Прикарпатські медики вкотре підтверджують, що постійно вдосконалюються і обирають для цього найкращі клініки світу.
Зокрема, доцент кафедри дитячих хвороб післядипломної освіти ІФНМУ, лікар-педіатр, дитячий імунолог-алерголог ЛДЦ «Мед-Атлант» Віра Сем’янчук пройшла тижневе стажування в Galilee Medical Center, Ізраїль.
Про досвід роботи пліч-о-пліч з ізраїльськими колегами, знайомство з їх підходом до діагностики, ведення пацієнтів та медицину в Україні, лікар розповіла в інтерв’ю для Правди.іф.
- Віро Богданівно, ви нещодавно приїхали з Ізраїлю, це перше ваше стажування?
Такого плану – вперше. Раніше я вже була на стажуваннях у клініках Франції та Фінляндії. Там ознайомлення з клініками було більш поверхневе.
- Розкажіть детальніше, що ви там робили?
В Ізраїлі в мене була можливість не просто оглянути зі сторони роботу клініки чи ознайомитися з системою охорони здоров’я. Я мала можливість працювати у різних відділеннях разом з лікарями, надавати допомогу та виконувати певні маніпуляції. Я завжди працювала поряд з лікарем, і кожного дня це міг бути інший працівник. Вони допускали до своєї роботи, якщо звісно на це погоджувалися батьки. Такий підхід дає можливість подивитися на роботу лікаря зсередини, від початку поступлення пацієнта на приймальний покій до моменту виписки з стаціонару, тактику його обстеження, збору аналізів, проведення інструментальних методів та лікування.
- Чи не було складно?
Була проблема із незнанням євриту. Чимало тамтешніх лікарів родом з України та Росії і вони чудово розуміють російську мову. Всі решту лікарі розмовляють гарно англійською, але пацієнти – ні. Проте, мовний бар’єр іноземні колеги допомагали подолати – вони люб’язно все пояснювали. До речі, всі лікарі досить привітні та радо ділилися своїм досвідом. І це не лише у тому відділені де я працювала, колеги, які їхали зі мною також це відзначали.
- Знаю, що підходи до лікування за кордоном суттєво відрізняються від лікування в Україні. Розкажіть, як там це відбувається?
Саме так, в Ізраїлі притримуються протоколів лікування і є суттєві відмінності щодо перебування дітей у госпіталі. Наприклад, на приймальному відділенні дитина може знаходитись до 6 годин, впродовж цього часу їй мають або надати допомогу і відпустити додому, або скерувати в стаціонар, реанімацію чи операційну. Взагалі на приймальному покої виконується дуже велика кількість маніпуляцій, які не роблять в Україні. Там виконують необхідну допомогу, щоб стан дитини перевести з критичного до стабільного, відбуваються усі реанімаційні заходи, інкубація, введення наркозу, переливання крові тощо. Тільки коли стан дитини стабілізований її переводять в інше відділення. Лікарі на приймальному покої дуже добре обізнані з навиками надання невідкладної допомоги, приблизно так як лікарі-реаніматологи у нас. В Ізраїлі всі стандарти лікування єдині і лікарі дотримуються американських протоколів. Тобто мінімізується обсяг зайвих обстежень і ліків. Незалежно який лікар оглядає пацієнта, він завжди дасть приблизно таку саму схему лікування, як інший медик. Хочу відмітити високу колегіальність між лікарями. Вони підтримують один одного і всебічно допомагають. Пацієнти також досить стримано і з повагою відносяться до всіх маніпуляцій лікаря. Окрім того, лікарі з боку держави захищені відповідними законами.
- Що вас, як лікаря найбільше вразило?
