Мольфар Нечай: «На українському народові лежить родова карма»

Сьогодні, 24 лютого, прикарпатському мольфару, уродженцю с. Верхній Ясенів Верховинського району Михайлу Нечаю виповнюється 90 років. Михайло Михайлович загинув у 2011 році. Пропонуємо читачам Правда.іф інтерв’ю з мольфаром, записане у листопаді 2008 року.

– Пане Михайле, яку допомогу Ви надаєте людям?

– Я так жив, що у мене радості не було від народження і до сьогоднішнього дня. Я не маю поняття, що таке радість, бо її віддаю людям: сім’ї з’єдную, якщо чоловік залишив жінку, або навпаки жінка чоловіка, алкоголікам допомагаю, аби прожили вік і перестали пити, наркоманам, аби в них не руйнувалися клітини мозку від наркотиків. Допомагаю на державній посаді опинитися людині і якщо ви простий спеціаліст, можу зробити вас начальником відділення. У мене слово сильніше кулі, бо слово було у Бога і Бог було слово і Господь сотворив із слова Всесвіт. Словом можна людину вбити, поранити, оздоровити і підняти на висоту його посади. Слово – це найсильніша зброя світу.

– Чи багато таких знахарів як Ви живе в Україні?

– Я зараз єдиний в Україні залишився – син знахарів, шаманів, мольфарів. Моя кров з Запорозької Січі з Хортиці. Мій пращур був брацлавським полковником – Данило Нечай. Їх було три величні постаті: Данило Нечай, Сірко і Байда Вишневецький. Моє прізвище звучить високо, бо я – з козацького роду. А сам народився на Гуцульщині у Карпатах.

– Чи можна Вас назвати звичайним екстрасенсом?

– Я знахар, чарівник, мольфар, володар білої магії, практик-психолог, практик-сексолог, практик-філософ і учитель вчителів магії. Я читаю лекції в академіях наук, університетах, інститутах професорам, доцентам по різних галузях науки. І я не є конкурентом тим екстрасенсам, які виступають по телевізору і махають руками, розказуючи, як вміють зцілювати сифіліс, СНІД, рак, знімають вінок безшлюбності у дівчат і старих холостяків і родову карму.

– А що таке родова карма?

– Вона лежить на людях, які до сьомого коліна караються за своїх родичів, що гріх зробили перед Богом. І коли така людина померла і не встигла в тілі спокутувати тут на землі гріх цей, то Господь передає його на її дітей, внуків і правнуків до сьомого коліна. І це називається родова карма, яку вони мають покутувати. Покутують по-різному: в тюрмах сидять, доробитися не годні, хвороби різні тримають, сім’ї розпадаються. Ненависть, поганство, лукавство – усе це якраз кара Божа родової карми.

– Чи існує родова карма на цілому народі і як вона виявляється?

– Чому наш народ бідує? Ми родову карму несемо за великого повелителя християн Володимира Великого, який був язичником в Київській Русі і народ якого був язичницьким. Але вподобав він дочку грецького царя і попросив її руки. А грецький цар запропонував йому прийняти християнство. І він там прийняв це християнство і потім, коли приїхав на Київську Русь, на Дніпрі почав освячувати у християнство свої народи. І котрі відмовлялися приймати нову релігію, наказував воїнам голови їм відрубувати. І голови так падали від тулубів, як гарбузи. І Дніпро багряніло кров’ю свого народу. І за це Господь його тяжко покарав. У його синів, яким він передав свої землі, відібрав розум. Вони почали воювати між собою, ослабла Київська Русь, а дикі племена турки, татари, монголи дивилися заздрісним оком на нашу багату державу. Хати палили, дітей і старих вирізували, молодих дівчат і жінок забирали в гареми, і продавали в рабство, а хлопців вивчали на воїнів. І ці воїни були страшніші, гірші, як самі дикі народи. Їх називали яничарами.

– Тобто на українському народові лежить родова карма?

