З глибоким сумом в серці і з болем на душі рідні повідомили, що в тяжкому бою від ворожого снаряду, встигнувши врятувати життя кількох побратимів, в ніч з 24 на 25 травня навіки став Небесним Героєм Михайлом Яворським.
“В українському лексиконі бракує слів, щоб описати його як Людину, бо таких Людей як він дуже мало на світі, але саме на таких Людях цей світ і тримається. Це Людина не просто з великої букви, а ось така ЛЮДИНА!!! Наш Мішенька не тільки був еталоном чесності, доброзичливості, мужності, самовідданості, людяності, справедливості, доброти, щирості, скромності, відданого батька, але ще й еталоном справжнього мужчини, звитяжного воїна світла, просоченого козацьким духом…”, — повідомила сестра загиблого воїна Зоряна Яворська.
Не зважаючи на те, що прожив більшість свого життя в Америці і прослужив 4 роки в армії США, завжди пам’ятав своє коріння і не міг стояти осторонь і байдуже споглядати на страждання свого народу. Він покинув своє комфортне життя в Америці, а головне — зробив найважчу пожертву, яку тільки можна зробити, і з великим болем в серці відірвався від своєї найбільшої потіхи в житті — донечки Соломійки, та в перші ж дні війни зробив свідомий вибір, взявши в руки зброю, щоб захищати Україну від ворожої навали.
“Михайло не просто був Людиною, яка знімала останню сорочку для свого ближнього, він в прямому значенні знімав останній тепловізор, приціл, прилад нічного бачення, шолом і віддавав молодим хлопцям, яких посилали в бій перед ним, пояснюючи це тим, що молодим це більше потрібно, бо він уже встиг трохи пожити, а молодим хлопцям треба ще жити й жити. Я знала, що для того, щоб у Міші було все необхідне, мені в першу чергу треба було забезпечити всіх його побратимів, бо він не зможе мати щось більше або краще ніж вони, і обов’язково віддасть це комусь іншому. Таким чином Мішенька тримав мене в постійному волонтерському тонусі, бо як тільки я наближалась до моменту, коли відчувала хоч трошки якесь полегшення від думки, що нарешті в Міші та в його побратимів вже є все необхідне, як дізнавалася, що він знову все пороздавав тим, в кого не було. І ось тепер я привезла ту останню сумку, яку я приготувала Міші, але тепер вже я віддам її його побратимам, в честь Міші так, як це зробив би він”, — написала сестра.
Михайло Яворський зробив все для того, щоб увійти в лави ЗСУ, а не до Іноземного легіону, бо для нього було важливо воювати пліч-о-пліч саме з українськими воїнами й він не хотів жодного попуску. За словами рідних, Михайло завжди зголошувався йти на найнебезпечніші завдання. За словами його командира, він завжди почував себе дуже впевнено, коли Михайло був поряд, бо той ніколи не ховався за чужими спинами, а навпаки прикривав інших своєю спиною.
“Як Міша і прожив своє життя, завжди в благо інших, а не в благо собі, так він і загинув, відтягнувши двох поранених на дальні позиції, і хоча він міг там з ними залишитися, він повернувся на передню позицію допомогти іншим побратимам, де його і знайшов ворожий снаряд”, — розповіла подробиці загибелі брата Зоряна Яворська.
Михайло мріяв перевезти свою сім’ю в Україну після війни та будувати світле майбутнє своєї донечки на своїй улюбленій батьківщині.
“Велика людина залишає за собою великий слід і, на жаль, великий біль і порожнечу у серцях близьких йому людей. З цим болем і пустотою житимуть Мішині найрідніші люди, мама Марія, донечка Соломійка, дружина Оксана, а також вся наша велика родина і друзі. А від себе додам, що він був моєю другою половинкою, моїм супергероєм, моїм найкращим другом, моєю опорою в житті, моїм наставником і повірником, моїм натхненням, всім тим, що вже ніким і ніколи не замінити”, — додала сестра.
Церемонія прощання з Михалом Яворським на псевдо “Чикаго” розпочалася сьогодні, 30 травня, біля Богородчанської селищної ради. Звідти скорботний кортеж попрямував до села Солотвино, а потім — до села Космач Богородчанського району, де захисник України знайде свій останній спочинок.
