Читати “Отче наш” на пленарних засіданнях.
Замінити гривню на рубль.
Обстежувати стан психічного здоров’я кандидатів у депутати.
Вам здається, що це жарт? А українські парламентарі вважають це серйозними та важливими нововведеннями. Адже саме такі законодавчі ініціативи вони реєструють у Верховній Раді.
Уявіть, за весь час роботи парламенту восьмого скликання було зареєстровано майже 12 тисяч проектів законів. Невже це число таке велике через те, що всі вони важливі та актуальні? Зовсім ні. Багато законодавчих ініціатив наших нардепів не лише зайві та непотрібні, а й просто смішні та абсурдні.
Спецпроект “Вибори вибори” переглянув, які неординарні законопроекти реєстрували народні обранці восьмого скликання, і відібрав найяскравіші перлини депутатської законотворчості.
ШАНОВНИЙ КОРИСТУВАЧУ, ВИ СПАМИТЕ!
Верховна Рада України – лідер у Європі за кількістю зареєстрованих законопроектів.
Право законодавчої ініціативи в Україні має президент, Кабінет міністрів та народні депутати. Саме останні спамлять найбільше.
За даними Комітету виборців України, парламентарі в середньому за рік реєструють 1,8 тисяч законопроектів. Для порівняння, депутати Франції – 337, Великої Британії – 66, Греції – 13, Швейцарії – 6, а в Норвегії – 5.
Але кількість не означає якість, розповідає заступник голови ради Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський. Дуже часто законопроекти українських депутатів поверхневі, абстрактні і не пропонують реальних рішень проблем у державі:
“Найголовніше – не досліджується сама проблема. Депутати бачать її симптоми і хочуть щось заборонити, відмінити, зарегулювати. Не відбувається консультація зі стейкхолдерами та оцінка впливу – на які результати від законопроекту можна очікувати. У тому числі – несподівані”.
Також наші нардепи часто реєструють законопроекти у сферах, де вони не є фахівцями. 38% з них робить це поза компетенцією комітету, до якого входять. Найпопулярніші теми депутатських проектів законів – податкова політика, правоохоронні органи та бюджетні питання.
Цунамі із законопроектів дуже навантажує і гальмує роботу Ради. Адже кожен з них має пройти величезний бюрократичний шлях перед тим, як потрапити на голосування.
Спершу проект закону має розглянути головний профільний комітет. За ним – антикорупційний, євроінтеграційний та бюджетний комітети. Паралельно над документом працює Головне науково-експертне управління парламенту, яке надає свій висновок щодо якості законопроекту. Зрештою, він знову повертається до профільного комітету і лише після цього виноситься до зали Верховної Ради.
Головне науково-експертне управління, на чиї плечі лягає розгляд кожної законодавчої пропозиції у ВРУ, скаржиться: їм бракує ресурсів, щоб впоратися з законодавчим цунамі:
“45 працівників штату не вистачає фізично, – пояснює заступник керівника Управління Андрій Ришелюк. – У нас залишається тільки одне – якимось чином вибудовувати свою роботу хоча б так, щоб Головне науково-експертне управління своїми затримками не заважало розгляду законопроектів Верховною Радою”.
Тому наукові експерти розставили пріоритети: в першу чергу аналізують законопроекти президента, уряду та ті, які на черзі до розгляду в комітетах, а вже потім решту. Хоча не всім депутатам це подобається, і вони часто скаржаться на управління до керівництва апарату ВРУ.
Водночас експертів з управління цілком можна зрозуміти. Адже за даними проекту VoxUkraine, лише станом на кінець лютого 2018 року у Верховній Раді зареєстровано понад 5 тисяч депутатських законопроектів. І це лише проекти, які пропонують або створити новий закон, або внести зміни до чинних, без урахування проектів постанов та рішень.
“Найбільше законопроектів станом на лютий 2018 року зареєстрував Олег Ляшко. На його рахунку 245 законопроектів, на яких він є співавтором або автором, – розповідає аналітик VoxUkraine Олександр Надельнюк. – Однопартієць Ляшка Віктор Галасюк ініціював майже стільки ж – 222. На третьому місці позафракційний депутат Михайло Головко, який представляє партію “Свобода”. Він зареєстрував 194 законопроекти або є їхнім співавтором”.
Водночас, тисячі поданих законопроектів займають дорогоцінний сесійний час.
