Зимові морози — випробування не лише для людей, а й для тисяч безпритульних тварин. У той час, коли температура опускається нижче нуля, а сніг і вітер не залишають шансів на виживання, у Франківську з’явилася ініціатива, яка швидко переросла з особистого пориву в справжній волонтерський рух.
Інна Остафіль разом із командою однодумців щодня їздить містом, аби нагодувати бездомних собак і котів. Про те, як усе почалося, чому тепла каша важливіша за сухий корм і що насправді означає людяність — Інна розповіла журналістам «МІСТО».
«Я просто запитала себе: чому я не можу так само?»
Поштовхом до дії стало звичайне відео в соцмережах.
«Я чисто випадково побачила в інтернеті відео, де двоє чоловіків їздили машиною і годували тварин. Воно мене дуже надихнуло. І я просто запитала себе: чому я не можу так само?» — згадує Інна.
Жінка написала допис у соцмережах, запропонувала зварити кашу з м’ясом і запросила всіх охочих долучитися. Уже наступного дня разом із кількома дівчатами вони поїхали годувати собак. Так і стартувала ініціатива, яка нині охоплює різні райони міста.
Практично щодня — по кілька годин у дорозі
Активна фаза волонтерства розпочалася зовсім недавно — лише минулого тижня. Та графік уже максимально насичений.
«Ми практично кожного дня їздимо годувати тварин. Якщо я не можу — дівчата збираються самі. Хтось їде машиною, хтось просто обходить свій район», — каже Інна.
Виїзди тривають по 4–5 годин. Волонтери працюють переважно на околицях Франківська — біля промислових зон, складів, гаражів, на Каскаді, у Вовчинці, поблизу Велеса. Інколи — просто зупиняються на дорозі, коли бачать голодну тварину.
«Люди поділилися на дві категорії»
Реакція містян — різна, але здебільшого позитивна.
«Одні в захваті від того, що ми робимо. Інші дивляться з подивом, бо, на жаль, у нас це досі не є буденні речі», — зазначає волонтерка.
У соцмережах — сотні коментарів зі словами підтримки. Люди пропонують допомогу, дякують, переказують кошти. Долучаються навіть ті, хто раніше ніколи не мав справи з волонтерством.
Скільки коштує одна поїздка і як допомагають небайдужі
Один виїзд обходиться приблизно у 1,5 тисячі гривень — з урахуванням пального та корму. Частину витрат волонтери покривають власним коштом, частину — завдяки донатам.
«Я створила банку в Monobank, бо люди самі почали пропонувати фінансову допомогу. За два дні ми зібрали майже 4 тисячі гривень», — розповідає Інна.
Зараз до ініціативи стабільно долучаються близько десяти дівчат. Загалом у Telegram-групі — понад 15 учасниць. Чоловіки, за словами Інни, частіше допомагають фінансово.
Чому не сухий корм: що їдять тварини взимку
З часом волонтери помітили: у холод собаки відмовляються від сухого корму.
«Вони хочуть теплого. Я варю гречану, перлову, рисову кашу на м’ясному бульйоні, додаю олію, курячі шлуночки, серця, шийки. Це безпечно і поживно», — пояснює Інна.
Окрім їжі, тваринам привозять теплу воду, а за можливості — пледики та лежанки. Щоправда, інколи їх прибирають або викидають, сприймаючи за сміття.
Про жорстокість, страх і відповідальність
Інна з болем говорить про випадки отруєння собак, які періодично фіксують у місті.
«Це жахливо. Це наслідок людської жорстокості й відсутності співчуття», — каже вона.
За весь час годування волонтери не зустрічали агресивних тварин. Більшість — або дружелюбні, або налякані.
«Агресія — це завжди наслідок людської поведінки», — переконана Інна.
Водночас вона наголошує: допомагаючи, важливо пам’ятати про власну безпеку, оцінювати стан тварини, дотримуватися гігієни.
Маленькі кроки до великої справи
Інна — мама двох дітей, власниця дитячо-ігрової кімнати, людина, для якої любов до тварин — частина життя.
«Я з дитинства росла з собаками. І зараз так само привчаю своїх дітей — любити, бути обережними й відповідальними», — ділиться вона.
У майбутньому волонтери планують не зупинятися після зими та, можливо, створити невелику організацію допомоги безпритульним тваринам.
«Добро — це те, що тримає нас на плаву»
Наприкінці розмови Інна поділилася словами, які, здається, найточніше описують суть її ініціативи:
«Ви знаєте, мені здається, що посеред цього вічного хаосу люди мають мати краплинку надію і краплинку віри в то, що добро є навколо нас. І насправді добро, воно живе в кожній людині. Просто кожен повинен сам зрозуміти, куди правильно його спрямувати, і чи спрямовувати його взагалі».
І, можливо, саме з таких маленьких, теплих вчинків — як тарілка каші для голодного собаки — і починається велике людське добро.