З американськими протоколами лікування теоретично ознайомлена була давно і часто застосовую їх у своїй практиці, але однозначно вразив підхід до будь-яких маніпуляцій та до режиму роботи. Тут дуже важливо забезпечити надання безболісних маніпуляцій для дитини. Коли пацієнт поступає на приймальний покій, то медсестра визначає стан дитини, щоб знати скільки часу вона може очікувати. Бо іноді це може тривати декілька годин, а є діти яким потрібно негайно надати допомогу. Якщо потрібно взяти кров з вени, то на руку дитині наносять знеболюючий крем. Якщо є поріз чи рана – накладають спеціальні знеболюючі гелі на ту ділянку. У відділенні постійно ходить аніматор, який розважає діток. Навіть в реанімаційній кімнаті, перед тим як дитина увійде в наркоз її розважає аніматор. Батьки присутні практично на усіх маніпуляціях. Тільки коли надають невідкладну реанімаційну допомогу вони виходять. В лікарнях немає бахіл та ідеальної стерильності. Там всюди є дезінфікуючі засоби, якими лікарі обробляють руки, але це не настільки фанатично, як в Україні. Тільки в хірургічному відділенні медики повністю переодягаються, а лікарі на приймальному покої та в стаціонарі ходять у звичному одязі і зверху одягають халат. Робота лікаря зазвичай має розмірений темп та час для обіду та професійного удосконалення. Всебічно лікарю допомагають лікарі інтерни та дежуранти (лікарі до 5 років стажу) та медсестри, які виконують не малий відсоток роботи. Полегшує суттєво роботу якісне обладнання. Всі результати аналізів можна отримати до години. Чи це загальний аналіз крові,чи біохімічний чи ліквор. Аналізи, які беруться в дитини поступають в контейнер, який спеціальним методом «затягується» в лабораторію. Тобто аналізи ніхто нікуди не носить. Вся система є комп’ютеризованою, лікар відкриває картку пацієнта і відразу бачить призначення попереднього лікаря, які були зроблені аналізи, УЗД чи рентген. Тобто лікар з будь-якої точки має доступ до історії пацієнта і може скорегувати лікування. Ліки видаються тільки по рецептах. Наприклад, антибіотики, ліки для дітей з бронхіальною астмою чи якісь інші серйозні препарати видаються по рецептах. Без рецепта можна купити жарознижуючі препарати, льодяники, спрей від носа та рослинний сироп від кашлю. До речі, відхаркувальні препарати від кашлю виписуються дітям дуже рідко і тільки якщо їм минуло 4 роки. Антибіотики також призначаються вкрай рідко. Діти, які вакциновані від пневмокока та гемофільної інфекції при вірусній інфекції з високою температурою можуть перебувати без антибіотиків до 7 днів. А не вакциновані – антибіотики отримують аж на 5-й день, при умові що нема покращення стану здоров’я. В Ізраїлі дитина може перебувати в стаціонарі від 3до 5днів. Їй надається основна невідкладна допомога, і дуже рідко це інфузійна терапія у вигляді крапельниць. Вона переважно показана дітям які мають кишкові інфекції, виражене зневоднення, та тим які отримують антибіотикотерапію внутрішньовенно.
- Ви говорите про речі, які дивують нас, українських батьків. Хочеться щоб в Україні теж були аніматори в лікарнях та медики призначали мінімум ліків. Але, на жаль, нове впроваджується довго і важко. На вашу думку, чому так?
Тривалий час у нас працювала пострадянська система охорони здоров’я, скажу більше – вона й зараз триває. Підходи до лікування (протоколи) вже написані давно і по багатьох патологіях не оновлені. Не завжди оновлені протоколи відповідають міжнародним стандартам лікування.
Наприклад, у світі при лікуванні ГРВІ давно не використовують противірусні та імуномодулятори. В Україні це широко запроваджувалося тому, що є дуже багато препаратів російського виробництва, які впроваджувалися на нашу територію, оскільки служби контролю якості ліків в Європі та Америці забороняли їх до використання. Тому розповсюджувалися на території колишнього Радянського Союзу. Хоча створюються передумови використання міжнародних протоколів лікування в Україні, але цей процес йде повільно через внутрішні бар’єри і страхи лікарів та батьків лікуватись по-іншому.
Але однозначно можу сказати, що наші лікарі дуже хороші спеціалісти. І вони не маючи оснащення, іноді якісної лабораторної та інструментальної діагностики, які б допомогли при обстеженні пацієнта, все ж таки «витягують» дітей з важких станів, лікують і надають допомогу професійно. Якщо б вони мали це оснащення і ці можливості, я думаю, що вони могли б навіть перевищити іноземних колег в деяких галузях. Але з року в рік їх навчали іншій системі і іншим методам, і вони звикли так лікувати. Коли я працювала по колишніх рекомендаціях, мені теж було важко переламати себе і спробувати лікувати по-новому, застосовуючи доказову медицину. Але я наважилася і зрозуміла, що це дієво. Будучи на стажуванні переконалася, що методи по яких лікують за кордоном дають можливість вилікувати дитину мінімізуючи обстеження та кількість препаратів. Я розумію, що доказова медицина, яку ми впроваджуємо в Україні, має свій сенс і вона потрібна, бо надмірне використання антибіотиків та різних препаратів негативно впливає на розвиток дитячого організму. Важливо доносити цю інформацію до лікарів та пацієнтів.
- А як батьки ставляться до таких нововведень?
По-різному. Більшість пацієнтів, які тривалий час в мене лікуються – знають, що я використовую мінімум медикаментів, хоча спочатку ставилися до цього насторожено. Натомість батьки, у яких тільки народилася дитина і вони нічого не знали щодо методів лікування – довіряють мені і не дивуються. А є батьки, які шукають лікаря котрий буде призначати більше ліків і це їх вибір.
Наші батьки більш тривожні, ніж за кордоном. В європейських країнах часто проводяться різноманітні тренінги як надавати першу допомогу і тому вони більше обізнані.
- Чи плануєте і надалі їздити за кордон?
Впродовж останніх років я часто перебуваю за кордоном на міжнародних конференціях і ділюся досвідом з колегами. Завжди стараюся щось нове почерпнути, оскільки медицина рухається вперед і щороку є певні нюанси. Вважаю, щоб лікар був у курсі всіх цих новин повинен їздити на такі заходи або читати англомовні оновлені рекомендації, вдосконалюватися та знаходити для цього час і можливості.
