На Прикарпатті попрощалися з Богданом Ігнатюком — студентом ПНУ, який загинув, захищаючи Україну від російських агресорів.
Він народився 10 грудня 1996 року в родині доцента кафедри релігієзнавства, теології й культурології Любові Геник та Василя Ігнатюка, повідомляють на сайті вашу.
Богдан навчався в Івано-Франківській школі-ліцею N23 та Івано-Франківській дитячій музичній школі №2. У 2013 році вступив до Юридичного коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, але через хворобу перервав навчання. Активний учасник студентського Майдану 2013-2014 років.
Після тривалого лікування Богдан знову склав тести й вступив на денну форму факультету іноземних мов Прикарпатського національного університету, обравши спеціалізацію – французька й англійська філологія.
Йому двічі довелось перервати навчання через важку хворобу. Але він знову повертався до університету.
Веселий та кмітливий він брав активну участь у житті ПНУ, був одним з активних і багаторазових учасників студентського КВК та його сценаристом. Писав поезію і пісні, які вже звучать навіть за кордоном. Хоча більшість з написаного, на жаль, так і не встиг опублікувати.
З початком повномасштабної війни Богдан Ігнатюк разом з іншими студентами допомагав переселенцям зі Сходу України, збирав кошти для допомоги ЗСУ.
Попри свої численні хвороби, травми й струси мозку не тільки пішов добровольцем на військову службу, а й став відмінником бойової підготовки серед артилеристів та операторів об’єднаної вогневої підтримки піхоти в ЗСУ, здобувши військове звання – молодший сержант.
Служив за контрактом на посаді штаб-сержанта відділення об’єднаної вогневої підтримки у в/ч А 4667 42-ї механізованої бригади, що воює в Донецькій області. Він врятував сотні життів солдатів-піхотинців у окопах.
У 2023 році він приїхав з фронту і здав свою останню зимову сесію на 4 курсі. Залишилося здати літню сесію й отримати диплом бакалавра – перекладача і вчителя зарубіжної літератури. Та це йому не судилося. Коли він повернувся з відпустки у свою частину, 9 лютого 2024 року невблаганна смерть вирвала його з студентських рядів.
“В нашій пам’яті йому назавжди буде 27 років. Щирі співчуття близьким, які втратили сина, брата, онука. Це мама Геник Любов Ярославівна, сестра Лубів Ольга Василівна, шваґро, капітан ЗСУ Лубів Ігор Іванович, бабуся Кузич-Геник Олена-Орися Іванівна (теж випускниця ІФДПІ 1971 року), двоюрідні брати і сестри”, – йдеться в дописі.