– Так і, починаючи від дітей Володимира Великого і до наших днів, ми несемо її. Ми ще її не спокутували і тому бідуємо. Чому наша держава така велика і багата, а ми все купуємо і випрошуємо, як ті старці? Це не винні ті люди, які панують над нами, це не винні ті, які катують нас, які обманюють. Це ми винні, бо кару несемо за те, що патріоти-язичники, які з материнським молоком увібрали в себе віру, не могли зрадити вірі предків своїх. А язичницька релігія – це є природа, а природа – це ми. І як ми її порушуємо, то і себе порушуємо. І вони поклонялися своїм богам і природі своїй: сонцю, місяцю, зорям, вогню, воді, повітрю і землі. А земля – наша мати. Вона нам все дала, що нам потрібно для існування і назад нас до себе забере. Чи ви б у повітрі помирали, чи ви у воді б потопали, чи на суші гинули, то ваше тіло буде до землі падати.

– А в що Ви вірите і що можете робити?

– Я поклоняюся матері природі і як скажу, щоб завтрашній день був сонячним чи дощовим – він буде таким. Як градова хмара йде на село, то я її посилаю на ліси, на скали, на ріку, ні одної градинки не пущу на людське поле тоді, коли сади зацвітуть, коли городина піднімається на людських городах, коли на ланах хліб. Я цю хмарину посилаю на такі місця, де вона не пошкодить природі і урожаю людському.

У мене був випадок, коли я втрутився в закони природи. Це було на першій «Червоній руті» в Чернівцях, коли я кілька днів тримав над містом гарну погоду. Це не можна було проти волі природи робити. Проти Божої сили ніхто не може виступити, інакше буде тяжко покараним. Повені – це наша кара. Ми вирубали ліс, нищимо природу, а значить знищуємо самі себе. Подумайте, чи оплатилися ті гроші, за які ми ліс продавали, і збитки, які повені приносять людям.

– Чи можна навчитися стати мольфаром?

– Мольфари бувають родимі. Мені передала силу ще бабка моя, від неї благословення отримав на мольфарство.

– І як Ваша сила появилася вперше?

– З семи років, коли вперше зміг зупинити кров. Ми з одним хлопцем пасли вівці і він отримав сонячний удар і кров з носа пішла так сильно, що прибігли і мама і тато, прикладали компреси, але спинити не могли. А потім я випадково торкнувся і моментально кров засохла. Другий був випадок, коли я допомагав одному чоловікові пиляти дрова в лісі і він порізав вену, тоді я поклав руку на рану і все припинилося. Але я тоді не надав цьому значення, думав, що все випадково. І до армії цим не займався, бо соромився, що дівчата сміятимуться, що я бабів і дідів лікую. А вже після армії зрозумів, що така сила є в мені і що я можу допомагати людям.

– Але Ви допомагаєте людям не лише словами?

– Я глибоко знаю природу і своїми ногами усі ці гори пройшов. Кожну травинку знаю і розмовляю з нею, як з людиною. Все живе сотворіння – трави, води, повітря, земля – все нас розуміє і сприймає або негативно, або позитивно. І я відразу поклоняюся травинці і говорю: «Я прийшов до тебе, така-то травинко, називаючи по-імені, брати на спасення нещасних людей, полікувати їх здоров’я». І дві травинки залишаю, а третю забираю, бо якби одна засохла, то одна залишиться. Ви маєте право зірвати рослину і знищити тільки тоді, коли ви її своїми руками посадили.

– До вас приходять люди з різними бідами. Звідки ви знаєте, може їм Бог дав таку покуту, тоді знову виходить, що ви втручаєтеся у Його волю?

– Якщо біда зроблена людьми, тоді її знімаю і за це Бог мені гріха не припише. Якщо це родова покута, то я її зразу відчуваю. І людина сама зрозуміє, що я їй не допоміг. Це можна відвернути єдиним способом – щирою молитвою, серцем молячись. У 12-й годині ночі засвітити свічку, покласти іконку Матері Божої, стати на коліна, бити поклони і починати просити, аби вона змилосердилася і простила ті гріхи, які ви несете у своїм тілі. І треба молитися 12 ночей підряд. Але це має бути така молитва, щоб ви не чули жодного звуку поряд, а можна сказати, вийшли в другий вимір.