На Івано-Франківщині у Надвірній запрацювала швейна фабрика – філія підприємства, яке займається пошиттям спецодягу та військової форми. Обладнання евакуювали з Києва і тепер мають намір працювати тут постійно.
Про це Суспільному розповів директор фабрики Валерій Коник.
З його слів, переїзд був важким. Швейні машинки та інше обладнання з Києва вивозили вантажівками.
“Ми шукали по Україні якісь склади, хто мав змогу хоча б якось прийняти нашу продукцію. Грубо кажучи, фуру привезли, вивантажили все, що в ній було, на склади. Поки ми вивозили продукцію, нам у Надвірній запропонували приміщення. Я приїхав сюди, подивився, нас влаштувало, і ми почали з усієї України вивозити нашу продукцію сюди”, — каже Валерій Коник.
Ігор Зенченко очолював чернігівську філію з пошиття військового одягу. Зараз він керує виробничими процесами на фабриці у Надвірній. На підприємстві усе шиють в піксельному принті Збройних сил України: плитоноски, вологозахисні костюми, рюкзаки та форму на літо.
“Усі ці вироби проходять тестування, працівники лабораторії над ними “знущаються”, перевіряють, тобто для Збройних сил є окрема специфіка роботи”, — розповідає Ігор Зенченко.
На фабриці у Надвірній більша частина працівників — місцеві. Прикарпатець Віталій Зеленяк раніше мав власний бізнес з виробництва взуття. Тепер в цеху пришиває до військового одягу фурнітуру.
“Оскільки мене не захотіли забрати до армії, в тероборону я не встиг вступити, почав професійно займатися одежею, тим більше, що це — дуже корисна справа і велика допомога нашим Збройним силам”, — каже Віталій Зеленяк.
Переселенка Анна Бабенко, яка працює на фабриці, переїхала з окупованого міста Снігурівка, що на Миколаївщині. Жінка не є професійною кравчинею. До війни працювала шкільним психологом.
“Шила лише вдома для задоволення своїм дітям. Тому доводиться вчитися, переймаю досвід”, — розповідає Анна Бабенко.
Жінка пригадує, як вдалося виїхати з окупованої Снігурівки: “Під’їхала під двір машина. Сказали: “У вас є дві хвилини, ми авто не глушимо. Ви сідаєте і виїжджаємо”. Все, що я могла взяти із найціннішого – це мама і двоє моїх дітей. У чому ми були, в тому і приїхали. Водій, який нас вивозив, коли почався обстріл, підкрутив голосніше музику, щоб діти не боялися”.
Наразі на фабриці бракує технологів швейного виробництва, механіків швейного обладнання, закрійників.
Частина персоналу — це евакуйовані працівники. Решту шукають через служби зайнятості, розповідає менеджер Ігор Зенченко.
