Понад 30 років на Косівщині директор національного природного парку “Гуцульщина” Юрій Стефурак із дружиною займаються відродженням старовинної породи коней “гуцулики”. Вона була виведена на території Українських Карпат та перебувала на межі зникнення.
Про особливість гуцульської породи коней і те, як радянська влада хотіла її знищити, читайте в матеріалі Суспільного.
“Вони нищили все гуцульське”
Старожили переповідають, що гуцульську породу коней вирішили знищити представники радянської влади у 1940-х роках. Обманом їх забрали в людей та повезли на бійню. Таку історію Ірина Стефурак почула від одного з жителів села Річка.
“Вони нищили все гуцульське і добралися до тварин. Дали указ всіх коней гуцульської породи звести на плац біля автостанції в Косові. Люди, не знаючи, що буде далі, вели. Потім коней у вантажівках відвезли в Коломию на бійню, на м’ясо. Тому порода була на межі зникнення. Ми з чоловіком збирали їх по крихтах. У Верховині, Краснику, по різних селах, окремих господарствах, де збереглися “гуцулики”, — розповідає Ірина Стефурак.
Директор національного природного парку “Гуцульщина” Юрій Стефурак. Суспільне Івано-Франківськ
Збереженням “гуцуликів” сім’я Стефураків почала займатися на початку незалежності України.
“У 90-х роках в Україні виникло питання збереження гуцульської породи коней, тому що ті племінні ферми, що були створені протягом колгоспно-радгоспної системи, під час реформи майже всі були зруйновані, поголів’я ліквідоване. Щось пішло у кращому випадку до людей, а інших коней дали на м’ясо”, — говорить Юрій Стефурак.
Витривалі та універсальні
У літературі вперше згадують про “гуцуликів” у 1603 році, каже Юрій Стефурак. З його слів, ця порода коней вирізняється витривалістю та універсальністю. Нав’ючений гуцульський кінь гірськими стежками може пройти з вагою 100 кілограмів до 100 кілометрів у день. Він — невисокий, має гніде забарвлення, темну смугу на хребті та дрібні смужки на лопатці й передпліччі.
У національному природному парку “Гуцульщина” працює лабораторія кінологічного моніторингу. Там проводили наукові дослідження коней, з якими працюють Стефураки. Вивчали стійкість організму до хвороб, їхню витривалість у порівнянні з іншими породами. Відтак довели, що коні, яких придбала сім’я, є представниками гуцульської породи.
“Гуцули використовували коня від народження дитини, весілля, я вже не кажу за всі базари, ярмарки, полонинські господарства, і до проведення в останню путь”, — розповідає Юрій Стефурак
“Біополе коня лікує”
Коні гуцульської породи мають спокійний характер і підходять для іпотерапії, продовжує Юрій Стефурак.
“Вони чуйно ставляться і до дітей, і до хворих. В іпотерапії є своя специфіка використання. Молоді коні не підходять, жеребці не підходять. Уже в процесі відбирається поголів’я, яке є саме з таким спокійним характером. І вік коня має бути не більше п’яти-шести років”, — каже Юрій Стефурак.
Ірина Стефурак. Суспільне Івано-Франківськ
Його дружина додає, що коні мають сильне біополе.
“Є така давня така приказка, що весь світ винесений на спині коня. Одночасно — це благородна тварина. Вона не буде пити брудну воду, ніколи нікого не вдарить, якщо її не зачеплять. Духовно відроджує. Біополе коня лікує. Він — не хижак, їсть травичку, він — миролюбна тварина, сильна і дуже вільна. І всю ту енергію, якщо з ним правильно поводитися, кінь віддає людині”, — говорить Ірина Стефурак.
Кінний центр “Гуцулик”
У національному природному парку “Гуцульщина” розвивають кінний туризм та рекреацію. Розробляють маршрути, щоб можна було покататися верхи на конях та у бричці. Планують організовувати кінні рейди в гори.
У національному природному парку “Гуцульщина” розвивають кінний туризм та рекреацію. Суспільне Івано-Франківськ
Наразі у парку є десять коней гуцульської породи. Троє проживають на території постійно, решта влітку — на полонині. Зараз спільно з Франкфуртським зоологічним товариством реалізують проєкт зі створення кінного центру “Гуцулик”, в якому є умови для відродження гуцульської породи коней, каже Юрій Стефурак.
“У межах цього проєкту зробили годівниці й брами. У складському приміщенні зробимо музей, де охочі зможуть ознайомитися з кінним інвентарем, реманентом. Будуть брички й інші специфічні транспортні засоби, які використовувалися у господарстві для підвезення каміння, дерев’яних колод. Нам уже передали катафалк, на якому перевозили покійників”, — розповідає Юрій Стефурак.
Зараз, з його слів, працюють над створення навчальної кімнати для дітей, щоб прищеплювати їм любов до коней і навчати правильного поводження з ними.
