Група військовослужбовців строкової служби, кілька контрактників з окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ОК «Захід» і кореспондент АрміяІnform разом підкорили гірську вершину.
Видання АрміяІnform детально розповіли про сходження, інформує “Галка”.
У межах польового виходу в гірській місцевості відмахали два десятки кілометрів крутосхилами Карпат, аби видертись на одну з вершин у південно-східній частині хребта Ґорґани з романтичною назвою… Хом’як. У народі назву гори пов’язують з перебуванням у цій місцевості бабака альпійського, або, як кажуть гуцули, хом’яка. Крім того, форма вершини дещо нагадує силует цієї тваринки.
Щоб встигнути розпочати штурм з початком світлового дня, виїжджаємо з Коломиї, де базуються «Едельвейси», затемна. Армійським тентованим МАЗом до місця призначення їхати кілометрів сімдесят. Тож строковики, сповідуючи давню солдатську мудрість, знайшли точку опори на наплічниках і посилено «топлять масу». Поруч з ними між сидіннями прилаштувався чорний собака Джим. Пес, можна сказати, гірський мешканець, бо прибився до однієї з груп «Едельвейсів» під час навчального виходу в Карпати. Так і лишився в одного з інструкторів як офіційний «маскот» на повному утриманні.
12 виходів у гори — це норма для строковика
Старший групи — інструктор групи бойової підготовки військової частини лейтенант Петро Бойчук, який понад 30 років провів у горах, поки їдемо, розповідає про особливості гірської підготовки воїнів.
Оскільки військова частина гірських штурмовиків порівняно молода (бригада сформована у 2015 році. — Авт.), то й потрібна база та амуніція для гірської підготовки особового складу з’явилася не одразу. Але вже зараз у частині функціонує повноцінний скеледром для навчання основ верхолазіння, клас для вивчення теорії гірської науки. А більшу частину часу, як і належить у горах, відводиться практиці.
А побачити, як відбувалося сходження й помилуватися гірськими краєвидами можна у відео:
— Зазвичай солдат-строковик у нашій військовій частині за час служби встигає взяти участь у 10–12 повноцінних гірських виходах. Це одноденні й багатоденні переходи з виконанням різного спектру завдань: орієнтування на місцевості, надання домедичної допомоги, піший марш з вантажем пересіченою місцевістю, тактичні дії у складі підрозділу, облаштування позицій на крутосхилах, практичні спуски зі скель, організація переправ через водні перешкоди і провалля, — говорить офіцер. — Даємо хлопцям повноцінну школу, зважаючи, що гірсько-штурмові підрозділи призначені для бою у горах та урбанізованій місцевості. Тож вони мають вийти звідси сильними, витривалими, готовими до екстремальних випробувань. Виходи відбуваються не зважаючи на сезони. Кожна пора року в горах має плюси й мінуси. До цього ми теж призвичаюємо наших людей.
А ще коломийські гірські штурмовики, які знають Карпати не гірше, ніж ґанок власного будинку, співпрацюють і допомагають місцевим рятувальникам ДСНС. Особливо взимку — шукають туристів, що загубилися в горах, спускають у долину постраждалих під час гірських сходжень. Гори, відомо ж, не пробачають необачності. І спеціально підготовлені й треновані для дій у горах армійці вже неодноразово приходили на допомогу тим, хто переоцінив власні сили під час сходження на крутосхили. Та й лісникам і екологам, які оберігають природу Карпат від вандалізму, воїни-горяни допомагали під час своїх тривалих переходів.
Для штурмовика рух — це життя!
Тим часом армійська вантажівка вже домчала до пункту призначення — урочища поблизу села Татарів. Саме звідти розпочнеться дорога до верхівки Хом’яка. Хлопці виспались і бадьоро покидають кузов МАЗа. Передають один одному наплічники, трекінгові палиці, інший реманент, потрібний під час гірського сходження взимку.
Лейтенант Петро Бойчук проводить вступний інструктаж. Нагадує про темп руху, інтервал, команди, які передають від того, хто веде групу, до інших. Наголошує, щоб усі ретельно перепакували наплічники, аби на маршруті нічого не тиснуло, не перекошувало. На слизькому крутосхилі, попри вантаж за спиною, воїн має зберігати баланс і стійкість.
Деякі з наших читачів, хто ходив у Карпати, скажуть: Хом’як не належить до надскладних маршрутів сходження. Можливо, так… влітку, коли на гору по одному з пологих схилів можна зайти навіть з малими дітьми. Але взимку — зовсім інша річ. На заваді приємній прогулянці стає обмежений час світлового дня. У горах сутеніє рано. Крім того, хто сказав, що гірські штурмовики обов’язково ходять туристичними «серпантинами»? Навіть під час першого виходу солдатів вчать відчувати ногами й знаходити шлях серед заледенілих осипів і насипів брил пісковику, лише зрідка тримаючись стежинок. Крім того, зимовий Хом’як небезпечний щодо лавин. У 2010 році на північному схилі цієї гори під сходом снігових мас загинув турист.
