Недавно, після скандалу в соцмережах, у франківському пологовому збільшили вартість харчування породіль.
Тепер їх щодня годують не на 19 грн, а на 40. На це з міського бюджету комунальному неприбутковому підприємству «Івано-Франківський міський клінічний перинатальний центр» виділили 380 тис грн. Допомогло?
В деталях розбирався Репортер
Ми би раді…
За словами прес-секретарки перинатального центру Вікторії Білої, на перший сніданок жінкам дають каву з молоком, хліб з маслом і сиром, а на другий – гарнір. Обід повноцінний: суп, гарнір з м’ясом чи рибою, чай. На вечерю – каша, хліб з маслом, чай. Раніше м’яса в їдальні практично не було.
У центрі постійно щось оновлюють, закуповують функціональні ліжка, матраци, постільну білизну, каже Біла.
Заступник директора Євген Біневський говорить, що жінки можуть платити благодійні внески, але не в касу, як колись, а через термінал. Мовляв, з готівкою бухгалтерія не контактує, а гроші йдуть на рахунок центру.
«Стараємося все оновлювати, – каже Біневський, – отримали обладнання у дитяче відділення, купили УЗД-апарат, через який потім було стільки шуму. Вчора нам привезли нові матраци. Ми би раді все оновити, якби дали гроші, але що зробиш – біднота».
Півроку на папери
Ремонтувати міський пологовий взялося управління капітального будівництва міськвиконкому (УКБ). Гроші на капремонт міська рада виділила ще на початку року, але більшість робіт ще й не почали. Директор УКБ Роман Галіпчак каже, на деякі ремонтні роботи оголосили тендери, на деякі уклали договори, а десь уже почали виконувати.
«Кажуть, робота починається лише тоді, коли заходить хлоп з лопатою чи кувалдою, – говорить Галіпчак. – А вся паперова робота – вихідні дані, завдання на проектування, проект, експертиза, тендер, витримати всі терміни, укласти угоду – це не робота? На це потрібно півроку – у кращому випадку».
Директор УКБ каже, цьогоріч точно не закінчать – пологовий великий, навіть за рік відремонтувати усі приміщення – неможливо. А от до кінця 2019-го УКБ планує замінити всі вікна в акушерському та гінекологічному корпусах, відремонтувати дах у приймальному покої акушерського корпусу, зробити ремонт у приймальних покоях обох корпусів, відремонтувати туалети і роздягальні, три родзали і палати на третьому і п’ятому поверхах. На це все, за словами Галіпчака, їм виділили 8,5 млн грн.
Де діваються обіди?
«Міський перинатальний уже рік належить місту, тепер за нього повністю відповідає міськрада і міське управління охорони здоров’я, – каже засновниця ініціативи «Нове життя в нових умовах» Наталія Сербин. – Загалом заклад потребує заміни всього, що лишилось від СРСР. Рухається це дуже повільно. Хоч є фінансування, а провели тільки два тендери. Тендери ріжуться, діляться по 300 тис грн. Для підрядника, який має виконати складні ремонти, – це смішно. Логічно, щоб зайшов великий підрядник і зробив ремонт, починаючи від світла та закінчуючи різними роботами».
За словами активістки, деякі речі можна змінити вже – харчування, матраци, закупівля мікрохвильовок, електрочайників, якісної постільної білизни, посуду, організація нормального прибирання, прання. На думку Сербин, проблема в тому, що центр закритий до змін, управлінці досі мислять радянськими категоріями.
«Можна змінити підходи: запровадити кілька окремих меню, щоб жінка могла собі обирати, провести конкурс, щоб зайшли кейтерингові фірми, – говорить Наталія Сербин. – Навіть якщо зараз покращили харчування, це все ще совковий харчоблок. Якщо жінка, наприклад, отримає абонемент на триденне харчування, обере їжу з меню і фірма це доставить – тоді гроші йдуть за жінкою. Багато жінок там узагалі не харчуються, тоді де діваються ці обіди? Тендери проводять, продукти закуповують, а уявімо, що з 50 жінок приходять їсти лише 10-20, то де дівається решта? Ніхто ж цей облік не веде. Все одно це вариться, готується, задіяний величезний персонал. За 40 грн кейтерингова фірма також зготує якісний обід».
