Піца Маргарита: Кулінарний міф монарха?
Триколор піци “Маргарита”: малиновий від томатів, алебастровий від моцарели, зелений від базиліка.
Піцу “Маргарита”, яку хвалять за її невибагливість, оточує всесвітнє обожнювання. Легенда стверджує, що цю страву охрестили на честь італійської королеви. Однак знавець з Інституту Умбри в Перуджі ставить під сумнів походження назви.
У 1889 році, незважаючи на об’єднання з Північною Італією в 1861 році, Південь прагнув автономії. Щоб задобрити своїх південних підданих, король і королева Італії вирушили до Неаполя, який колись був столицею Королівства Півдня.
Італійська королева та її зв’язок з улюбленою піцою
Розповідають, що під час перебування в неаполітанському палаці Каподімонте здоров’я королеви погіршилося через вишукані французькі страви, які зазвичай подавали європейським королівським особам. Тому вона покликала відомого неаполітанського шеф-кухаря Раффаеле Еспозіто, щоб той приготував три піци на королівській камбузі.
Не люблячи піцу “Маринара” через вміст часнику, а піцу “Неаполі” через анчоуси, Еспозіто прикрасив тріо пирогів лише томатним соусом, моцарелою та базиліком. Своє творіння він назвав “Маргарита” на честь королеви, яка була настільки закохана в страву, що наполягла на тому, щоб він прикрасив свій заклад королівським гербом – “Піцерія Бранді”. Пізніше королева Маргарита навіть написала Еспозіто подячну записку, яка досі висить у “Піцерії Бранді” і передається з покоління в покоління.
Італійський прапор на піці
Заінтриговані цією легендою, журналісти BBC News заглибилися в неаполітанські архіви. Їхні підозри спершу викликала випадкова кольорова гама піци: червоний від помідорів, білий від моцарели і зелений від базиліка – точний збіг з італійським прапором.
Неаполітанські архіви виявили, що Раффаеле Еспозіто дійсно отримав дозвіл на використання королівського герба, але в 1871 році, а не в 1889 році, коли королева Маргарита нібито обідала піцою з патріотичним забарвленням. Крім того, записи вказують на те, що Еспозіто володів не піцерією, а виноробнею.
В анналах також згадується Еспозіто в 1883 році як чоловік Марії Джованни Бранді, доньки відомого піццайоло. Цей Еспозіто відкрив “Піцерію італійської королеви”, що відбулося за шість років до королівського візиту до Неаполя.
Однак, за словами історика Антоніо Маттоцці, архіви свідчать, що “Піцерія Королеви Італії” перетворилася на “Піцерію Бранді” після того, як зять Раффаеле Еспозіто придбав заклад.
Піца Маргарита
Упродовж багатьох років меценати змінювали один одного, особливо на початку 1930-х років, після Першої світової війни та економічного спаду.
Маттоцці припускає, що в 1930-х роках брати і сестри Бранді, через кілька поколінь, зібралися одного вечора, щоб оживити свій бізнес, надавши йому королівської аури. Скориставшись чутками часів королів Бурбонів про королівських осіб, які смакували піцу, вони вирішили підтвердити цю легенду.
Розкриття таємниці королівської піци
“Бранді придбав у місцевій крамниці пергамент, який тоді був звичайною справою, і написав подячну записку”, – розповідає Антоніо Маттоцці. Він визнає, що брати володіли достатньою історичною кмітливістю, щоб приблизно відтворити хронологію подій.
Однак сам “доказ” автентичності викриває фальсифікацію.
Лист-подяка від королеви Маргарити, нібито написаний у 1889 році, насправді був задуманий у 1930-х роках, як свідчить його початок: “Шановний синьйоре Раффаеле Еспозіто Бранді”.
За італійською традицією, чоловіки не беруть прізвище дружини, що робить включення “Бранді” невідповідністю, яка обґрунтовує підробку.
Таким чином, чарівна історія про королівське походження піци “Маргарита” розплутується, розкриваючи хитрий хід власників піцерії “Бранді”, щоб надати своєму закладу атмосфери благородства. Незважаючи на сумніви щодо легенди, піца “Маргарита” залишається незмінним символом італійської кулінарної гордості та міжнародним фаворитом, що підкорює смаки мільйонів людей по всьому світу. Потрійне кольорове вшанування італійського прапора, випадкове чи навмисне, лише додає їй шарму та привабливості, забезпечуючи піці “Маргарита” місце в анналах гастрономічної історії.