Перша коротка зупинка для того, аби… роздягнутися. Лейтенант Петро Бойчук нагадує хлопцям, що одне з основних правил зимового сходження — правильна терморегуляція організму. Сучасне армійське речове забезпечення дає солдатові змогу правильно вдягатися. Верхній шар — вітровологозахисні штани й куртка, під куртку — флісова кофта. І нижній шар, який відводить вологу від тіла, — термобілизна. Одягати на себе більше речей немає сенсу. Під час активних рухів на крутосхилі все одно упрієш. А от мати сухий одяг на зміну в наплічнику — потрібно обов’язково. Особливо той шар, який прилягає до тіла. В цьому випадку це зміна «термухи», шкарпеток. І куртка-утеплювач, яку слід одягати під бушлат, якщо група зупиняється більше як на п’ять хвилин.
— Якщо десантники повинні стрибати з парашутом, щоб називатися десантником, то гірські штурмовики мають бути постійно в русі. Коли зупиняєшся — продуває вітром і є ризик переохолодження. І все — ти вже не воїн, а баласт, — повчає офіцер строковиків. — Не стійте, рухайтесь. Особливо на відкритих ділянках, на високогір’ї.
Лайфхаки на військовому «манівці»
Зважаючи, що стежина на гору в нас не туристична, а «військова», ліземо просто вверх, «нарізаючи змійку». Це такий прийом, коли рухаєшся крутосхилом не просто вертикально вверх, а ніби зигзагом. Це дозволяє не давати сильне навантаження на м’язи ніг і береже колінні суглоби.
Але навіть невисокий темп підйому все ж забиває дихання. Що робити в такому разі? Порада від інструктора: треба стати спиною до підйому, нахилити тулуб уперед, щоб руки звисали вільно. І глибоко та спокійно дихати, рахуючи до десяти. Така поза врегулює прискорене серцебиття й забезпечить надходження кисню до легень.
Якщо стомилася спина й поперек під вагою наплічника — і на цей випадок є порада. Потрібно стали обличчям до підйому і спертись на трекінгові палиці. Так знімається м’язове напруження з ніг і тулуба. Крім того, якщо дозволяє час і обставини, можна лягти на землю й закинути ноги на якесь підвищення, щоб нормалізувати кровообіг. Але цей спосіб релаксу доступний лише на привалі.
Окрема тема — комунікація під час сходження. Коли йде група у 10–15 осіб, вона розтягується на велику відстань. Між кожним інтервал має бути півтора-два метри. Тому всі команди від того, хто веде групу, передають голосно за ланцюгом. Зазвичай це команди про небезпеку на маршруті: «крига на камінні», «слизька ділянка», «максимальна увага», «камінь» тощо. Крига, що тонкою плівкою лягла на скельний виступ, може вивести з ладу будь-кого з групи. І тоді — це вже потреба у транспортуванні пораненого. Тягнути його будуть усі почергово. Бо гірські штурмовики своїх не кидають.
Дорогою лейтенант Петро Бойчук показує, як саме можна переносити знерухомленого. Це, зокрема, класичні «ручні» ноші, коли двоє сплітають руки, а травмований сідає на них, як на стільчик. Але маючи ніж, паракорд і намети, можна спорудити ноші й для комфортнішого транспортування.
Наступна зупинка — для практичного заняття з топографії. У горах, де зазвичай не працює популярний додаток Google Maps, а GPS-трекер не у кожного є, найкращим виходом є знання й уміння читати мапу й користуватися компасом. Другий інструктор у групі, сержант-контрактник Олег Курило, знайомить строковиків з цією премудрістю.
Горга балансу навчить
Метрів за чотириста до вершини починається найважчий і найнебезпечніший відрізок маршруту — величезний курумник, рясно вкритий криволіссям карликової сосни гірської. Курумник — нагромадження кам’яних брил, майже не скріплених між собою ґрунтом та ще й вищерблених вітром, ерозією від снігу й опадів.
Таке нагромадження ламаних каменюк тут називають горга. Звідси назва хребта — Горгани. До верхівки через горгу веде «тунель» — досить вузький коридор між заростями карликової гірської сосни й брилами, пробитий потоками води.
Зважаючи, що ця зима майже безсніжна — біле покривало лежить тільки на вершині. Хом’як — не виняток. Його, можна сказати, «лиса» верхівка злегка припорошена снігом, який від сонця й вітру взявся кригою. Крига на камінні просто дзеркальна. І щоб видертись на гору, потрібно щосили чіплятися за скельні виступи, гілки дерев. А там, де опори немає, сподіватися лише на власне вміння тримати баланс.
Вид на «карпатське море» як приз для завзятих
Група йде крок за кроком крізь цей кам’яний «тунель». А ось і плаский п’ятачок верхівки з фігурою Божої Матері, яку встановили тут кілька років тому.
