Скорботна звістка напередодні самого світлого празника Великодня надійшла до Гвіздецької територіальної громади Коломийського району Івано-Франківщини, повідомляє своїх читачів інформаційний ресурс Правда іф.
Трагічна звістка
Гвіздецька громада, вмита дощами передвеликодніх днів, сьогодні плаче разом із родиною Феркалюка Михайла Михайловича, 30.10.1984 року народження, який повертається додому «на щиті», інформує Гвіздецька територіальна громада.
Його шлях почався в рідних Кулачківцях. Хлопець, який любив свою землю, знав ціну хліба і кожну стежку в полі, після навчання в Кулачківському та Балинцівському ліцеях, отримавши фах тракториста-машиніста, ніколи не цурався жодної роботи. Його знали як майстра на всі руки, людину, яка бралася за різні сезонні роботи, аби забезпечити родину. Світлий, розсудливий, працьовитий — він був опорою для близьких і добрим порадником для друзів, йдеться у офіційному повідомлені.
08 червня 2025 року Михайло Феркалюк склав присягу на вірність українському народові. Молодший сержант, командир стрілецького відділення в/ч 7031 (103-тя окрема бригада територіальної оборони (103 ОБрТрО) Збройних Сил України, що базується у Львівській області та входить до Регіонального управління Сил ТрО «Захід») — він став щитом для кожного з нас.
У п’ятницю 03 квітня 2026 року, під вогнем ворога поблизу села Волфине на Сумщині серце воїна зупинилося. А далі був тиждень невідомості…5 квітня родина отримала звістку про “безвісти зниклого”. Сім днів молитви, мільйони сподівань на диво. Але сьогодні, 11 квітня, коли світ завмер у передчутті Воскресіння Христового, надія згасла- прийшло офіційне підтвердження загибелі, яке розірвало серця.
Дні скорботи
Михайло пішов у Вічність, залишивши по собі світлий слід і величезну пустку в серцях: дружини Анастасії та маленької донечки Дарини, для якої тато назавжди залишиться Героєм із неба; матері Оксани Михайлівни та батька Михайла Йосиповича; братів Володимира та Віктора.
Виконавчий комітет Гвіздецької селищної ради схиляє голову в глибокій пошані. Жодні слова не вгамують болю матері, не висушать сліз дружини. Ми лише можемо обіцяти: пам’ять про Михайла буде жити, доки стоїть його рідне село. Сумний кортеж незабаром вирушить до рідної хати. Про час і дату зустрічі нашого Героя ми повідомимо згодом. Просимо кожного знайти хвилину, щоб віддати шану воїну, який віддав за нас усе.
