На 57 році життя помер волонтер Дмитро Малкович з Івано-Франківщини. Попри ампутовані ноги, чоловік їздив на передову з 2015 року, допомагав військовим та жителям деокупованих міст.
Про це у Facebook повідомила волонтерка Ольга Герасим’юк, повідомляє Суспільне.
“Вічна і світла молитовна пам’ять, Нескорений. Роки боротьби за Україну. Громадська організація “Нескорені серця України” співчуває родині та усім, хто знав і йшов з Нескореним у строю”, — написала Ольга Герасим’юк.
Що відомо про Дмитра Малковича
Дмитро Малкович народився 26 жовтня 1976 року в селі Вижній Березів Косівського району. Працював лісорубом, лісником та кермував вантажним автомобілем.
Під час Революції гідності Дмитро Малкович був на Майдані у складі восьмої “афганської” сотні”. Потім — у 32 гуцульській сотні.
19 січня 2014 року у Києві під час протистоянь на вулиці Грушевського Дмитро Малкович отримав поранення. Біля нього впала світлошумова граната, обліплена болтами, гайками і цвяхами. Внаслідок цього розвинулася гангрена і медикам довелося ампутувати ногу. Згодом — другу.
Воювати чоловік не зміг, тож вирішив волонтерити від початку війни й до перемоги. З 2015 року Дмитро збирав допомогу для бійців та возив її на фронт. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну він разом зі ще кількома волонтерами купували свині, щоб потім приготувати з них тушкованки й ковбаси.
“Людям треба гуртуватися і розуміти, допомагати, бо хто не годує свою армію, буде годувати чужу. І хлопці дуже раді, коли до них приїжджають. Вони навіть малюночками дитячими тішаться, тому що знають: тут про них пам’ятають”, — раніше розповідав Дмитро Малкович у розмові із кореспондентом Суспільного.
У волонтерському та військовому колах Дмитра Малковича знали на позивний Нескорений.
“Були такі моменти, що інколи важко давалося, думав: ще ця поїздка і більше не буду. Але там, коли я подивлюся у їхні очі такі світлі, де немає жодного фальшу, повертаюся і думаю, що треба знову збиратися і їхати, бо вони — в окопах, а я — вдома”, — казав Дмитро Малкович напередодні своєї 42 поїздки на передову.
На рахунку чоловіка було понад 60 поїздок на фронт. У Дмитра Малковича залишилися дружина, донька, син і п’ятеро онуків.
“У нас є клятва від Майдану. Ми були разом і до кінця, а зараз — разом і до перемоги. Скільки треба, стільки будемо допомагати. Поки не буде перемоги. А наші воїни однозначно не підуть звідти”, — говорив Дмитро Малкович 23 лютого 2022 року — у переддень повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
