців родина ховалася від обстрілів у підвалі свого будинку. Зараз жінка з дітьми знайшла прихисток в Івано-Франківську.
Про те, як вдалося врятуватися та виїхати у безпечне місце, Оксана розповіла кореспондентці Суспільного
“Ми сиділи, було страшно. Думали, що стане краще, але краще не ставало. У нас — багато діточок, тому ми вирішили виїхати”, — розповідає Оксана.
У селі на Харківщині, яке розташоване за 20 км від кордону з Росією, жінка із десятьма дітьми жила до квітня. Від обстрілів російської армії вони ховалися у підвалі свого будинку.
“З 24 лютого у нас не було світла. Але ми знайшли вихід — запустили міністанцію. Все було гарно, лише б не стріляли. Нам і в город “прилітало”, вікна в домі повибивало. Та це — не головне. Дітям було вже незручно. Ми кожного дня, коли ставало трохи тихіше, думали, що вже все закінчилося”, — каже Оксана.
Подружжя намагалося пояснити дітям те, що відбувається навколо.
“Малим діткам ми казали, що це — салют. Старші діти розуміли, що зараз немає салютів, ми все бачили. Там і в будинки влучали на наших очах. Було дуже страшно. Танки й інша військова техніка йшли через наше село”, — розповідає переселенка.
Під час одного з обстрілів у будинок на сусідній вулиці влучив снаряд. Тоді сім’я вирішила виїжджати. Спочатку волонтери допомогли Оксані та молодшим дітям переїхати до Дніпра. А її чоловік зі старшим сином залишилися доглядати будинок, адже у той час в селі почали з’являтися мародери.
“Виїжджали під обстрілами. У нас о 6:00 закінчується комендантська година. І таки о 6:00 нас посадили в автобуси. Вивозили волонтери, бо самі б не доїхали, адже всюди встановлені блокпости, — каже жінка. — Ця дорога далася нам складно. Всім діткам і погано було, і стояли багато, об’їжджали”.
До Івано-Франківська Оксана з дітьми приїхали три тижні тому. Зараз родина мешкає в одному із монастирів.
“Тут — чудово. Але вдома — краще. Там — друзі, усе наше рідне, там ми народилися. Там є все, що нам важливе”, — сказала переселенка Валерія.
Минулого тижня рідне село покинули й чоловік із сином. Оксана каже, що залишатися там стало небезпечно.
“Є ще загрози обстрілів, ще багато в село “прилітає”. Наші військові працюють і, думаю, що скоро ми будемо вдома. Ми хочемо додому, але ще чекаємо”, — додала Оксана.
