Газета «Західний кур’єр» започатковує позитивну рубрику «Історії, які надихають».
Сьогодні героїнею рубрики стала матуся з Івано-Франківська Ольга Мачкур, на долю якої випало нелегке випробування. Уже вісімнадцять років ця тендітна і надзвичайно позитивна жінка бореться з невиліковною хворобою сина Мішаньки (саме так ніжно називає його матуся) – гідроцефалією (інша назва – водянка головного мозку). Та, незважаючи на складні життєві обставини, матуся з сином не опускають руки і започаткували невеличку власну справу – виготовляють смачну випічку на продаж. Мабуть, багато хто з вас бачив пані Ольгу з сином на інвалідному візку на франківській «стометрівці», багато хто вже спробував їхні «Солодкі капризи від Мішаньки», пише Західний кур’єр.
Бізнес-ідею придумав Мішанька
Борошно, яйця, цукор, масло… Рецепт її печива невибагливий, але особливий. Відрізняється від усіх інших він наявністю трьох компонентів, яких не знайдеш на жодній полиці магазину. Це – безмежна материнська любов, надія на одужання сина та невпинна боротьба за те, щоб її кровиночка була щасливою.
Квартира Мачкурів вже зранку оповита смачним запахом свіжоспеченої випічки. З кухні долинає приємна музика. У духовці допікається чергова порція пряників, на столі остигають вже спечені смаколики, пані Ольга заклопотано чарує над їхнім оздобленням. За цим процесом зацікавлено спостерігає в інвалідному візку Мішанька.
43-річна Ольга за професією бухгалтер-економіст. Проте за спеціальністю жінка ніколи не працювала.
«Після закінчення інституту я народила своїх двійняток – Мішаньку та Анастасію, які були недоношеними. Вже при народженні сину поставили сумний діагноз – гідроцефалія з усіма її симптомами: свастика ніг і рук, проблеми із зором, порушення мови. До двох років син не міг навіть тримати самостійно голову. Десь у три рочки він почав вставати на ніжки, але через укороченість однієї ніжки зробити це самостійно не міг. Від народження я поряд із дітьми, адже син потребує постійного догляду», – розповідає жінка.
Проте у дев’ять років у Михайлика трапився інсульт. Довелось їхати до Києва, чергова операція, тривала реабілітація…
«Мені навіть страшно згадувати цей період… Дитину постійно вночі судомило. Зараз вже нічних судом ніби немає, проте коли він починає переживати якусь емоцію, то у нього тремтять ноги», – ділиться своїм болем матуся.
«Я і Мішанька постійно разом. Син спонукає мене до роботи. І саме ідея з домашньою випічкою була синова. Я пробувала випікати різні смаколики вдома, коли Мішанька запропонував пригощати ними людей на вулиці. Коли б ми пішли просто пригощати перехожих печивом, нас могли б не зрозуміти. Тоді ми спробували їх продавати за символічну ціну, щоб хоч повернути собівартість продуктів», – додає Ольга.
Так сім’я отримала хоч і невеликий, проте такий необхідний додатковий дохід. Підгузки, засоби гігієни, харчування, одяг, комунальні послуги… Прожити на одну пенсію Михайлика просто нереально.
«Батько Сергій змушений їздити на заробітки за кордон. Вдома буває дуже рідко. Тому весь догляд за сином на мені. Дехто співчуває мені, говорять, щоб я пожаліла себе. Та я не маю права на це, мені треба допомагати дитині», – говорить пані Ольга.
Адже навіть елементарне – вийти з сином на прогулянку – часто стає проблемою. Проживають Мачкури на другому поверсі, пандуса у домі немає, а з’їхати з другого поверху по сходах візком, який важить 75 кілограмів, одній матусі не під силу. Коли вдома дочка Анастасія, то вона допомагає, часто жінка просить про допомогу сусідів чи працівників Муніципальної служби.
Не опускати руки і рухатись уперед
«Ідуть на роботу» (а саме так називає Мішанька вихід на продажі солодощів) мати з сином на дві-три години по обіді. Переважно стоять зі столиком на «стометрівці». Таким чином вони «вбивають двох зайців одним пострілом»: це і прогулянка для сина, можливість подихати свіжим повітрям та побути серед людей і спосіб поповнити сімейний бюджет.
«Навіть дістатись до нашої «точки» дуже важко. Важкий візок, столик і сумка з випічкою. Інколи трапляються люди, які навіть засуджують мене, нібито я використовую дитину-інваліда для заробляння грошей. Та іти на продажі сама не можу, адже немає з ким залишати Мішаньку. Та й він сам дуже хоче бути корисним, навіть коли я втомлена чи без настрою, кличе «іти на роботу», – додає пані Ольга.
Для випічки пані Ольга використовує лише натуральні продукти. Цікаві та оригінальні рецепти вишукує в Інтернеті, додаючи до них власні ідеї. Та найголовнішою для неї є реакція людей – що кому подобається. Великою популярністю користуються морквяні кекси, шоколадне печиво з горіхами, кокосові та кунжутові солодощі.
Якщо печиво та кекси обирають дорослі, то для діток пані Ольга випікає цікаві пряники у вигляді казкових звіряток. Ціна на випічку невисока – кексики по 12 гривень, пряники – по 20.
А ще «Солодкі капризи від Мішаньки» направду дуже смачні. Переконалась особисто, і дітки мої «злопали» пряники за обидві щоки. Ольга не нарікає на життя і не жаліється. Спілкуючись із нею, щиро дивуєшся її позитивному настрою, бадьорості та насназі.
«У кожної людини трапляються моменти, коли все йде не так і хочеться все кинути. Але важливо навчитися бачити у всьому шанс, можливість і рухатися вперед. Ніколи не опускайте руки! А коли вам здається, що ви зайшли у глухий кут, просто «включайте» п’яту передачу і додайте швидкості», – радить пані Ольга.
