Герої серед нас. Поки вони на полі бою, а ми – в тилу, завдячуємо їм нашим спокоєм. Адже вони боронять Батьківщину та щодня наближають нашу перемогу. Українські захисники лишили свої сім’ї, робочі місця, зручні костюми, а натомість одягнули піксельну форму та вирушили на фронт.
Серед сучасних воїнів-захисників є й працівники виконавчого комітету та комунальних підприємств Івано-Франківської міської ради.
Одним із них є Ігор Федоришин – заступник директора Департаменту економічного розвитку, екології та енергозбереження Івано-Франківської міської ради, чинний депутат Івано-Франківської районної ради VIIІ демократичного скликання, голова постійної комісії районної ради з питань законності, регламенту, депутатської діяльності та етики, розвитку місцевого самоврядування та захисту прав людини, доктор філософії, науковець-історик, член Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, депутат Тисменицької районної ради VI-VII демократичних скликань (2010–2020 рр.) та заступник голови Тисменицької районної ради (2015–2020 рр.).
А від початку березня 2022 року Ігор – військовослужбовець 102 окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Одного дня просто взяв і вирішив, що найголовніше – не втратити й захистити Батьківщину.
Попри те, що Ігор Федоришин саме зараз знаходиться на передовій, нам вдалось поспілкуватись. Тож розповідаємо про його досвід у продовженні циклу інтерв’ю «Історії війни».
– З відкритих інтернет-джерел відомо, що Ви тривалий час проходили військову службу у Військово-Морських Силах та Повітряних Силах Збройних Сил України. Чи став у нагоді військовий досвід під час сучасної російсько-української війни?
– Безперечно. Свій військовий шлях розпочав у 1997 році, вступивши до Прикарпатського військово-спортивного ліцею. Далі продовжив навчання у стінах Військово-морського коледжу Севастопольського військово-морського інституту імені Павла Степановича Нахімова. Після його закінчення, протягом 17 років проходив військову службу у частинах Військово-Морських Сил та Повітряних Сил Збройних Сил України. За цей час, на своєму щаблі, отримав величезний практичний досвід військової служби, зокрема в царині роботи з особовим складом, опанував, відповідно до своїх спеціальностей, озброєння і військову техніку. Усе це стало в нагоді під час теперішньої служби в умовах ведення бойових дій. Також військова служба – це ще й чималий життєвий досвід.
– Чи вірилось, що розпочнеться повномасштабне вторгнення росії в Україну?
– Так. Це було тільки питанням часу. Скажу, як історик, що війна росії проти України розпочалася не 2022 року і навіть не 2014-го. Початок агресії сягає ще часів існування Володимиро-Суздальського князівства, яке пізніше оформилося у Московію. Власне тоді, а саме 1169 року, московити вперше сплюндрували столицю Русі – місто Київ та вирізали багато його мешканців. А наступні війни проти України, які вели московські царі й кремлівські вожді протягом ХІІ-ХХ ст. та ведуть їх наступники у ХХІ столітті – це продовження цілеспрямованої політики винищення українців як нації. І найгірше те, що протягом попередніх десятиліть українська влада приховано, а інколи й відкрито, створювала умови для ведення майбутньої війни. Згадаймо сумнозвісні харківські угоди Януковича. Тепер пожинаємо «плоди». Але мусимо вистояти та перемогти. Іншого шляху в нас немає.
– У якому підрозділі Ви проходите військову службу? На якому напрямку зараз знаходиться ваш підрозділ?
– Від початку березня 2022 року є військовослужбовцем 102 окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Непохитно обороняємо визначений район на Запоріжжі.
– На передовій?
– Так.
– Чи надходить волонтерська допомога та допомога з тилу, зокрема з Івано-Франківська?
– Так, надходить. Є постійна підтримка від міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який особисто разом з волонтерами доставляє необхідну допомогу. Ми з побратимами дуже цінуємо підтримку й допомогу людей, адже розуміємо, що інколи деякі з них віддають останнє, аби допомогти українському війську.
– Чи змінились погляди на ті, чи інші речі?
– Глобально – ні. Але після завершення війни я точно знаю, що більше проводитиму часу із сім’єю.
– Ваша наукова дисертація присвячена діяльності українських культурно-просвітницьких та молодіжних товариств у 1920–1930-х роках. Чи діяльність таких організацій як, приміром, «Просвіта», «Рідна школа», «Союз українок», «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Луг» могла вплинути на хід новітньої історії України?
– Українські культурно-просвітницькі та молодіжні організації виховували національно свідоме, освічене, культурне, фізично і морально здорове українське громадянство, яке, до речі, в 1940–1950-х рр. стало кістяком Української повстанської армії. Вважаю, що якби на території усієї без винятку сучасної України від 1991 року були відновлені й діяли перелічені вище товариства, не було б жодних ілюзій про «єдіний народ» та ідей «русскій мір». І війни не було б.
– Ваші побажання побратимам-захисникам та мешканцям громади?
– Мусимо змиритись із тією думкою, що попереду важкі випробування як на фронті, так і в тилу. Але ми повинні з честю і гідністю усе це пройти. Бажаю усім нам міцного здоров’я, незламної волі, непохитної віри у нашу святу перемогу! Перемога за нами! Слава Україні та її Героям!