“Із 400 пленарних годин Верховної Ради в році, максимум на законодавчі питання може йти годин 200, не більше. Відповідно, якщо кожен законопроект розглядати, як мінімум, у двох читаннях, то встигають розглянути лише 100-150 законопроектів”, – пояснює експерт з Головного науково-експертного управління Андрій Ришелюк.
У підсумку, законами стають лише 12% з кількох тисяч законопроектів депутатів. Більшість із них застрягають у комітетах або очікують розгляду в парламенті – місяцями, а то й роками.
ПОЛІТ(ичні) ФАНТАЗІЇ
Щоб переконатися, що Рада восьмого скликання дійсно завалена непотрібними законопроектами, ми вирішили ознайомитися з депутатськими ініціативами. Для цього нам знадобилося кілька тижнів, адже ледь не на кожного обранця припадають десятки ініціатив.
Серед депутатської творчості ми знайшли багато дійсно важливих і корисних ідей. Але є серед проектів законів і такі, що викликають здивування.
Наприклад, у 2015 році група депутатів, а саме Олексій Порошенко, Юрій Македон, Іван Мельничук, Володимир Парасюк, Ірина Суслова та Юрій Дерев`янко запропонували постанову “Про розміщення полотна з вишитою картою України в сесійній залі Верховної Ради України”.
Здавалося б – невже без вишитої карти парламент не може працювати? Але співавтор постанови Володимир Парасюк переконаний: Верховна Рада дуже радянська за атмосферою і потребує оновленого дизайну, більш українського.
“Я був у парламенті Норвегії – там очі розбігаються від їхньої традиції. А в нас традиція ще більша, – розповідає Парасюк. – Так давайте поставимо Володимира Великого, Княгиню Ольгу, Святослава, добу козацтва, сучаснішу історію!”.
Нардеп не вважає постанову про вишиту карту чимось поганим, тим паче – спамом. Навпаки, переконаний, що чим більше роботи – тим краще.
“Настільки неефективно працює механізм прийняття законів, що нікого там жаліти, ніхто там дуже нічим не завантажений. Хіба що науково-дослідні інститути, бо їм це треба все вичитувати і давати якісь зауваження. Хай працюють”, – додає Парасюк.
Важливі для країни питання не можуть вирішуватися без ранкової молитви – вважає колега Парасюка, нардеп Юрій Мірошниченко. Саме тому разом з однодумцями минулого літа він запропонував Верховній Раді читати “Отче наш” відразу після відкриття пленарних засідань.
У пояснювальній записці до законопроекту йдеться про те, що це “сприятиме духовній консолідації народних депутатів України і налаштовуватиме їх на відповідальну і продуктивну роботу з урахуванням основних християнських цінностей. Наші предки-християни традиційно читали молитви і передусім “Отче наш”, починаючи всі відповідальні справи”.
Мірошниченко пишається цим законом і вважає, що колись Рада його розгляне: “В українському парламенті тривалий час уже працює молитовна група, кожного року в нас проводиться молитовний сніданок в розширеному форматі. Вважаю, що без духовних цінностей говорити про питання економіки, безпеки, соціальної політики даремно”.
Нардеп впевнений: православна молитва є прийнятною для всіх інших релігій і не ображає колег-мусульман та іудеїв.
Цікаву ініціативу запропонував депутат Олег Мусій. Колишній міністр охорони здоров’я несподівано у 2015 році зацікавився економікою і запропонував копійки замінити на рублі. Народний депутат вважає, що саме така назва грошової одиниці є історично обгрунтованою.
“З часу введення грошової одиниці в Україні – гривні, без історичного обґрунтування її меншу частину було названо словом копійка. А з усіх історичних джерел вбачається, що копійка є частиною саме рубля, а не гривні”, – йдеться в пояснювальній записці до документу.
А от нардеп-утікач Олександр Онищенко у 2015 році був серйозно стурбований психічним здоров’ям своїх колег. Настільки, що навіть зареєстрував проект закону, у якому висунув ідею перевіряти стан здоров’я кандидатів у народні депутати України. Онищенко хотів зобов’язати депутатів доводити свою спроможність ухвалювати рішення медичною довідкою від психіатра та нарколога.
“Лише людина з психічними розладами може навмисно ганьбити свою держави та її громадян”, – уточнюється в пояснювальній записці.