І, зрештою, є можливість обернутися й подивитися на щось, окрім сірої скелі перед очима. Повірте, побачене вартує того, аби чотири години долати крутосхил. Перед вами так зване карпатське море: біла легка курява хмар, яка вкриває пейзаж там, унизу.
А ви перебуваєте вище хмарного покриву. Навколо все сяє, яскраво освітлене сонячним промінням. І перед очима виринають з надр білих хмар Говерла й Піп Іван — дві найвищі гори українських Карпат. Строковики стоять, затамувавши подих. Зрештою офіцер командує: «До знімка шикуйсь». Я залюбки увічнюю камерою момент, як строковики-«Едельвейси» з честю витримали перший гірський штурм.
Оговтавшись від приємного шоку, солдати клацають камерами смартфонів. Нечасто їм випадає така можливість — стати на такій вершині. Деякі хлопці взагалі до армії гори бачили лише на картинках. А тут таке…
«Ми — «Едельвейси!»
Видно, що солдатів гордість за добре зроблену першу військову роботу аж розпирає. Утворивши коло, наче для гуцульського танцю «Аркан», вони роблять групове присідання, поклавши руки один одному на плечі, аби зняти напругу з ніг і закріпити ефект тренування. Це більше ніж просто вправа. Це воїнський ритуал горян. Мовляв, усі разом крізь випробування, усім порівну, зайвих — немає, всі — воїни!
— Хто ми? — запитує офіцер.
— «Едельвейси»! — гуртом відповідають солдати.
— Хто найкращий від Сходу до Заходу? — перекрикує висотний вітер лейтенант.
— Окрема гірсько-штурмова бригада! — у запалі волають юнаки.
— Уперед! — кидає початок гасла Петро Бойчук.
— Сірий берет! — відгукуються хлопці, що пройшли хрещення горами.
— Слава Україні! — промовляє досвідчений воїн.
— Героям слава! — лунає відозва над Карпатами.
Коли вниз важче, ніж до гори
Спостерігати неперевершене видовище «карпатського моря» хотілося довше. Але сонце перевалило за полудень. Тож мусимо спускатися. Крім того, внизу чекає… обід! Але спуск заледенілим камінням — ще та пригода. Хоч як би хотів спуститися ковзаючи на «п’ятій точці», це робити категорично не можна. Лейтенант пояснює чому: гострий уламок брили запросто травмує тіло й тоді знерухомленого доведеться транспортувати іншим.
А під сніжною скоринкою таких шабельної гостроти уламків чимало. Так що рухаємось, ступаючи майже слід у слід. Бо лід, що скріплює каміння, від сонця трохи розтанув і деякі брили почали «гуляти». Якщо з необережності одну таку зрушити — донизу вона долетить уже зі швидкістю артилерійського снаряда, випущеного з гармати.
У горах зайвий грам важить кілограм
Зрештою, пройшовши «тунель» на звороті, стаємо на обідній привал. І тут теж свої хитрощі: горяни підготували власну версію «сухпаю», розпатравши стандартні зелені «польові набори». Коли кожен грам у наплічнику після кілометрів ходи перетворюється на кілограм, вчишся відділяти те, що справді потрібно. Залишили м’ясні консерви, паштети, хліб. Усе, що мало важить, але має високу енергетичну цінність. Єдине, що залишили із сухпайних смаколиків — упаковки меду. Продукт легкий, мало займає місця, але поживний.
Тут, до слова, слід зауважити: для гірських штурмовиків потрібен спеціалізований сухий пайок: компактний і поживний. Адже у горах, окрім власних наплічників і гірського спорядження, їм доводиться тягати багато чого. Зі слів лейтенанта Петра Бойчука, під час тривалих навчальних виходів у гори, коли йдуть підрозділи, укомплектовані контрактниками, групи несуть стрілецьку зброю, боєприпаси. Переносять АГС-17 з ВОГами, міномети й міни до них тощо. Усе це є чималим навантаженням на кожного. У такому виході стандартний вантаж на кожного штурмовика — близько 35 кілограмів.
У Карпатах ніч — раптова
Перекусивши, хлопці пожвавлюються. Подальший спуск енергійніший. Але з лісу до підніжжя, однак, виходимо вже у темряві, яка моментально накрила гори. Така особливість, що ніч у Карпатах ніби «вмикають».
У кузові вантажівки строковики буквально «вирубаються» після денного забігу. Навіть чорний пес Джим, що весь час супроводжував групу, теж прихилився біля якогось наплічника — набігався.
Водій вантажівки, немолодий старшина, якого всі шанобливо кличуть Дмитрович, намагається кермувати плавніше, щоб солдатів, що дрімають, не розхитало кузовом.
— Молодці хлопці, — наголошує він. — Можна сказати, перше хрещення горами пройшли. Я от уже понад десять разів везу людей на такі виходи. Завжди спостерігаю одну й ту ж картину. Туди йдуть якісь непевні. А повертаються із зовсім іншим поглядом, наче гори їх благословили й прийняли. Щораз пишаюсь ними!
