Сьогодні, 15 серпня, в Україні відзначають День археолога. Про свою унікальну професію, про дивовижні знахідки та те, які археологічна експедиція може змінити уявлення про минулі часи читачам Правда.іф розповідає відомий археолог, кандидат історичних наук, завідувач відділення археології в Національному заповіднику «Давній Галич» Тарас Ткачук.
– Пане Тарасе, якою є ситуація в сучасній українській археології? І, якщо говорити про Івано-Франківську область, то наскільки часто у нас трапляються ті чи інші знахідки?
– Насправді, різноманітних пам’яток дуже багато, а археологів – мало. Ми до кінця не знаємо, скільки у нас знаходиться пам’яток навіть на території області, не кажучи вже про територію України. На великий жаль, досі не зроблено археологічної карти України, тому ми не можемо сказати, скільки конкретно пам’яток налічується є в тій чи іншій області, в тому чи іншому районі. Для цього треба багато ходити, багато працювати на місцевості, наносити всю інформацію на карти. А кожна культура ділиться як мінімум на ранній, середній і пізній період і далеко не все ми можемо датувати навіть в такий спосіб, не кажучи вже про такі роботи, як геомагнітне сканування – передовий метод, який потребує апаратури, потребує людей, які уміють цією апаратурою користуватися. Тому проблем багато, а археологів мало.
– Власне, чому така нестача кадрів? Немає затребуваності у спеціалістах на державному рівні чи немає інтересу в самих студентів обирати цей напрямок навчання?
– Археологія – досить складна професія, важка і, на жаль, мало оплачувана робота. Потрібне хороше здоров’я, аби ходити по полях, працювати лопатою часто на спеці. Щоб досягнути якихось результатів потрібно важко попрацювати. Зазвичай професію археолога в Україні здобувають на кафедрі археології в Київському університеті, зараз кафедри є й в інших містах. Але дуже мало людей йдуть навчатися на археологів.
– Якщо говорити про Прикарпаття, що саме стає об’єктом зацікавлення археологів? Які місця можуть стати об’єктом для дослідження?
– Є так звані археологічно орієнтовані місця. Переважно вони знаходяться біля води, на південному боці, тобто там, де сонце краще зігріває землю. На території області знаходяться різні культури і перший шлях до пошуку археологічних місць – це так звані розвідки, свого роду ходіння по полях. Є й інші орієнтири, скажімо, люди кам’яного віку жили на вершинах горбів, мабуть, звідти їм зручніше було спостерігати за стадами тварин, трипільці жили на різних територіях, часто поблизу ріки, згодом – у місцях, де легко було викопати якісь оборонні споруди: рови з палісадами. В епоху бронзи люди старалися зайняти домінуючі території на висотах. Але головне завжди – щоб якомога ближче до поселення була вода.
– Які цікаві знахідки траплялися вам останнім часом?
– Минулого тижня ми з працівниками нашого заповідника провели невеличку експедицію неподалік Галича, у Залукві і знайшли фрагмент трипільської хати з великою кількістю зернотерок. У моїй практиці таке вперше: скільки зернотерок у одному місці, в одній хаті. Це дуже дивно. Можливо, люди збиралися тут усі разом і спільно мололи зерно. Також знайшли вимостку, це може бути вівтар, але може й пічка, треба повністю розкопати. На даний час знайдений матеріал опрацьовується, миється, його потрібно шифрувати… Археологічний процес ділиться на два етапи: польові роботи і камеральні роботи. Власне камеральні займають більше часу: це коли черепки потрібно відмити, відчистити, кожен описати, зазначити, у якому квадраті він був знайдений, скласти звіт.
– Куди потім діваються знайдені під час експедицій речі?
– Ми їх здаємо у фонди музеїв. У який саме – залежить від того, хто проводив експедицію. У нашому випадку – у фонди Національного заповідника «Давній Галич» і там вони зберігатимуться.
– Наскільки ці знахідки є унікальними?
– Трипільська культура поділяється на етапи: А, В, С, відповідно датують ще й А1, А2, тощо. У даному випадку ми віднайшли поселення етапу В2, йому приблизно 4000 років до нашої ери. Досі вважалося, що поселень В2 на Прикарпатті не було, така знахідка трапилася вперше у Галицькому регіоні. Ніхто, в тому числі й я, не здогадувався, що ми знайдемо це В2. Але археологія постійно розвивається і кожна нова знахідка може змінити будь-яку, навіть дуже аргументовану концепцію.
– Чи бувають випадки, коли місцеві жителі, щось копаючи в себе на городі, знаходять певні речі і повідомляють археологів?
– Таке відбувається досить часто, місцеві люди показують, де і що вони знайшли. Адже самі ми не можемо знати детально, що і де знаходилося, особливо, зважаючи на сучасні забудови чи приватну власність, в ці місця не особливо й потрапиш. Найчастіше знаходять кераміку, кремінь. Залізні речі, особливо цілі і добре збережені нам, на жаль, не показують. Оскільки існують люди, які торгують старожитностями. І є багаті люди, які колекціонують старожитності. Територія України дуже грабується. Але мова не лише про Україну, таке відбувається в усіх бідних країнах, а ми належимо до бідних країн. Хоча грабують країну, як правило, не бідні люди.
Розмовляла Любов Загоровська