Підтримав ініціативу Олександра Онищенка скандальний депутат-мажоритарник Євген Мураєв. У 2016 році нардеп запропонував окремий проект закону “Про проведення перевірки стану здоров’я осіб, які займають вищі державні посади”.
У пояснювальній записці зауважується, що про психофізичний стан значної частини осіб, що виконують функції держави, народ України може лише здогадуватися, спостерігаючи за їхніми заявами та нормативно-правовими актами. А головний аргумент документу звучить так: “Хвороба високопосадовця або наявність у нього алкогольної чи наркотичної залежності може нести безпосередню загрозу державності та безпеці нації”.Поповнює перелік політичних фантазій нардепів остання гучна ініціатива депутата Олега Барни. Нещодавно він зареєстрував законопроект, який забороняє публічно проявляти будь-яку сексуальну орієнтацію. Мажоритарник прагне заборонити зібрання, марші та поширення інформації, що свідчить про сексуальну орієнтацію людини. На його переконання, пропаганда сексуальної орієнтації провокує моральний занепад українців.
У пояснювальній записці до документу йдеться: “Подібні заходи громадяни можуть проводити у своїх приватних, закритих клубах, без доступу дітей чи місцях, від яких інформація про ці заходи мимоволі не буде поширюватися за межі території проведення цього заходу чи на людей, які не перебувають на даній території”.
Коментувати нам свій законопроект Олег Барна відмовився.
ПОЛЕ ДЛЯ ПОПУЛІЗМУ
Чимало серед депутатських законопроектів і відверто популістичних. Тобто з гучною та красивою назвою, але з відсутністю конкретних пропозицій з вирішення проблем. Переважно такі законопроекти створюються з метою політичного піару і для видимості турботи про народ.
“Велике питання, яким чином законопроект з’являється в головах народних депутатів, – каже заступник голови ради Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський. – Вони поїхали кудись, поспілкувалися з виборцями, побачили щось у новинах. І вважають, що законопроектом, без особливого аналізу проблеми як такої, вирішать проблему”.
Наприклад, навесні 2017 року цілий колектив депутатів, переважно з “Радикальної партії Ляшка”, зареєстрував красномовний проект постанови щодо зміни економічної політики держави з метою покращити соціальне становище українців. Пояснювальна записка до нього починається з суцільної зради, про “безпрецедентний економічний спад в Україні”, “затягування пасків” населенню, тарифну “шокову терапію” тощо.
Зрештою, депутати пропонують Антикризовий план розвитку економіки, що, швидше, нагадує типову програму кандидата в депутати з абстрактними “рішеннями” з порятунку України.
Наприклад, “Удосконалення системи державного управління”, “Деофшоризація економіки”, “Зниження комунальних тарифів до економічно обґрунтованого рівня”, “Підвищення купівельної спроможності громадян” і так далі.
Водночас співавторка постанови, депутатка від “Радикальної партії” Олена Кошелева не вважає її популістичною та абстрактною: “Немає реальних рішучих кроків – це коли ми лише беремо кредити, які маємо повертати. А якщо критикувати конструктивні механізми і називати їх популістичними, то, звичайно, ми країну ніколи не приведемо”.
У переліку депутатської творчості можна знайти й інші, схожі за стилем проекти законів, якими цілком можна похизуватися перед виборцями на телебаченні.
Наприклад, депутати від “Опозиційного блоку” придумали, як як “врятувати права громадян в умовах різкого підвищення цін”. А нардепи Валерій Писаренко, Олександр Фельдман, Анатолій Денисенко, Володимир Мисик та Дмитро Святаш – “відновити соціальну справедливість та не допустити зубожіння населення”.
А от інші депутати шукають більш винахідливі шляхи для загравання з електоратом.
Наприклад, одіозний депутат Борислав Розенблат разом із Павлом Кишкарем, Вадимом Івченком, Олексієм Ленським та іншими нардепами став співавтором популістичного законопроекту “Про народний контроль в Україні”.
Коли ми спитали в Розенблата про суть цієї ініціативи, він довго не міг її згадати: “Дуже багато законопроектів, які я підписував. Близько 150”. Але, подумавши, депутат все ж розповів, як і що має контролювати народ в Україні:
“Коли народний контроль працював ще при радянських часах, люди мали можливість контролювати ті чи інші органи. Народний контроль – це був як центр захисту прав споживачів. Тому цей закон іде на посилення захисту прав споживачів різних товарів”.
