Прикарпаття, як і решта західних областей, бачило не одну битву. У землі й досі лежать рештки солдат різних країн, неупокоєних і забутих.
У комунальному підприємстві «Пам’ять» кажуть: щотижня отримують повідомлення про нові поховання, пише Репортер.
Шифр у зошиті
Програма з перепоховання жертв війни і репресій існує в Івано-Франківській області з 2009 року. КП «Пам’ять» створили у 2012 і з того часу саме воно займається пошуком і ексгумацією загиблих вояків. Найчастіше отримують звернення про знайдені рештки від самих мешканців.
«Наприклад, до нас звернулися люди з Підгірків, поблизу Калуша. У них на подвір’ї є поховання німецького вояка, – розповідає директор підприємства Василь Тимків. – Ми провели ексгумацію й перепоховали його на збірному німецькому цвинтарі. Так само в селі Кричка Богородчанського району провели ексгумацію рештків українського повстанця. Там була розбита чота, рятувалися хто як міг. Його вбили енкаведисти на подвір’ї, там і залишили».
На Прикарпатті є поховання українських повстанців, вояків радянської армії та армії імператорської Росії, німецьких, угорських, чеських, словацьких солдат… Буває, трапляється, що знаходять не одну могилу, а цілий цвинтар.
«У Богородчанському районі знаємо, що на одному подвір’ї є велике поховання Першої світової війни, – говорить Тимків. – Буває, люди знаходять щось під час землекопних робіт, особливо в сезон – з весни по осінь. Найчастіше під час оранки. Або при закладанні фундаментів під час будівництва. У таких випадках телефонують у поліцію, а ті вже повідомляють нам».
Переважно розкопують так звані «нездійснені поховання». Це коли тіло не закопали, а воно просто залишилося лежати на поверхні. З часом його занесло землею.
«От в Озерянах недавно почали розорювати поле, до того там був чагарник, і знайшли поховання, – говорить історик. – А пізніше, коли ми збирали свідчення людей, з’ясувалося, що під час війни там була оборонна лінія, окопи».
Іноді біля вояків знаходять особисті речі, які можуть підказати щось про загиблого. Наприклад, у Першу світову солдати мали з собою малий металевий футляр, а всередині – інформацію на папері. Хоч папір недовговічний, але буває, зберігається. А в Другу світову вже вибивали зашифровану інформацію на металевих носіях.
«Цікавий факт: в угорців був дитячий зошит у клітинку. Там робили дірочки на тій чи іншій клітинці. Виходив шифр, – розповідає Тимків. – Написане з часом би стерлося. А дірочка залишилася на своєму місці, тож тепер можна зчитувати інформацію».
Інколи знаходяться й родичі загиблих, в основному в Другій світовій війні. Особливо це стосується німців: там є архівні документи, де написане все про солдата: номер жетона, прізвище, звання… Тож легко віднайти, хто тут похований.
На документи треба час
Людям, які знайшли у себе на подвір’ї чи городі кістки, Василь Тимків радить звертатися в поліцію. Там зроблять перевірку і, якщо поховання дійсно давнє, тоді вже за справу береться КП «Пам’ять».
Але процес перепоховання не дуже швидкий.
«Ми на кожен об’єкт мусимо виробляти дозвільну документацію від обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, – говорить Тимків. – Остаточний дозвіл надає національна комісія в Києві. Але технічно ми стараємося зробити все якомога швидше. Особливо, коли в людей триває будівництво, тоді затягувати неможливо. Тож план нашої роботи перебуває в постійній корекції».
Загалом процес виготовлення документів займає десь до місяця, хоч це залежить від нагальності.
Рештки німецьких вояків, знайдених на заході України, ховають на збірному цвинтарі у Жовківському районі на Львівщині. Це робить німецька спілка з догляду за військовими похованнями. Якщо буде підтримка з боку Угорщини, такий збірний цвинтар планують організувати і для угорських солдат. Та загалом, потрібне ще місце, де б знайшли спочинок жертви воєн і репресій.
«До цього часу ми перепоховували рештки там, де їх знаходили. Але питання: хто буде доглядати ті могили? – каже Василь Тимків. – Тож ми вирішили робити збірні військові цвинтарі. У Калуші вже дали згоду організувати таке кладовище на старому цвинтарі Височанка. Це доцільно, бо там вже є поховання світових воєн, визвольних змагань. Так його буде легше доглядати. Ми планували три сектори: учасники української національно-визвольної боротьби, загиблі Другої світової й загиблі Першої світової».
Зараз залишилося доробити деякі документи і вже цієї осені «Пам’ять» може здійснити там перепоховання.
Українці шанують могили
За минулий рік КП «Пам’ять» знайшло найбільше могил часів Першої світової. Хоч дуже багато нездійснених поховань є і з Другої світової.
«Мені здається, у Першу світову було більше моралі, гуманності, – говорить Василь Тимків. – Тоді противники після боїв достойно ховали і своїх, і ворогів. Як приклад – село Сілець Тисменицького району. Там знайшли братську могилу, де поховані російські вояки – на ній поставили православний хрест. Поруч зробили поховання австро-угорської армії, поставили католицький хрест. У 1914 році, коли австрійці відступали, наші люди дуже часто ховали їхніх померлих».
За словами Тимківа, на Прикарпатті практично нема населених пунктів, де не було б поховань часів Першої світової. Втім, радянська влада руйнувала історичну пам’ять, зносили хрести, розорювали поля, де були могили.
«Щодо бійців УПА, то там взагалі велася така собі війна могил. Хрести валили, люди їх відновлювали вночі. Інколи це відбувалося багато разів, – розповідає історик. – Радянські не жаліли і своїх. Був приклад, коли за СРСР мали терміново побудувати дорогу. І хоч знали, що там поховання червоноармійців, все одно будували. Або приходила рознарядка: за рік перепоховати стільки-то радянських вояків. Тоді «у хід йшли» всі: угорці, німці, наші повстанці».
Тож зараз у КП «Пам’ять» шукають поховання і ховають різних солдат, незалежно від національності й того, на чиєму боці вони воювали.
«У Червону армію насильно забирали мільйони українців. Туди потрапляло навіть багато учасників українського підпілля, – каже Тимків. – Їх кидали як гарматне м’ясо, людей не шкодували. Дотепер на полях битви лежать неупокоєні тисячі вояків. Тож я їх усіх називаю жертвами війни і тоталітарних режимів. Бо далеко не всі хотіли йти на чужу землю когось вбивати».
За його словами, буває, що й не дозволяють працівникам підприємства копати на своєму подвір’ї. Але загалом прикарпатці з розумінням ставляться до того, що потрібно перепоховати рештки.
«Велика вдячність людям, що не зневажають, інформують. В українців є традиція пошанування могил, – каже Василь Тимків. – Був випадок в одному із сіл Богородчанського району. Там люди доглядають могилу невідомого вояка часів Першої світової. Кажуть: у їхній сім’ї теж хтось загинув в Європі. Тож вони сподіваються, що хтось так само доглядає і його могилу».
