На сепових ділянках, в околицях сіл Куропатники, Бовшів, Межигірці знайдено новий для науки підвид комахи – Вусач-коренеїд жовтий опільський (Dorcadion fulvum opillicum Zamoroka, 2019).
Про це на сайті Станіславський натураліст повідомив дослідник комахи Андрій Заморока, інформує Бліц-Інфо.
За понад десятиліття наукових пошукувань на терені Галицького національного парку мене завжди вражало надзвичайне природне розмаїття такого невеликого терену: від півторастолітніх яличин і бучин, до старовікових заплавних і термофільних дібров, карстових і низових боліт, заплав, стариць і річок, і нарешті до лучних степів. І всюди мене чекало неймовірне розмаїття комашиного світу й найнесподіваніших знахідок: видів, що мали б траплятися лише високо у Карпатських горах або у південних степах Причорномор’я, чи на рівнинах Паннонії… Аж раптом трапились, здавалось би, звичайнісінькі для Поділля вусачі-коренеїди жовті, проте, дивна зовнішність яких не давала мені спокою впродовж кількох останніх років. І не дарма…
Куропатницький Камінь – типова місцевість для Dorcadion fulvum opillicum Zamoroka, 2019. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
У експедиції 2015-го року ми з колегами обстежували Куропатницький Камінь – вельми цікаву й цінну ділянку лучного степу, в околицях с. Куропатники під Бурштином з метою розширення меж Галицького національного парку. І тоді мені у пастки втрапило кілька екземплярів вусача-коренеїда жовтого (Dorcadion fulvum (Scopoli, 1763). Незвичність вигляду цих жуків одразу впала мені в око. За своєю ентомологічною працею, я обзервував цей вид із околиць нашого Станіславова, Коломиї, Дністровського каньйону, Медоборів, Черкасів, Миколаєва і нарешті Одеси… І все, що я бачив, було геть відмінним від зібраних мною зразків з-під Куропатників…
Опільський виднокіл із Куропатницького Каменю на Касову Гору (по центру на обрії). Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока
Згодом, вельми схожих на куропатницьких жуків я зібрав на знаменитій Касовій Горі біля Бовшева, а відтак на Сімлині в околицях Кукільників, Межигірськім Камені – поруч села Межигірці, Горі Красній біля Старих Скоморох, та й ще з цілої низки локалітетів Бурштинського Опілля. А також отримав зразки від свого колеги, пристрасного дослідника жуків зі Львова, пана Руслана Паніна, який зібрав їх на степових схилах у Гологорах поруч села Гологірки. Сумніви розвіялись – це невідомий для науки підвид! Залишилось одне – належно його описати й опублікувати.
Порівняння Dorcadion fulvum opillicum Zamoroka, 2019 (вгорі) та Dorcadion fulvum erythropterum Fischer von Waldheim, 1823 (внизу). Джерело ілюстрації: Zamoroka, 2019
Кропітка робота із препарації і мікроскопування з вивчення кожного зразка у лабораторії увінчалась успіхом: я виокремив ті ознаки, за якими новий підвид вусач-коренеїд жовтий опільський (Dorcadion fulvum opillicum Zamoroka, 2019) можна легко і достеменно відрізнити від широко розповсюдженого в Україні підвиду вусача-коренеїда жовтого червонокрилого (Dorcadion fulvum erythropterum Fischer von Waldheim, 1824). Усі деталі описані у статті, що вийшла у Польському ентомологічному журналі (Polish Journal of Entomology) і доступна у вільному перегляді. А назва нового підвиду походить від топоніму Опілля – регіону, де було виявлено цього жука.
Розповсюдження Dorcadion fulvum opillicum Zamoroka, 2019 (круги) та Dorcadion fulvum erythropterum Fischer von Waldheim, 1823 (квадрати). Джерело ілюстрації: Zamoroka, 2019
Але ж питання: як так склалося, що на Опіллі та й у Гологорах сформувався окремий підвид вусача-коренеїда жовтого, відмінного від широко розповсюдженого в Україні підвиду? Моя гіпотеза полягає в тому, що Опілля фізіографічно є ізольованим від решти Поділля. Із заходу терен різко відмежований Передкарпатським крайовим прогином, а зі сходу та півночі – Липицьким узгір’ям зони Тейсейре-Торнквіста (уздовж Золотої Липи). При цьому і для Передкарпаття, і для Липицького узгір’я характерна висока залісненість переважно бучинами. Бурштинське Опілля оточене лісовим периметром, який у минулому був бар’єром для розповсюдження степових видів. На півдні же межа краю пролягає по Дністру. Отож, лучні степи Опілля мають реліктовий характер й тривалий час розвивались окремішньо. Лише у таких умовах відмежованості міг еволюціонувати окремий новоописаний підвид вусача-коренеїда жовтого опільського.