Слова нардепа суперечать концепції запропонованого ним же законопроекту. На чотирьох сторінках пояснювальної записки йдеться лише про те, що народ України має контролювати владу. І це дуже важливо.
До речі, підписант 150-ти законопроектів Розенблат погоджується: проблема з законодавчим спамом у Раді дійсно є: “Звісно! А ще дуже багато законопроектів не мають висновків науково-дослідних центрів, не відповідають Конституції та іншим законодавчим нормам. Буває й таке, що Рада приймає закон, а потім починає розбиратися”.
СВЯТ БАГАТО НЕ БУВАЄ
Народні обранці в Україні – справжні колекціонери пам`ятних дат. У переліку депутатських законопроектів зареєстрована сила-силенна проектів постанов про святкування чого-небудь. Найчастіше депутати пропонують відзначати ювілеї від народження визначних постатей або річниці знакових подій. Утім, серед пам`ятних дат проходять і такі, які мало що кажуть пересічним українцям.
Прикладом такого законопроекту є постанова депутата Івана Куліченка, який запропонував відсвяткувати 100-річний ювілей підготовки будівельних кадрів у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури. Цю дату мали би відзначити у квітні 2016 року. Причина загальнонаціональної гордості – значний внесок академії в розбудову країни, що виражається підготовкою кадрів.
“Враховуючи заслуги навчального закладу в підготовці висококваліфікованих кадрів у сфері будівництва, значний внесок у розвиток вітчизняної освіти і науки, у розбудову національної економіки та культури, у сприянні становленню та зміцненню України як демократичної, соціальної, правової держави доцільно відзначити на державному рівні 100-річний ювілею підготовки будівельних кадрів у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури,” – йдеться в пояснювальній записці до документу.
А от народний депутат Юрій Вознюк цьогоріч пропонує відзначити ювілейну дату згадки про село Малий Житин, що на Рівненщині. Для цього він зареєстрував відповідну постанову – “Про відзначення 500-річчя з часу першої писемної згадки про село Малий Житин Рівненського району Рівненської області”.
Автор законопроекту не просто хоче відзначити цю дату на державному рівні, але й зобов’язати Кабмін створити спеціальний комітет, що займався би організацією та проведенням святкових заходів.
“Малий Житин – село біля міста Рівного, за 10 кілометрів. Великий Житин – село, у якому є сільська рада, туди входить Малий Житин. Це Батьківщина першого президента України Леоніда Макаровича Кравчука,” – пояснює логіку своєї ініціативи Юрій Вознюк.
Нардеп переконаний, що це важлива дата, яка дійсно має відзначатися на загальнонаціональному рівні. І нагадує: минулого року так само пройшла його постанова про святкування 900-річчя селища міського типу Клевань.
Ланцюг проектів різноманітних святкувань доповнює ще багато документів. Ціла група депутатів, зокрема Валерій Писаренко, Віталій Хомутиннік, Анатолій Денисенко, Володимир Мисик, Дмитро Святаш та Олександр Фельдман, у 2016-му хотіли відзначати 55-річчя від першого польоту людини в космос.
А от нардепи Ігор Алєксєєв, Олександр Ксенжук та Сергій Мельник націлились відзначити 450-річчя з часу надання Хмельницькому Магдебурзького права. У пояснювальній записці до документу йдеться: відзначення таких дат сприяє консолідації українців.
Усі народні депутати твердо переконані у важливості законопроектів, які вони реєструють. Такі постанови, як правило, просувають мажоритарники. Але вони не завжди мають успіх, пояснює Олександр Заславський: “Це питання бюджетування. Наскільки я знаю, то такі постанови не так часто проходять. І це вже суто результати домовленості: кому виділити гроші на які визначні події”.
Разом з тим додає: такі речі трапляються і в міжнародній практиці. Найбільша проблема – не сам факт існування таких законопроектів, а відсутність аналізу їхньої потрібності та своєчасності.
Законотворча діяльність – один із показників ефективності народного депутата. Схоже, що народні обранці вирішили з цього приводу влаштувати своєрідний марафон. Проте, здається, вони забули – мірилом повинна бути не кількість поданих законопроектів, а їхня якість.
Цілком можливо, що за ще один рік 8–го скликання ми станемо свідками нових перлин законотворчості.
Тож стежити за тим, що реєструють обранці, треба і виборцям. Бо це, щонайменше, показує, чи переймається нардеп реальними проблемами, чи вигадує нові.
Джерело
