18 діб невідомості. 18 днів чекання і втрати ґрунту під ногами у рідних. Позиція на Куп’янському напрямку стала останньою для Івана Балацького. 23 січня мешканець Рогатина загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Іван Іванович Балацький народився 6 липня 1991 року в селі Бабухів. Там зростав енергійним і досить жвавим хлопцем. У 1998-2007 роках навчався в місцевій школі, після закінчення якої вступив до Бурштинського коледжу за спеціальністю “кулінарія”, пише Рогатинська громада.
Сестра Ірина згадує, що брат дуже любив готувати: «Під час служби в Закарпатті часто був за старшого на кухні – готував хлопцям щось смачне».
З 2010 року Іван проходив строкову службу у транспортних військах. А з 2012-го до повномасштабного вторгнення працював охоронцем на Рогатинській птахофабриці.
Проте перші дні війни не залишили Івана осторонь. 25 березня 2022 року він добровільно вирушив за своєю повісткою. На вмовляння рідних відповідав: «Мушу там бути, маю військову підготовку. Хто піде? Треба мені».
Зі слів близьких людей також дізнаємося, що Іван служив у штурмовій бригаді «Вовки», воював на важких напрямках – у Бахмуті та Соледарі. У розмові сестра згадує обстріляну автівку брата, рубці на його тілі від осколків і важку контузію, отриману під час бойових дій.
У грудні 2024 року воїн знову повернувся в стрій. Виконував обов’язки стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Цього разу – на складному нині Куп’янському напрямку.
«Брат заспокоював мене, казав: “Тут простіше. Бахмут набагато страшніший був. Не боюся куль. Не переживай за мене, сестричко, я ж Бахмут пройшов, я щасливчик… Пильнуй дітей і маму, бо вона в нас одна”», – розповідає пані Ірина.
За зовнішністю непосидючого й завжди усміхненого хлопця ховалася чуйна душа.
«Коли я передавала щось на фронт, Іван завжди казав: “Я все маю, нічого не треба. Не витрачай кошти, у тебе діти, їм щось купи ”. А до племінників звертався не інакше, як “мої діти”».
Своєї сім’ї Іван Балацький створити, на жаль, не встиг.
У ніч перед виходом на позицію воїн телефонував багатьом близьким, зокрема найріднішій сестрі. Мабуть, щось підказував йому серце.
На завданні «Кубик» теж залишився довше, щоб підтримати своїх побратимів. А в останній день дуже радів дитячому оберегу, який отримав від волонтерів. З цим браслетиком на руці Іван Балацький пішов у свій останній бій.
