Шеремета Марія Василівна, важкохвора 62-річна мешканка села Грабівка Калуського району, більше 20-ти років пропрацювала викладачкою музики в місцевій школі. Проте 30 червня жінка стала безробітною — лише їй одній директор закладу не продовжив контракт.
Крім того, пані Марія живе з сином, у якого І група інвалідності — йому відняло дві нирки. Пенсія жінки складає 2 000 грн, в сина — 1 600 грн. І як далі жити вони не знають, інформує “Ратуша”.
Каже, у школі (тепер уже гімназії) залишилися працювати і старші за неї викладачі, яким близько 70 років, і зі всіма контракти підписали. Лише її одну, без жодних пояснень, звільнили.
Зазначає, основна причина цьому — директор гімназії, Шкутяк Василь Володимирович, вже декілька років з нею у “неприязних відносинах”.
“Він мене обзивав нецензурними лайками, казав, що викине мене за обшивку..Знаєте, так говорять в селі: “викину за обшивку”. Були різного роду наклепи, шукав історії, щоб мене принизити та ущемити. Він безбожна людина. Дав догану, хоча я ні в чому не була винна: забрав мої минулорічні журнали, заховав і на педраді сказав, що я їх не здала… а якщо і не здам, то нових мені не дасть. Через деяких час їх все ж знайшли, і вони були здані мною”, — розповідає жінка.
Також додає, що її колеги можуть це все підтвердити, розказати, як він обзивав її та погрожував. Навіть готові виступати в суді та запевнити — ніколи жодних претензій до пані Марії не було.
“Була ще ситуація: написав на мене наказ, якщо не здам планування до 15 січня, то не допустить до роботи… хоча такого закону ніде немає. А бухгалтеру сказав, не виплачувати мені гроші, хоч я і ходила на роботу. І цей наказ є у мене зараз на руках”, — каже жінка.
Інші викладачі кажуть, що здавали свої планування і 20 січня, і 24, і навіть 28. Жодних проблем з цим ні в кого не виникло, ні на кого більше не діяв цей закон, щоб до 15 січня здати, інакше — звільнення без виплати заробітної плати.
І ось 30 червня Марія Шеремета роботу втратила, оскільки контракт Василь Шкутяк продовжувати відмовився. І це при тому, що в жінки залишалася ще невикористана відпустка за цілий рік.
“Я не маю за що купити ліки, ні собі, ні синові. І ми не знаємо, куди далі йти та що робити. Ні в кого в гімназії немає таких обставин, як в мене. Тому я дуже хочу, щоб мене взяли назад на роботу. Я пропрацювала тут понад 20 років, на трошки більше, ніж пів ставки. Але він (директор – ред.) завжди казав мені, що я не спеціаліст…”
За словами пані Марії, син навіть сам підходив до директора та питав, для чого той так поступає, чому звільняє. Адже самого чоловіка через інвалідність ні на яку роботу не беруть і мати пішла працювати, “щоб він ще трошки прожив”. Проте жодних пояснень так і не було.
Жінка каже, що зверталася вже і до старости села Михайла Срібняка, і до голови ОТГ Богдана Дадяка, і у відділ освіти. Але ніхто на директора гімназії не може вплинути.
“Ніякого закону немає. Він сам є закон — як скаже, так і буде. І що ми маємо робити? Немає кому захиститися за нас…”
Грабівська гімназія
Крім того, розповідає жінка, за участі Василя Шкутяка в селі “розгромили кочегарку з величезними тонами заліза”, яка знаходилася на балансі сільської ради. Зруйнували її та поділилися хто з ким хотів і тепер жодних документів немає.
“А зараз знаєте, яке світло буде дороге? І якраз та кочегарка дуже потрібна, щоб обігріти школу. Бо електрикою — буде дуже важко, нема грошей на це. А вони зруйнували цю кочегарку…Там було багато дорогоцінного матеріалу, який вони просто розпродали, хоч ніхто не мав права без сільської ради зносити її. А жодного рішення від сільради на то не було. Торгували металом, а тепер торгують посадами”.
Кореспондентка Ратуші поспілкувалася з старостою села Михайлом Срібняком.
Він зазначає, що не розуміє, чому пані Марію звільняють. Але є новий Закон України “Про освіту”, який надає певні повноваження та автономію директору школи (гімназії), тому зробити нічого не може.
“Я не розумію чому так. Вона, звісно, вже пенсіонерка і минулого року підписала контракт на один рік. Але для того, щоб звільнити, треба мати якогось конкурента, згідно з прикінцевими положеннями закону. А наскільки мені відомо, такого немає”.
Сам війт також працював у тій школі — 13 років був її директором. Він сам брав на роботу Марію Шеремету і, зауважує, жінка завжди добре працювала, ніколи ніяких зауважень до неї не було.
“Я знаю, що вона добре працює і по нинішній час. Чому її звільняють, я ніяк не можу зрозуміти. Вона там не одна єдина пенсіонерка, там є багато і старших за неї. Чесно кажучи, мені її шкода. Вона з сім’ї репресованих, батьки були вивезеними і аж такої великої родини вона не має. А син на діалізі, складна ситуація…Допомоги їй немає звідки чекати”.
Каже, що коли був депутатом районної ради, то час від часу надав їм певні допомоги з депутатського фонду. А в теперішній час їм важко виживати.
Щодо розкраденої кочегарки, Михайло Срібняк зазначає — з цією ситуацією ще треба розбиратися. Наразі він знає, що того обладнання, яке було на твердому паливі, немає зовсім, “вирізано все до нуля”.
Фото ілюстративне
