У селі Вербівці Городенківської територіальної громади зявивися пам’ятник Александеру Ґранаху, відомому німецькому та американському акторові – уродженцю цього краю.
Це зроблено в рамках проекту “Буковинсько-Галицький літературний маршрут” за фінансової підтримки Федерального МЗС Німеччини. Про це повідомляє Голос України.
На відкриття пам’ятника до Вербівців прибули автори проекту Гельґа фон Льовеніх із Берлінського єврейського музею та професор Чернівецького держуніверситету Петро Рихло, а також скульптор Володимир Цісарик. Вони розповіли, що спільно повернули широкому загалу імена багатьох призабутих німецькомовних літераторів Буковини та Галичини.
Александер Ґранах (справжнє ім’я Єсайя Ґронах) народився 1890 року. Син багатодітних євреїв змалку працював у пекарнях у Городенці, Заліщиках, Станиславові (нинішній Івано-Франківськ), Львові. П’ятнадцятилітнім уперше побував у єврейському театрі у Львові, відтоді сцена стала його пристрастю.
Подався до Берліна, де став учнем театральної школи режисера Макса Райнгардта. Знімався в кіно, був актором у Київському єврейському театрі. Далі – Цюріх, еміграція до США, Голлівуд, зокрема роль агента Копальського у фільмі “Ніночка”.
Існує неофіційний життєпис Ґранаха – його автобіографічний роман “Ось іде людина”. Автор оповідає про життя своєї великої єврейської родини у Вербівцях, дружні стосунки з українцями та поляками. Описує свою першу закоханість, службу в австрійській армії, шлях на сцену. Ця книжка – наче енциклопедія Галичини початку ХХ століття.
“До Вербівської сільради ще понад десять років тому прийшов лист із Німеччини, мер одного з міст розшукував тих, хто працював 1944-го на тамтешньому аеродромі, – розповідає колишній учитель німецької мови Вербівської школи Іван Баран. – Так вийшли на Александера Ґранаха та наше село. Тодішній сільський голова Федір Андрусяк запропонував відповісти на той лист, зав’язалося листування. Тамтешня бібліотекарка надала багато цікавої інформації. Отримали посилку із романом “Ось іде людина”. Разом із колегою з Городенки Василем Григірчиком взялися її перекласти”.
Переклад шкільним учителям німецької дався непросто. Їздили до єврейської громади в Коломиї, уточнювали деякі терміни з роману ідишем та івритом. Що більше дізнавалися, то більше пересвідчувалися у тому, як Александер Ґранах усе життя любив цей край.
Тим часом роман в Івано-Франківську переклала й письменниця Галина Петросаняк. А далі до Вербівців навідалася знімальна група з Німеччини, що робила фільм про Ґранаха. За словами Івана Барана, гості хотіли знати всі описувані в романі подробиці, зокрема про “церкву з цибулиними дахами”, де саме мешкала сім’я Єсайї Ґронаха. Ґрунт (так у селі кажуть на земельну ділянку) перекупили інші євреї та десять соток – українець Юсько Дорків. Нині там мешкає сім’я Голинських.
А ще до села приїздив праправнук Александера Ґранаха.
Щоб зняти стрічку про Ґранаха, творча група об’їхала півсвіту. В Ізраїлі режисерка Анґеліка Віттліх спілкувалася із сином актора, знімала у Німеччині та США, ну й, звісно, у Вербівцях, Городенці, в описаному в романі “Ось іде людина” колишньому римо-католицькому костелі. А ще у Львові та Києві. Документальний фільм вийшов у 2012 році та набув великої популярності за кордоном.
“Це неймовірні пригоди, весь час траплялись якісь дива, як-от зустріч зі вчителем німецької у Вербівцях (Іваном Бараном. – Авт.). Він обожнює Ґранаха, читав його книжку німецькою багато разів і фактично знає її напам’ять! Цей учитель називає книжку актора “гімном Галичині”, – зазначила Анґеліка Віттліх.