Активістка вважає, що найважливіше – не економити на жінках. В Україні є дуже якісні медичні протоколи, права жінки захищені, але воно не виконується.
«Щоб контролювати це все, ми хочемо створити опікунську раду, – говорить Сербин. – Це найкращий інструмент для того, аби реформувати і довго працювати над змінами. Туди увійдуть матері, батьки, які цим переймаються, крім них – громадські організації, які могли б роками працювати з перинатальним. Щоб не було стереотипів про страшні болі і те, що треба постійно з кимось домовлятися, щоб жінка знала, що може прийти і нормально народити і їй допоможуть. Я вже не кажу про сучасні підходи, про доулу і народження вдома».
Золоті люди і старі матраци
«Репортер» запитав у франківських породіль, які народжували цьогоріч, про враження від пологів і перебування в закладі.
«Враження неоднозначні, бо було і хороше, і погане, – каже Роксолана Літинська. – На п’ятому поверсі, де я народжувала, умови хороші, ставлення зміни, на яку я потрапила, – ідеальне. Після пологів мене перевели на третій поверх, а там уже гірше. Матраци (їх було три на ліжку) – напевно, старші за мене, води закип’ятити немає де, на стінах плитка відвалюється, бра не працювало, постіль за п’ять днів не міняли ні разу, хоч я просила. У боксі дуже жарко, а на коридорі – протяги».
За словами Роксолани, гінеколог і педіатр, які її спостерігали, – професіонали, а от чергові зміни були різними – одна гінеколог дуже добра, іншої цілий день не було, а ще одна просто хамила.
«Поїсти в їдальні на поверсі можна було тричі на день, – говорить Літинська. – Плюс перед сніданком був чай з канапками, готували досить смачно (хоча по вигляду не скажеш), постійно щось свіже, але вибору не було. Я задоволена перебуванням, бо очікувала гіршого».
У Марії Ловчук враження від самого центру хороші, каже, чотири роки тому було значно гірше. Але платила: медсестрам – від 50 грн. І лікар була хороша, втім, Марія з нею за пологи домовилася заздалегідь – за 2500 грн. Жінка зізнається, боялася, що пологи будуть складними.
«Можна і не платити, – каже Марія, – та я бачила мамочок, які приїхали самі й без домовленостей, – сиділи по півгодини й більше. В мене була дуже хороша акушерка, постійно приходила, оглядала, гроші брати відмовилася. Молодий персонал так і поводиться, то лиш «старі» навчилася жити «на подяках».
Ольга Дзундза говорить, що вперше народжувала в обласному перинатальному і там їй більше сподобалось. Каже, в міському за партнерські пологи просили зробити благодійний внесок. Жінка відмовилась. Умови її не потішили.
«Родзал із совдепівським ремонтом, – скаржиться жінка. – Я лежала в боксі після пологів, який був площею 2х2, туалет і душ в іншому кінці коридору, а той туалет, що поруч, зі слів чоловіка, – жахливий, тож я побоялася туди заходити. А от персонал ставився добре».
Наталя Стецик нещодавно народила п’яту дитину. Каже, їй завжди щастило на лікарів і медперсонал в міському перинатальному, народжувала з черговими бригадами.
«Люди там працюють золоті, принаймні ті, на яких потрапляла я, – розповідає Наталя. – Інша справа, що сам підхід до процесу народження дітей потребує змін. Різниця між найстаршим і наймолодшою у мене 19 років, тому динаміка позитивних змін помітна: партнерські пологи, перебування з дитиною, можливість відвідування і т. д. Ставлення до породіль відчутно змінилось, очевидно, це пов’язано з можливістю присутності родичів при пологах і після. Про ремонти не говорив лише лінивий. Я ще чекаю, що в державних пологових з’явиться реальна можливість вибору: пологи у воді, вибір позиції для народження дитини тощо та зникнуть ці пережитки радянщини, як то зганяння натовпу породіль на флюорографію чи УЗД».
Статистику смертності та народжуваності патрійоти скромно замовчали.