Михайло Адамчак, 35 років, музикант, водій-парамедик “Госпітальєрів”.
Музикант і водій-парамедик добробату “Госпітальєри” Мишко Адамчак, він же – Лемко, про те, коли востаннє ризикував і уник аварії на швидкості 130 км/год; про те, яку пісню грав на Ніагарському водопаді; чому виконував “Аркан” у окопі; яку страву готує найкраще; через кого плакав 24 лютого 2022-го і – як знайшов кохання свого життя Maryna Mirzaeva – в інтерв’ю зі сходу для Gazeta.ua, передає Правда ІФ
Народився 8 грудня 1986 року в Івано-Франківську. Мати – бухгалтерка, батько – бурильник нафтових і газових свердловин. Закінчив Івано-Франківський національний університет нафти і газу. 2006 року створив рок-гурт ”КораЛЛі”. Співавтор близько пів сотні пісень. Грає на сопілці, флоярі, телинці, дуді, скрипці, гітарі, клавішних, дримбі та трембіті. З 2015-го до 2018-го був водієм-парамедиком медичного батальйону ”Госпітальєри” у складі Української добровольчої армії. З 24 лютого 2022 року знову долучився до медбатальйону. Заручений з історикинею Мариною Мірзаєвою, 25 років.
Коли Михайло Адамчак востаннє:
Не спав
Сьогодні мав безсонну ніч. Вивозили пораненого з передової. Іноді доїхати до місця призначення неможливо. Тоді потерпілого доводиться транспортувати на ношах чи на собі. Цього разу не довелося. Воїн мав поранення кінцівок. Надали допомогу, вивезли в госпіталь і передали медикам. Потім наші позиції накрило артобстрілом. Ховався в укритті. Повітряних тривог уже не сприймаю як надзвичайну ситуацію. Вони на Сході – явище цілодобове. Втім, підсвідомість все одно реагує на звук сирени.
Співав на фронті
2015-го я був у складі батальйону “Госпітальєри” на Донбасі. Везли пораненого воїна в госпіталь. Щоб відволікти його від болю та стресу, усім екіпажем співали гімн України й народні пісні. Залучив і вояка. Коли боєць співає, забуває про біль.
Грав на сопілці
У березні 2022-го була моя ротація з “Госпітальєрами” на Київщині. Наші бійці пішли в наступ, ми з командою очікували на обумовленій точці евакуації. Ворог почав обстріл. Ми стрибнули в окоп. У проміжку між обстрілами я почав грати на сопілці улюблений мотив “Аркан”. Це чоловічий гуцульський танець – своєрідний обряд посвячення у воїни. Після його виконання 20-річні хлопці отримували право носити гуцульський топірець – бартку, підперезуватися чересом і ставали потенційними опришками.
Коли боєць співає, забуває про біль
Відео з моєю грою в окопі облетіло весь світ. На нього зробили три кавери – американці, китайці та словаки. Третій – найближчий мені по духу. Його записав Штефан Стець із колегами з гурту “Файта”. Вони – русини, й кавер вийшов у стилі фольк – зі скрипками й цимбалами. Наприкінці відео висловилися на підтримку України.
Вражав іноземців
Якось був на Ніагарському водоспаді. Сопілка, як завжди, була зі мною. Вирішив заграти пісню “Їхав, їхав козак містом”. Люди різних національностей на оглядовому майданчику були вражені. Це відео в мережі набрало чимало переглядів.
Випадало грати навіть у пустелі. Це був Кольоровий каньйон у Єгипті. Подумав: тут, мабуть, добра акустика. Не помилився. Заграв одну з українських мелодій. Бедуїни й верблюди озиралися на мою гру.
Утікав від звірів
Минулої зими не мав часу на лижний відпочинок в улюблених Карпатах. Утім, під боком була повнопривідна машина. Поїхали з моєю дівчиною та її батьком на засніжені поля Київщини. Я причепився ззаду до машини й так катався на лижах. Марина з авто знімала мене на відео. Якоїсь миті почув позаду дивні звуки. Озирнувся й побачив зграю чи то вовків, чи то диких собак. Устиг крикнути водієві: “Газу!” Його блискавична реакція і моя вправність дали змогу втекти від хижаків.
Гості просили добавку й рецепт
Готував
На початку лютого в гості прийшли друзі. Вирішив приготувати свою фірмову страву – грибний крем-суп. Основний інгредієнт – білі гриби. Якщо нема, підійдуть печериці. Цибуля й морква – незамінні складники. Часом додаю трошки картоплі. Все дрібно ріжу й перемелюю в блендері. Гриби перед тим трішки підсмажую для пахучості зі спеціями й зеленню. Варю все 30–40 хвилин. Подаю на стіл зі сметаною й грінками. Гості просили добавку й рецепт.
Розчулювався
На початку 2015-го з Пісків біля Донецького аеропорту вивозив важкопораненого добровольця. Коли надаємо першу домедичну допомогу, маємо оглянути все тіло на предмет прихованих ран. Інакше боєць може стекти кров’ю. В таких випадках бронежилет знімається, форма розрізається. Боєць був у вишиванці. Попросив, щоб не розрізали, бо її вишила мати. Так і зробили. Привезли в госпіталь. Вижив.
Закохувався
Це було 2013-го. Марина була студенткою. Організовувала свій перший фестиваль “Республіка Мамайщина” в її рідній Боярці. Шукала однодумців, які поділилися б досвідом. Оскільки я організовував фестивалі “Підкамінь”, “Черемош-фест” і “Карпатський протяг”, постукала до мене у фейсбук. Почали спілкуватися. Ділився своїм досвідом. Приїхав підтримати на її перший фестиваль. Це переросло у щось більше. Почали зустрічатися.
Плакав
24 лютого 2022-го, в перший день великої війни, коли освідчився Марині. За кілька хвилин до того в нас над головами пролетіли два ворожі винищувачі. Це було схоже на “бриючий” політ. Давили на психіку. Летіли низько, аж видно було обриси пілотів. Я саме заправляв із каністри машину. Марина була біля мене. Вирішив: якщо не зараз, то коли? Відставив каністру й освідчився. На мить замовкли й розплакалися від щастя. Увімкнув передачу, й поїхали далі: Марина – у безпечне місце, а я – у місце збору “Госпітальєрів”. Друзі жартують: Путін мав напасти на Україну раніше, щоб ми з Мариною швидше побралися.
Причепився до машини й катався на лижах
Ризикував
Евакуаційною машиною летів під 130 кілометрів зоною бойових дій. Раптом відчув, що кермо різко крутнулося й машину кинуло вбік. Устиг плавно загальмувати. Спершу думав: пробилося колесо й розлетілося на шматки. Потім побачив: колесо відкрутилося на ходу й дивом тримається в автомобільній арці без жодного болта. Відкрутив по болту з інших коліс й закріпив відпале. Добре, що пацієнт був терапевтичний, а не екстрений. Мав пневмонію. Якби була кровотеча, могли б не довезти. Можливо, то була диверсія: протягом тижня у трьох машин “Госпітальєрів” сталася така сама ситуація з колесами.
Мок під дощем
На фестивалі в Чортківському замку зранку була чудова погода. Щойно вийшли виступати, з першим акордом почався шквальний дощ. Перший порив вітру перевернув усі інструменти на сцені. Летять колонки й барабани, банери. Слухачі розбіглися. Звукорежисери мусили вимкнути апаратуру. Ми з командою не встигли дограти навіть першу пісню. Такі форс-мажори траплялися й на інших виступах. Ставимося до них спокійно.
